ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Горить у ній вогонь незгасний

...А наша Пассіона­рія, хвала долі, й досі активна, в строю, так само, як і за­вжди, любить життя й уміє зробити його напо­вненим, осмисленим – кра­щим. Ідеться, звісно, про Віру Іванівну Сиволоб. Три роки тому Федерація профспілок України через свою центральну газету «Профспілкові вісті» щиро вітала Віру Іванівну з по­важним ювілеєм – 85-річчям. Проте й сьогодні я із задоволенням чую в слу­хавці її твердий і впевне­ний голос, ті ж привітні інтонації, зауважую таке ж ясне мислення і чітко висловлену розумну дум­ку. А між іншим, саме го­лос – дзеркало душі! В неї й почерк рівний, крупний, розбірливий. І справжній хист до писемного й усно­го викладу. Будь-яка ауди­торія майже одразу підда­валася впливу її інтелі­гентності, ерудованості й потужної позитивної енер­гетики.

Отже, Віра Іванівна Си­волоб – давній добрий то­вариш ветеранів Федера­ції, незабутній секретар Укрпрофради (адже на ті часи не було в цій структу­рі посад заступників – лише секретарі), фактич­но перший помічник і права рука Віталія Олексі­йовича Сологуба. Зовні – маленька, струнка й тен­дітна жіночка, й хіба що високе чоло та уважний проникливий погляд вели­ких очей видавали непере­січний характер цієї лю­дини. Так воно й було. Віра Іванівна вміла ухва­лювати рішення швидко, діяти рішуче – по-чоловічому, але завжди продумано й доцільно. І головне – неодмінно з огляду на поліпшення життя, умов праці, оздо­ровлення й відпочинку трудового люду! Я сказав би, що в своїх справах та зусиллях Віра Сиволоб справді була Пассіонарія, а в прагненні творити до­бро й кожному не словом, а ділом допомогти – істин­но мати Тереза!

Дивовижний сплав у цій жінці: тверда рука, сильна воля – і вічна жі­ночність, оспівана ще ве­ликим Гейне. До речі, Віра Іванівна завжди захоплю­валася справжнім поетич­ним словом й досі багато читає, роблячи виписки, нотатки, обожнює Олек­сандра Блока. Вона, котра 1949 року успішно закінчи­ла Новосибірський інсти­тут військових інженерів залізничного транспорту, чимало років працювала в Донбасі пліч-о-пліч із за­лізничниками («Це най­рідніші й найближчі мої соратники») та шахтаря­ми («Шахтарі – це фронто­вики! Без них жодна «нова Америка» немислима. А без Донбасу – й Україна бідна»), не розлучалася з улюбленим томиком бло­ківських віршів, з яких ви­окремлювала поезію «Нова Америка», написа­ну 1913 року. Тому що це вірш, присвячений степу донецькому й трудовому робітничому класу:

Черный уголь – подземный мессия,

Черный уголь – здесь царь и жених...

Уголь стонет и соль забелелась,

И железная воет руда...

То над степью пустой загорелась

Мне Америки новой звезда!

Вона часто наводила ці пам’ятні рядки з трибун багатьох нарад, конферен­цій, зустрічей, виконуючи свою профспілкову й гро­мадянську місію (адже була членом Радянського комітету захисту миру, очолювала українську де­легацію під час сесії Гене­ральної Асамблеї ООН, Комісію Верховної Ради України тощо). Цитувала, звертаючись до своїх ро­весників, ветеранів проф­спілкової роботи, до моло­ді – як полум’яний заклик поважати працю робочої людини, бо саме ця праця веде країну до багатства й процвітання. І ще: як яскравий представник свого героїчного поколін­ня, вихованого в дусі не­впинного робочого ритму, обов’язковості, дисциплі­нованості й колективізму, вона дуже любила й нада­вала важливого значення місткому за сенсом слову ТОВАРИШ.

На моє переконання, головна риса Віри Сиво­лоб – щира любов до лю­дей. Повага до них. Вона могла висповідати будь-якого чиновника, якщо переконувалася, що він поводиться стосовно тру­дівника несправедливо чи нечесно. І по сьогодні, вже у дуже поважному віці, рішуче відмовляється від подарунка чи матеріаль­ної допомоги, якщо пере­конана, що комусь усе це потрібне більше, ніж їй.

На щастя, Віра Іванівна не самотня, хоч втратила доброго чоловіка й одного з синів. Вона оточена лю­блячою та відданою роди­ною. А що стосується нас, її вчорашніх колег та учнів, які сьогодні вже й самі ветерани, то наша по­вага до цієї прекрасної жінки, вдячність за спіль­ну роботу й мудру науку залишиться в наших сер­цях назавжди.

