ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Згадати всіх!

 Є в поета Роберта Рождественського сильна, гли­бока поема «Реквієм», присвячена загиблим на фронтах Великої Вітчизняної війни. Але слова з неї: «Вспомним всех поименно... это надо – живым!», гадаю, щонайбезпосередніше стосуються наших ветеранів. Профспілкових. Так, згадати всіх! По­іменно. Поки живі, поки ще з нами. Це необхід­но їм як хвиля життєдайної сили. Це необхідно мо­лодим спілчанам – щоби пам’ятали попередників, брали приклад з їхнього ентузіазму, чесності й са­мовідданості. Давно знаю нашого колегу, ветерана-профспілковця, радника Голови ФПУ з пи­тань роботи з ветеранами Михайла Гнатовича Селіхова. І скільки знаю, він постійно й активно опікується справами ветеранів профспілок. Багато друкується в профспілковій пресі – це або нарис про яскравого лідера профруху чи талановитого керів­ника, або спогади про друзів-побратимів, з якими разом «підіймали» українські профспілки на висоту устремлінь та результатів, гідних поваги й насліду­вання. Й нині, напередодні Міжнародного дня лю­дей похилого віку й Дня ветеранів праці, Михайло Селіхов знову із сердечною теплотою згадує десят­ки людей, своїх колег, кожен з яких зробив суттєвий внесок у національний профспілковий рух.

 – Профспілки ні­коли не стояли осторонь такої важливої спра­ви, як робота з людьми похилого віку – трудів­никами, які мали колосальний досвід і великий авторитет у ко­лективах. Десятиріччями у профспілках працювали гро­мадські структури, котрі цим опікувалися. Колись я працював на заводі, й ми, молоді хлопці, навіть із заздрістю дивилися, як ушановували ветеранів. Уявіть собі: повний зал людей, грає ду­ховий оркестр, а на сцені, в м’якому кріслі, – ветеран, якого всі, включно з піонерами, при­йшли привітати. Дарують квіти, фотографують, кажуть добрі слова. А потім це крісло ветера­нові дарують – для заслуженого відпочинку вдома. Символічно й, звісно ж, запам’ятовується.

Отже, увага до ветеранів була окремим напрямом роботи профспілок. Від первинних ор­ганізацій – до центральних апа­ратів! Між іншим, то були не найгірші роки стосовно соціаль­ного захисту людей – про це дба­ли й профспілки, і держава. Пригадую, на зорі моєї роботи у Фонді соціального страхування, у 1980-ті роки, до нас приїхала делегація з Італії, представники Профспілки пенсіонерів і вете­ранів на чолі із своїм генераль­ним секретарем Альбертою По­гані. Тоді це була чи не єдина така профспілка в світі. Ми роз­повіли зарубіжним колегам, як працюємо, повезли до наших санаторіїв-профілакторіїв, до будинків престарілих. Італійці були в захваті, навіть попроси­ли підготувати для них касету з відповідним сюжетом. А незаба­ром запросили до себе. Мене було включено до складу укра­їнської делегації, і я мав змогу переконатися, що в нас робота з ветеранами набагато краща!

У ті часи профспілки надава­ли практично безплатні путівки до санаторіїв та пансіонатів, ту­ристичних баз, профспілковим коштом працівники вирушали в турпоїздки по Союзу й за кордон. І, ясна річ, люди були задоволе­ні, працювали, як-то кажуть, з настроєм! До слова, колись не ри­туальні служби, а саме профспіл­ки опікувалися й похованням, проводжали в останню путь... А нині літні люди, котрі віддали своє життя країні, стали най­більш уразливою, незахищеною категорією громадян, без належ­них пенсій, медичного обслуго­вування. Ось хто дійсно й особливо потребує уваги й допомоги, надто самотні старенькі! Розра­ховувати вони можуть переду­сім на профспілки. Бо на кого ж іще сподіватись?

Мені й самому вже багато ро­ків, тому хотів би згадати видат­них, відзначених нагородами, яскравих людей, з якими пощас­тило працювати. Приміром, Віктор Миколайович Жихарєв – легендарна особистість, ко­лишній завідувач виробничого відділу Укрпрофради; Георгій Васильович Лесенко, учасник війни, науковець, по його робо­тах вчилися методиці охорони праці; як не назвати таких кори­феїв, як Віра Іванівна Сиволоб, Віра Антонівна Моцак, Валерій Дмитрович Арбузов, Василь Ми­хайлович Ткаченко, Володимир Васильович Горбунов, Леонід Семенович Сачков, Василь Іл­ліч Чередниченко, Анатолій Григорович Король, Микола Остапович Кравчук, Владислав Юхимович Мельников, В’ячеслав Миколайович Петров... А ще – Баранський, Заполь­ський, Клопов, Заброда...

А ще хотілося б згадати тих, хто пішов із життя: Василь Кос­тянтинович Клименко, Віталій Олексійович Сологуб, якого на­зивали господарем Будинку спі­лок; Іван Іванович Гладкий, Ге­рой Соціалістичної Праці, секре­тар Укрпрофради, він потім став міністром праці СРСР! Василь Іванович Бутенко, Анатолій Си­дорович Пожидаєв, Олексій Пе­трович Катеринчук, Олександр Васильович Єфіменко, Людмила Карпівна Шендрик, Володимир Васильович Кулик, Таміла Лав­рентіївна Казаріна, Володимир Петрович Самодрін, Геннадій Іванович Гапоненко, Михайло Іванович Шевель, Тихон Никано­рович Кравчук (героїчна люди­на, хлопчиком під час війни був зв’язківцем у партизанському за­гоні), Михайло Миколайович По­лешко, Іван Григорович Шалков­ський, Віктор Миколайович Мешков, Володимир Панасович Івлєв, Володимир Кузьмович Че­пур, Ігор Петрович Чумаченко, Олексій Григорович Гудим, Лі­дія Андріївна Чайка...

Відрадно й далекоглядно, що сьогоднішнє керівництво ФПУ на чолі з Юрієм Миколайовичем Куликом пам’ятає, хто їхні про­фесійні «батьки». Знаю, що в день народження Віталія Олексійови­ча Сологуба і в день його смерті невеличка профспілкова делега­ція, передусім Юрій Миколайо­вич, який багато років працював помічником Віталія Сологуба, обов’язково їдуть разом з рідни­ми й друзями на цвинтар, покла­дають квіти до могили. Приємно, що Федерація профспілок Украї­ни багато робить задля полег­шення життя літніх людей, за­вжди домагається включення до колективних договорів положень про захист і підтримку ветера­нів. Це чудово, що центральна профспілкова газета тепло згада­ла профспілковців – Героїв Соці­алістичної Праці, вітає немоло­дих ювілярів. І сумно, коли пише, що хтось пішов із життя. Переко­наний, що профспілкам, по всіх структурах, в жодному разі не можна полишати роботу з вете­ранами – навпаки, розширювати її, вдосконалювати, прикрашати життя ветеранів морально й ма­теріально. До речі, старим лю­дям, навіть дуже нужденним, ба­гато й не треба: добре слово, скромна допомога, невелика ува­га – й вони відчуватимуть себе потрібними, згадуватимуть про це довго і з вдячністю.

Зрештою, як не сказати, що біля витоків сьогоднішньої Ор­ганізації ветеранів України, яку очолює дуже поважна людина, народний депутат Петро Цибен­ко, стояли саме Укрпрофрада, відділ соціального страхування. 28 березня 1987 року тут, у нашо­му актовому залі, відбулася установча конференція, першим головою було обрано Героя Ра­дянського Союзу Всеволода Іва­новича Клокова, колишнього партизана, підривника. Наскіль­ки тісно профспілки опікували­ся ветеранами, свідчить хоча б той факт, що інструктора відді­лу соцстраху, Петра Юхимовича Репетовського, було майже на місяць звільнено від основних обов’язків: він займався виключ­но справами пенсіонерів і вете­ранів. Працювала на запрошен­ня в Організації ветеранів Укра­їни й Віра Іванівна Сиволоб, яка свого часу була першим заступ­ником В. О. Сологуба. Поступо­во створювалися первинні, ра­йонні, регіональні, обласні, міські організації ветеранів.

За минулі 26 років у структу­рі, в роботі Організації ветера­нів України відбулися суттєві зміни. Неоціненний внесок у її зміцнення та розвиток зробив наступний керівник – генерал армії Іван Олександрович Гера­симов. Нині, як я вже казав, Раду Організації ветеранів України очолює дуже автори­тетна людина – Петро Степано­вич Цибенко. Під його крилом – 11 мільйонів ветеранів війни, праці, військової служби, пенсі­онерів, наших членів профспі­лок. Із цією поважною організа­цією пліч-о-пліч працює – за­вжди співпрацює! – ФПУ.

Й дуже хочеться, щоб наші профспілковці, знизу й догори, трудилися з такою ж віддачею, як їхні попередники, вкладали в свою роботу максимум професі­оналізму, людяності й ентузіаз­му. І так само заслужили на до­бру й вдячну пам’ять.

28.09.2013

Тетяна МОРГУН оглядач «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини