Співець рідного краю
Є люди, з якими приємно
спілкуватися, про них хочеться говорити й писати. Вирізняються вони, як правило,
простотою і скромністю характеру і водночас своєю неординарністю, різносторонніми
здібностями й талантом...
Саме таким є Григорій
Климович Заброда – ветеран-профспілковець із 40річним стажем, поет-пісняр, невтомний
трудівничий. 14 лютого 2011-го Григорію Климовичу виповнюється 75 років.
Народився і виріс
він у знаменитому селі Трипілля на Київщині. З дитинства пізнав усі радості й
печалі сільського буття, пережив війну і післявоєнне лихоліття, бачив тяжку працю
батьків на землі, а тому, як кажуть, знає ціну «окрайцеві хліба». Працювати почав
рано, вже у 17 років сплавляв ліс по Дніпру. Тоді ж і вірші почав писати...
Служив у лавах Радянської
Армії, а після навчання у художній студії при столичному драмтеатрі імені Івана
Франка з успіхом виступав на сценах провідних театрів Києва і Хмельницького. Зіграв
чимало яскравих ролей у виставах, серед яких – Микола в «Наталці Полтавці», Гриціан
Тавричеський у «Весіллі в Малинівці» тощо.
І все таки переважна
більшість його трудового життя тісно пов’язана з профспілками Київщини.
Кияни й гості міста
далеких 60–70-х років минулого століття пам’ятають яскраві виступи колективів
художньої самодіяльності профспілкового Будинку культури трамвайників, який очолював
Григорій Заброда. Згодом він був призначений завідувачем відділу культурно-масової
і фізкультурно-спортивної роботи облпрофради, працював заступником директора обласного
Будинку художньої самодіяльності профспілок і близько 20 років – заступником голови
обкому профспілки працівників АПК.
Заочно закінчив Вищу
профспілкову школу культури в м. Ленінграді.
Останнє місце роботи
Григорія Заброди – виконавча дирекція обласного відділення Фонду соціального страхування
з тимчасової втрати працездатності.
Слід наголосити, що
де б він не працював, яку ділянку роботи йому не доручали б – скрізь виявляв творчий
підхід до справи, вносив різноманіття в роботу, показував приклад працелюбності
й високої відповідальності, залишив у колективах спогад про себе як людину обдаровану,
благородної душі і полум’яного серця.
Григорія Заброду як
учасника ліквідації аварії на ЧАЕС відзначено грамотою Президії Верховної Ради
УРСР, він має низку галузевих і профспілкових нагород.
Природа щедро наділила
Григорія Климовича поетичним талантом, тому в його душі завжди жила і живе поезія,
з-під його пера виходять все нові й нові поетичні твори.
Нині він готує до
друку збірник поезій «Дихання вічності» та пісенник, у якому є тексти й на профспілкову
тематику.
Оцінку його майбутнім
книгам дасть читач, скажу лише, що будь-який твір Григорія Заброди: чи то збірка
поезій про рідне Трипілля, чи лірика про кохання і проникливі рядки реквієму «Поки
живі батьки і матері», а чи гнівні слова сатиричного послання «Ганьба», я вже
не кажу про теплі, задушевні пісні на його слова, які виконують як самодіяльні,
так і професійні художні колективи – всі вони написані рукою трудівника, лірика,
в них вкладена частка душі й серця автора.
Любов до рідного краю,
непідробний патріотизм, палке бажання бачити Україну, її людей заможними й щасливими
– кредо його життя. І цей лейтмотив пронизує всю творчість талановитого поета-трудівника
Григорія Заброди.
Валентин КОНОНЕНКО, ГОЛОВА КИЇВСЬКОЇ ОБЛПРОФРАДИ
ГІМН ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФЕСІЙНИХ
СПІЛОК УКРАЇНИ
Музика Євгена Доненка
Слова Григорія Заброди
Коли неправди біль
стискає горло,
Порушений закон, до
розпачу лиш крок,
Людина йде з надією
у серці
Шукати захисту до
профспілок.
Приспів:
Профспілки України!
Укріпляймо ряди,
Наша сила у єднанні
на шляхах боротьби.
Ми за право на працю,
соціальні права,
Ми за право народу
на достойне життя.
Не треба гнутись,
бить земні поклони,
Нас міліони, ми –
знедолених оплот!
На заклик станем в
маршові колони,
За нами правди сила
і народ.
Приспів.
Людина праці щоб була
в повазі –
Хай голос профспілок
луна, як віщий дзвін!
Бездушності, свавіллю
і зневазі
Відверто і рішуче
скажем: «Ні!»
Приспів.
ЯК СТВОРЮВАВСЯ ГІМН
ФПУ
Восени 2002 року ІV
з’їзд профспілок України вперше в історії проведення профспілкових форумів відкрився
під звуки власного гімну. Відтоді всі профспілкові заходи на найвищому рівні проходять
у його супроводі. Про те, як створювався «Гімн профспілок України», розповідає
один із його авторів Григорій Заброда.
Якось після однієї
з нарад керівники обласних організацій профспілок (я тоді працював заступником
голови обкому профспілки працівників АПК на Київщині) поверталися автобусом із
Броварів до столиці.
Я читав усім присутнім
свої нові поезії. Через деякий час голова облпрофради Валентин Кононенко запитав
мене, чому я не пишу вірші на профспілкову тематику і зауважив, що настав час
створити гімн обласної ради профспілок. Усі дружно підтримали пропозицію.
Я загорівся ідеєю
і вже за кілька днів представив на суд керівництва облпрофради «Марш профспілок
Київщини». А мій товариш композитор, художній керівник і диригент народного духового
оркестру Національного аграрного університету Євген Доненко написав музику до
нього. Згодом вірш було надруковано в інформаційному віснику облпрофради «Профспілки
і життя».
Коли слова й музика
були готові, відбувся перший запис твору у виконанні керівника вокального ансамблю
клубу Національного аграрного університету Ганни Каргальцевої. Потім його записували
у студії показового духового оркестру Збройних сил України: спочатку у виконанні
заслуженого артиста України Івана Чайченка та Ганни Каргальцевої, а згодом – у
виконанні заслуженого (нині народного) артиста України Олександра Василенка.
Тоді у ФПУ йшла підготовка
до чергового з’їзду, тож з’явилася ідея створити гімн. За порадою Валентина Кононенка
я звернувся через газету «Профспілкові вісті» до усіх охочих взяти участь у конкурсі
на кращий текст гімну профспілок України. Мій текст «Маршу профспілок» також був
надрукований у газеті. На конкурс було представлено багато варіантів тексту гімну.
Комісія і керівництво ФПУ зупинилися на нашому.
Текст і музика твору
були розіслані в усі регіональні та галузеві об’єднання профспілок для ознайомлення.
Після внесення деяких поправок гімн профспілок України у виконанні Олександра Василенка
прозвучав перед учасниками Конгресу профспілок України і був сприйнятий із захопленням.
Текст і музика твору
були затверджені Президією і Конгресом ФПУ як офіційний документ.
10.02.2011
|