Михайло СЕЛІХОВ, радник голови ФПУ з питань роботи з ветеранами

 НАПЕРЕДОДНІ СВЯТА

 У зв’язку з відзначенням 1 жовтня Дня ветерана та Міжнародного дня людей похилого віку газета розпочинає публікацію матеріалів від профспілкових організацій про вшанування ветеранів, прове­дення урочистих зборів у трудо­вих колективах, надання соціаль­ної допомоги.

Запрошуємо всі членські організа­ції долучитися до висвітлення цієї роботи у тижневику «Профспіл­кові вісті».

 ПОКИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР

 У рамках підготовки до святкування Міжнародного дня людей похилого віку, Дня ветерана та 75-річчя від дня заснування звання Героя Соціаліс­тичної Праці 18 вересня в Будинку спілок учасники засідання ради Органі­зації ветеранів України обговорили важливі питання, які сьогодні турбують ветеранів війни та праці.

Відбулася конструктивна дискусія про заходи, необхідні для вирішення за­вдань, поставлених перед організаціями ветеранів VI з’їздом ФПУ, щодо збереження єдності ветеранського руху, консолідації дій із соціального за­хисту ветеранів війни та праці, військовослужбовців, інших найбільш враз­ливих верств населення. Учасники засідання наголосили, що постійної ува­ги потребують питання оздоровлення інвалідів та учасників війни, розвит­ку волонтерського руху, активної боротьби за обстоювання правдивої іс­торії Великої Вітчизняної війни.

19 вересня в Будинку спілок відбувся пленум ради Організації ветеранів України. Докладніше про це читайте в наступному номері.

 ПОВСЯКДЕННА ТУРБОТА

 Колишні працівники ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання Азот» створили ветеранську ор­ганізацію, яку очолює Олександр Воронько, та як структурний підрозділ «азотівської» проф-організації – профспілкову організацію непра­цюючих пенсіонерів (її голова – член профкому підприємства і член міськвиконкому Ана­толій Гумінський). Адміністрація та проф-ком подбали про те, щоб до колективної угоди підприємства було внесено соціальні пільги та гарантії для ветеранів – як працюючих, так і пенсіонерів. Зокрема, виділення путівок до оз­доровниць України, баз відпочинку «Азоту», об­слуговування в його медсанчастині, оздоров­лення в санаторії-профілакторії тощо.

 Щорічно виділяються чималі кошти на роботу ветеранських організацій, матеріальну допо­могу, привітання ювілярів, від­значення активістів, проведен­ня різноманітних заходів, поїз­док місцями бойової та трудо­вої слави, екскурсій, відвідан­ня театральних вистав. Усім ве­теранам (а їх понад 4 тис.) на пільгових умовах передпла­чується газета підприємства «Северодонецкий химик».

Багато ветеранів входять до активу народного музею «Азо­ту». Тут почесне місце нале­жить стендам «Заслужені вете­рани праці «Азоту», «Золотий фонд підприємства», «Трудові династії», «Кращі наставники», «Ветерани профспілкового руху». На свята всіх ветеранів вітають голова правління Ле­онід Бугайов і голова профко­му, член Ради ФПУ, депутат міськради Валерій Черниш. Всіх ювілярів відзначають у корпоративній газеті. Цехкоми профспілки та цехові вете­ранські організації відвідують ювілярів та тих, кому потрібна допомога, вдома. Традиційно організовуються урочисті про­води на пенсію.

Міцніє зв’язок ветеранів з мо­лоддю. У Палаці культури хіміків, профспілковій бібліо­теці, музеї, редакції газети про­водяться тематичні зустрічі, круглі столи. Особливо яскра­во запам’яталися зустрічі за­хисників Вітчизни всіх по­колінь, акції «Святі листи фронтові», «Повернемо із за­буття». Радо зустрічають вете­ранів у дитячому оздоровчому таборі, підшефних профтех-училищах і школах.

Учнівська профспілка, що вхо­дить до складу «азотівської» профорганізації, реалізує ініціативу щодо надання побу­тової допомоги ветеранам. Цим, зокрема, займаються учні базового професійного ліцею – майбутні швачки, перукарі.

У Палаці культури хіміків ство­рені самодіяльні художні ко­лективи ветеранів – жіночий фольклорний ансамбль «Купа­ва» та чоловічий вокальний ансамбль «Гук». На підприємс­тві проводяться спортивні змагання, де старшує краща спортивна бабуся, профак­тивістка, колишній електро­монтер Ніна Руцька.

Отже, колектив підприємства не уявляє свого життя без тур­боти про ветеранів, яка вияв­ляється в усьому. А інакше й не повинно бути.

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ, м. Сєвєродонецьк, Луганська обл.

25.09.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини