ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Двоє із Зимогір’я

Знайомтесь: Ігор Макаров та Олександр Ушаков. Колишні воїни-інтернаціоналісти, нині профспілкові лідери. А ще – друзі не розлий вода. Вони шахтарського роду-племені. Народилися та здружилися в не­величкому містечку з поетичною назвою Зимогір’я, що на Луганщині.

Кожен, хто побуває в цих місцях, закохуєть­ся в них із першого погляду. З прилеглого узвишшя видно все як на долоні: старовинна церква, далі стрічкою в’ється тиха річка Лу­гань, видніє чітка геометрія вулиць, що влітку потопають в зелених садках, а взимку вкриті білими снігами. Краса! Погляди зупиняються на териконах і копрах «Черкаської» – шахти-годувальниці всього місцевого населення. Для її виживання та стабільності чималих зу­силь докладають голова шахтного профкому Ігор Веніамінович Макаров та його бойовий заступник Олександр Анатолійович Ушаков. До речі, «Черкаську» свого часу зводили мо­лоді ентузіасти-шахтобудівники з мальовни­чої Черкащини, звідкіля й утворилася назва вугільного підприємства.

За все своє життя Ігор Мака­ров та Олександр Ушаков жод­ного разу не кинули тінь на це почесне звання – донбасівці. За­вжди і всюди гідно тримали і тримають марку.

– За фахом я технік-геодезист. Деякий час у складі екс­педицій мандрував просторами України, складав топографічні карти місцевості, а вже потім став гірником, – розповідає Ігор Веніамінович.

– Скільки ж це років мину­ло відтоді?

– 30 січня тридцять буде.

– Ну а я після середньої шко­ли подався до Перевальського професійного училища, де здо­був гірничу спеціальність – слюсар підземний, а потім од­разу ж прийшов на «Черкась­ку». Це було 1978 року, – прига­дує Олександр Анатолійович.

Отже, на двох друзі мають 65 років виробничого стажу. На три життя вистачить. А якщо врахувати ті півтора армій­ських року, які кожен провів на чужині в щоденних обіймах із смертю, то й на добрий десяток набереться.

Скупі рядки їх солдатських біографій свідчать так. Ігоря Макарова до лав Радянської Армії покликано 4 травня 1979 року. Проводжаючи сина в путь-дорогу, батьки навіть гад­ки не мали про те, які випробу­вання чекають на нього. Курс молодого бійця проходив у зна­менитому Острі на Десні. Шко­ла молодшого комскладу.

– До яких військ потрапи­ли служити?

– Матінка-піхота. Мотострі­лець. Звання – сержант. Коман­дир відділення. Три місяці на­вчання, тренувань, звикання до військової служби, а потім ПГВ, тобто Південна група військ, Угорщина, – розповідає Ігор Веніамінович.

У повсякденних солдатських турботах та клопотах промай­нули ще три місяці, до дембіля ого-го, аж раптом – події в дале­кому, майже міфічному Афга­ністані, який став жорстокою реальністю.

– Бажаєте допомогти афган­ському народу – подавайте ра­порти, – звернулися до солдат командири.

– Подали?

– Всі як один!

– Що спонукало до цього, адже знали, на що йдете, що вас там чекає?

– Почуття патріотизму. Та­кими нас виховали батьки, школа, держава. Ми чесно ви­конували свій обов’язок, чисті перед людьми і совістю.

Подальша доля сержанта Макарова складалася так. На нове місце служби прибув у лю­тому 1980 року, перевчився на мінометника, командував мі­нометною обслугою.

– Нас у підрозділі було п’ятеро. Це були хлопці з Укра­їни, Вірменії, Казахстану, Росії, Молдавії. Інтернаціонал! Жили і воювали, немов рідні брати.

– Усе ж таки воювали, Іго­ре Веніаміновичу?

– Довелося.

Скільки змісту в короткій відповіді! Походи, блокпости, безпосередня участь у 20 бойо­вих операціях поблизу пакис­танського кордону.

– Гори заввишки 3 тис. ме­трів над рівнем моря, нестача кисню, а тут ще треба на собі переносити плиту, ствол міно­мета, боєзапаси, – пригадує співрозмовник.

– Чи всі п’ятеро живі та здорові залишилися?

– Тільки нашого друга каза­ха поранило… А втім, смертей бойових друзів надивився чи­мало. До кінця днів не забути.

Олександр Ушаков в гарячу точку потрапив на рік пізніше. Служив у повітрянодесантних військах. Спочатку поблизу Ря­зані, потім у Закавказзі, наре­шті – Афган. Стрибав з парашу­том, був водієм-механіком бо­йової десантної машини.

– Всього бувало, – сказав у нашій розмові.

Хвалити Бога, друзі поверну­лися в рідне Зимогір’я живими і неушкодженими. Згодом ді­зналися про те, що з їх невелич­кого шахтарського містечка в Афганістані воювали більше 30 молодих земляків, на жаль, троє полягли смертю хоробрих. Їхні тіла привезли на борту «чорних тюльпанів».

Щороку 15 лютого в колиш­ніх воїнів-афганців – вихід­ний.

– Це записано в колективно­му договорі, – підкреслює голо­ва профкому шахти «Черкась­ка» Ігор Макаров.

За його словами, в цей день колишні воїни-афганці відвідують могили загиблих друзів, покладають живі квіти, в церк­ві запалюють свічки за їх упо­кій і здравіє живих.

– Цей ритуал священний для кожного з нас. Крім того, бува­ємо в нашій школі, де є музей Великої Вітчизняної війни, ку­точок, присвячений воїнам-інтернаціоналістам, зустрічає­мося з учнями, ділимося спога­дами про минуле, – доповнює товариша Олександр Ушаков.

Друзі живуть повнокровним насиченим життям. Свого часу гірники «Черкаської» обрали їх керівниками свого первинного профспілкового осередку, в яко­му налічується більше 900 чле­нів. Практично, весь колектив шахти.

– Наше підприємство вхо­дить до складу ДП «Луганськвугілля». Нинішній рік обіцяє бути вдалим, бо відкриваємо нові вугільні горизонти, вводи­мо в експлуатацію лінії очис­них вибоїв, ведемо проходку, а це робочі місця, сталі заробіт­ки. Життя потроху налагоджу­ється, – коментує Ігор Веніамі­нович.

– Завжди сподіваємося на краще, попри всі негаразди, що нині відбуваються в Україні, – продовжує Олександр Анатолі­йович.

До речі, обоє депутати. Ігор Макаров – Зимогір’ївської місь­кої, Олександр Ушаков – Слов’яносербської районної ради. Останній 22 січня брав участь у районних урочистос­тях, присвячених черговій річ­ниці Свободи та Злуки.

– Не дай Боже, розлуки, на яку нас штовхають деякі гарячі голови, – висловлює тривожну думку.

На сторожі миру і спокою стояли і будуть стояти колишні воїни-інтернаціоналісти, а нині профспілкові ватажки шахти «Черкаська». Їх кредо – дружба і єдність. У цьому подають осо­бистий приклад.

09.02.2014

Володимир МАЛЯВСЬКИЙ Луганська обл.

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини