В’ячеслав Миколайович Петров: «Завдяки підтримці наших дій з боку керівництва зростали авторитет і повага до всієї технічної інспекції праці профспілок»
«За 47 років роботи в
Генеральному штабі профспілок України (Укрпрофрада ФПУ) спершу технічним інспектором
праці, а потім заступником та завідуючим відділом охорони праці трапилося
чимало випадків, які запам’яталися мені на все життя. Причому, на мій погляд,
це сталося внаслідок реакції на наші дії як керівників, так і профспілкових
органів. Наведу деякі з них.
Наприклад, упродовж декількох місяців 1966 року на Новокраматорському
машинобудівному заводі сталося п’ять нещасних випадків зі смертельним
наслідком. На завод було відряджено бригаду Укрпрофради, яка підготувала матеріали
на засідання Президії УРСПС, у проекті рішення якої було запропоновано
висловити недовіру директорові заводу В. А. Масолу, тобто звільнити його з
посади згідно зі ст. 45 КЗпП УРСР. У своїй доповіді на цьому засіданні В. А.
Масол запевнив членів Президії УРСПС і представників ЦК КПУ, які були запрошені
на це засідання, що він зробить усе залежне від нього, аби виправити становище
й підвищити рівень безпеки праці на заводі. І таке зобов’язання він виконав, а
через деякий час був призначений головою Держплану, а потім Прем’єр-міністром
України.
Інший приклад. У квітні 1989 року до нас звернувся голова
Дніпропетровської облпрофради В. П. Самодрін із проханням допомогти примусити
керівництво Дніпровського металургійного комбінату ім. Дзержинського
забезпечити нормальні умови праці на декількох дільницях. Ми з нашим
металургом Є. М. Потаніним прибули на комбінат і заборонили роботу багатьох
одиниць обладнання, що, безумовно, позначилося на роботі всього комбінату.
Однак його керівництво замість того, аби зустрітися з нами та обговорити
відповідні заходи, звернулося до ЦК КПУ з метою скомпрометувати нас у буцімто
неправомірних діях. Другий секретар ЦК КПУ О. А. Титаренко зателефонував
голові ФПУ В. О. Сологубу, який знайшов нас і запитав, наскільки ми впевнені у
своїх діях? Я відповів, що я впевнений на тисячу відсотків. «У такому разі, –
сказав В. А. Сологуб, – нехай буде все так, як є». Після всіх цих переговорів
нас запросив до себе заступник міністра чорної металургії В. Д. Гладуш (тоді це
міністерство було у Дніпропетровську) для участі у розробленні відповідних
заходів.
І таких прикладів чимало, коли завдяки підтримці наших дій з
боку керівництва не тільки профспілкових, а й багатьох партійних органів,
зростали авторитет і повага до всієї технічної інспекції праці профспілок
України, яка на той час здійснювала державний нагляд за охороною праці».
Тамара Биченок: «Усе
моє життя пов’язане з профспілками»
Герой Соціалістичної
Праці Тамара Василівна Биченок народилася 6 червня 1929 року. Сорок шість років
працювала швачкою на Київській швейній фабриці імені Смирнова-Ласточкіна.
Обиралася членом Президії та секретарем Української республіканської ради
професійних спілок на громадських засадах. Тамара Василівна люб’язно погодилася
розповісти нам про своє життя.
– У нашій сім’ї було
семеро дітей. Батько загинув на фронті 1943 року. А в сорок п’ятому я вже
почала працювати на швейній фабриці. Тоді мені ще не виповнилося й шістнадцяти
років. Я – ветеран праці та учасник Великої Вітчизняної війни. У 1966 році
закінчила вечірню школу й вступила до Київського інституту легкої
промисловості. Після його закінчення продовжувала працювати на фабриці. У 1966-му
за дострокове виконання завдань сьомої п’ятирічки мені було присвоєно високе
звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороджена також орденами Леніна,
Трудового Червоного Прапора і Жовтневої Революції. Обиралася делегатом ХХІІ і
XXIV з’їздів КПРС, XXV з’їзду Компартії України.
– Тамаро Василівно, яку роль у Вашому житті зіграли
профспілки?
– Можу сказати, що все моє життя нерозривно пов’язане з профспілками.
Я брала активну участь у профспілковій роботі на своєму підприємстві.
Обиралася членом Президії, а 1978 року – секретарем Укрпрофради на
громадських засадах. Вдячна за довіру й надану честь профспілковим лідерам
тих років. Особливо голові Укрпрофради Віталію Олексійовичу Сологубу. Вважаю,
що він багато зробив для розвитку профспілкового руху в нашій країні.
Пам’ятаю, як професійні спілки активно обстоювали інтереси трудящих, захищали
їхні законні права. Та й у моєму житті вони зіграли величезну роль. Пишаюся,
що я – працівниця швейної фабрики – обиралася до керівного органу українських
профспілок. Вдячна за все профспілкам, Федерації профспілок України, нашій
державі.
– Ваше покоління – покоління переможців, трудівників,
людей, у багатьох з яких були надії на світле майбутнє і віра в ідеали. Що б
Ви побажали нашим читачам?
– Насамперед хочу побажати, щоб усі мали гарну роботу.
Адже ми у свій час з великою радістю йшли на роботу й виконували її так, як це
було потрібно країні. Ми не знали, що таке безробіття. А тепер багато молодих
людей без роботи. Добре, що вирішенням цього питання активно займаються
профспілки.
А ще хочу побажати і читачам газети, і всім громадянам
України, щоб кожен робив свій внесок у розвиток країни, зростання рівня життя
наших людей. Потрібно, щоб працею кожної людини зміцнювалася наша держава. А
сама держава має піклуватися про своїх трудівників.
Розмовляв
Олексій ПЕТРУНЯ
Вітаємоз 80-річчям!
16 вересня виповнюється
80 років від дня народження Євгена Михайловича Потаніна – колишнього технічного
інспектора праці Укрпрофради і Федерації профспілок України.
Майже 33 роки Євген
Михайлович Потанін від імені профспілок здійснював державний нагляд за
дотриманням законодавства про охорону праці на підприємствах і в організаціях
металургійної промисловості та охорони здоров’я, на багатьох з яких досі
пам’ятають його.
Особливу увагу у своїй діяльності він приділяв створенню
здорових і безпечних умов праці, а також забезпеченню належного санітарно-побутового
обслуговування на новобудовах та реконструктивних об’єктах виробничого
призначення.
За наполяганням Євгена Михайловича в країні щорічно знімали
зі статистичної звітності декілька об’єктів, нібито введених в експлуатацію,
проте які не відповідали вимогам охорони праці, а винні притягалися до
відповідальності.
Творчий підхід Євгена Потаніна до будь-якої справи,
ініціативність і наполегливість, а також вимогливість до результатів роботи з
багатьох питань давали позитивні результати в цілому по народному
господарству України.
Це стосується насамперед паспортизації інженерно-технічних
засобів безпеки, санітарно-гігієнічних і санітарно-побутових умов на виробництві,
за проведення якої в цілому по республіці відповідав саме Євген Потанін.
За його висновками з цього питання надсилалися відповідні
листи не тільки керівникам багатьох міністерств і відомств України, а й Союзу
РСР.
Слід наголосити, що поряд із масштабністю і державною вагою
різних заходів, які здійснювала тоді у країні технічна інспекція праці
профспілок, у тому числі Євген Потанін, у його повсякденній роботі на першому
місці завжди була турбота про людину праці. Він дбав про захист життя і
здоров’я працюючих від впливу негативних виробничих факторів, про дотримання
законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від нещасних випадків, і членів
сімей загиблих на виробництві.
Ця риса характеру зберігається у нього до цього часу, він і
зараз намагається допомогти людині праці, звертається до Департаменту охорони
праці Федерації профспілок України або державних інспекторів, з якими у нього і
зараз гарні стосунки.
Про високий професіоналізм Євгена Михайловича Потаніна та
його глибокі знання і відданість справі охорони праці можна говорити багато,
але всі, хто працював із ним раніше, і ті, хто знає його сьогодні, відзначають
ще і його високі особисті якості – доброту, скромність, самокритичність,
турботу про близьких і рідних та уважне ставлення до співробітників.
Від щирого серця вітаємо Євгена Михайловича зі славним
ювілеєм, зичимо міцного здоров’я, щастя, добра і довголіття.
Друзі, колишні та нинішні колеги
16.09.2013
|