ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

«Аптечний» бунт. Невдоволення назрівало поступово

 Катеринославські архіви свідчать, що в 1864 році в місті з населенням близько 22 тисяч осіб налічувалося понад 150 шинків і всього лише три аптеки. Проте невдовзі зі збільшенням попиту на лікарські препарати їх кількість почала збільшуватися. Наприкінці XIX століття у Катеринославі й по всій губернії було вже півсотні аптек.

 На ділків украй прибуткового фармацевтично­го бізнесу вдень і вночі, по 13–15 годин на добу працювали наймані працівники: прові­зори, аптекарські помічни­ки, учні. Останні дві катего­рії часто просто потрапляли у кабалу до хазяїв, які мо­гли не тільки не платити учням за роботу, а навпаки, вимагали у них плату за можливість отримати про­писку на право проживання в місті, якої не мали.

Із часом аптечний реміс­ничий цех вступає на шлях капіталістичного розвитку. Аптеки розростаються, шта­ти збільшуються, і власни­ки перестають відігравати роль «старшого товариша». Умови праці в аптеках не відрізнялися від умов праці інших осіб найманої праці, нестерпними й важкими були нічні чергування, адже майже в жодній апте­ці не було облаштовано чер­гову кімнату, тож спати до­водилося серед трав, мазей, інших медпрепаратів. Сиді­ти під час роботи заборонялося.

Невдоволених безжально звільняли з клеймом «бала­мут», тож влаштуватися на роботу в іншу аптеку було практично неможливо.

Коли терпіти вже було просто несила, аптечні пра­цівники об’єдналися у про­фесійну спілку фармацев­тів, яка виявилася однією із найбільш бойових і непо­ступливих, про що свідчать архівні документи. Сталося це під час першої російської революції.

НОВИЙ РІВЕНЬ БОРОТЬБИ

Серед медиків одними з перших почали боротися за свої права аптечні службов­ці. Часопис «Аптечна спра­ва» тоді писав про створен­ня 1902 року в місті Бахмут (нині Артемівськ Донецької обл. – Авт.) нелегальної спілки фармацевтів. Своїм завданням вона вбачала по­ліпшення умов праці та ма­теріального становища пра­цівників.

Так, спілка виступила проти поширеної тоді «практики безкоштовного аптекарського учнівства з 12–14-годинним робочим днем, до того ж лише раз на тиждень учні мали півдня вихідного».

Уже 1904 року спілка охо­плювала у своїх лавах май­же всіх службовців-фармацевтів міста та вису­нула двом власникам аптек – Сталю та Паланту – такі вимоги: після двох робочих днів третій має бути вихід­ний; 8-годинний робочий день; не більш як десять нічних чергувань на місяць; збільшення зарплати всім аптечним працівникам; не­втручання родичів власни­ків у справи аптеки. У разі їх невиконання впродовж 24 годин – страйк.

Після таких вимог хазяї-аптекарі об’єдналися, по­при те, що раніше ворогува­ли між собою на ґрунті кон­куренції.

Не пасли задніх і катери­нославські фармацевти. Архівні документи тієї пори свідчать, що вони вва­жалися тоді одними з голо­вних збурювачів спокою. Так, під головуванням Д. Каплана відбулися збори членів товариства взаємо­допомоги фармацевтів, на яких було прийнято статут організації, що його розро­била редакційна комісія.

У цей період активізу­ються й інші медичні това­риства. Активно діють това­риства взаємодопомоги лі­карів, фельдшерів, ветери­нарних лікарів, лікарів промислових підприємств. Вони створили підґрунтя для створення майбутньої профспілки медиків.

РІК, ЩО ВСЕ ЗМІНИВ

І от настав буремний 1905-й. У доповіді Катери­нославського губернатора міністрові внутрішніх справ йдеться про зв’язок катеринославського робіт­ничого руху з петербурзь­ким: «…Загальний страйк робітників у Баку, Петер­бурзі та в інших містах ім­перії знайшов відгук і у моїй губернії. 17 січня в Ка­теринославі і в прилеглому до нього селищі Амур-Нижньодніпровську припи­нили роботу декілька фа­брик і заводів, а у Катери­нославі, крім того, страйку­вали всі друкарні. Того ж дня припинили роботу ме­талургійні заводи. За мета­лістами й залізничниками 21–22 січня долучилися до страйку трамвайники, а 22–23-го – фармацевти всіх аптек.

По всьому місту були роз­вішені оголошення-вказівки: «Доводимо до ва­шого відома рішення коміте­ту з організації страйку в м. Катеринослав: негайно при отриманні цього листа зачинити заклад і розпусти­ти працівників. Інакше комі­тет вживатиме всіх наявних у його розпорядженні захо­дів – від биття скла до розо­рення вашого закладу».

За архівними даними, аптечні працівники брали активну участь у січневому політичному страйку, а та­кож організували економіч­ний страйк. До того ж зна­чна частина їхніх вимог була задоволена. Чого ж до­мігся аптекарський проле­таріат? Власники погодили­ся запровадити роботу в дві зміни, надавати працівни­кам двотижневі відпустки, відмовилися від безкоштов­них учнів і пообіцяли не звільняти працівників за участь у страйках.

Проте до повного вирі­шення проблем було дале­ко. То в одному, то в іншому закладі виникали гострі трудові конфлікти, спричи­нені бажанням хазяїв пом­ститися. Про один із таких конфліктів написала газета «Вестник Юга». Так, прові­зор Боярський повідомив, що його хазяїн Пек фон Аменшильд «визнав мож­ливим і морально прийнят­ним негайно після того, як усі стали до роботи, звіль­нити його без поважної при­чини, попри те, що він про­працював в аптеці близько шести років». Це звернення рядового провізора через газету до громадської дум­ки спричинило неабиякий резонанс, бо незабаром його «скривджений» хазяїн у тій же газеті почав виправдову­ватися.

9 серпня 1905 року розпо­чали страйк працівники аптеки Бистрицького. Вони висунули дев’ять вимог, се­ред яких, що цікаво, напо­лягали й шанобливо стави­тися до співробітників.

Спілка ініціювала ство­рення пенсійної каси для допомоги найбільш нуж­денним. Особливу актив­ність виявляли члени прав­ління Линтварев, Леонович, Левинос, Соловйов.

Професійне товариство фармацевтів Катеринослав­ської губернії офіційно було зареєстровано 30 червня 1906 року, після прийняття у березні Тимчасових пра­вил про професійні товари­ства, які можна вважати першим законом про проф­спілки.

Спілка організовує збо­ри та з’їзди, обстежує умо­ви проживання та праці фармацевтів, відкриває бюро для надання юридич­ної допомоги, для пошуку роботи, укладає угоди з окремими хазяями й ціли­ми групами або товариства­ми щодо нормування зар-плати, робочого дня тощо, стежить за точним їх вико­нанням власниками та пра­цівниками аптек.

У Бахмуті діяла ще одна аптекарська профспілка. Попри невелику чисель­ність, вона вважалася одні­єю з найбільш бойових у губернії. Багато хто з проф­спілкових лідерів попла­тився за свою активність в обстоюванні прав трудівни­ків і потрапив до в’язниці. Так, в архівних документах Катеринославського жан­дармського управління за 1911 рік натрапляємо на лист-прохання дружини ап­текарського помічника звільнити з-під варти її чо­ловіка, на який вона отри­мує таку відповідь: «Кате­ринославське професійне товариство фармацевтів є революційною спілкою, яка до того ж очолює інші міс­цеві професійні спілки з упровадження в життя соціал-демократичної про­грами на ґрунті класового робітничого руху в боротьбі з капіталістичним ладом. Її діяльність поширюється на всю губернію… де є аптеки й аптекарські склади… Вона вперто й наполегливо бореться з хазяями, вима­гає від них цілковитого під­порядкування… службов­цям, за допомогою «юри­дичної колегії» примушує їх сплачувати штрафи на користь спілки й службов­ців зокрема, повсюдно орга­нізовує страйки і на колек­тивну вимогу службовців навіть робить спроби ви­гнати власників з аптек, надає матеріальну допомо­гу страйкувальникам, бо­реться зі штрейкбрехерами, закликає обливати їх кис­лотою… Зважаючи на ви­щевикладене, ваше клопо­тання не буде задоволене».

 ЯК ЖИЛОСЯ АПТЕКАРЯМ?

Важкі умови праці й постійне перебування в приміщен­ні зі шкідливими речовинами призводили до високої захворюваності та навіть смертності серед апте­карських працівників. Небагато з них доживали до со­рока років. Провізор щомісяця заробляв лише 55 крб., його помічник – 40 крб., а учень – 15–20 крб., щоправ­да, харчувалися вони за рахунок господаря.

 Віктор  КОВРИГА, Дніпропетровська обл.

18.09.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини