ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Звернення

 спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об’єднань профспілок на національному рівні та спільного представ­ницького органу сторони роботодавців на національному рівні до ор­ганів влади, дії яких можуть призвести до розвалу системи соціально­го страхування та позбавлення працівників соціальних гарантій

 Система загальнообов’язкового державного соціаль­ного страхування надає ма­теріальне забезпечення та послуги понад 30 млн за­страхованих осіб та є однією з клю­чових складових системи соціаль­ного захисту, запорукою соціально­го миру і суспільної злагоди. Не в останню чергу завдяки тому, що по­над 14 млн працівників і 1,5 млн ро­ботодавців сплачують єдиний соці­альний внесок і здійснюють управ­ління страховими фондами. Систе­ма соціального страхування, що ґрунтується на кращих європей­ських зразках, забезпечила фінансо­ву стійкість і гарантовані виплати навіть у найскладніші часи полі­тичних та економічних криз, зокре­ма кризи 2008–2009 років.

Останнім часом, аргументуючи свою позицію надзвичайністю ситуації, влада розпочала наступ на базові засади соціального страху­вання, спрямовуючи свої зусилля на «одержавлення» фондів соціаль­ного страхування. Головна мета та­ких дій – позбавити фонди демокра­тичної самоврядності та централі­зувати управління системою стра­хування в одній особі – міністрі со­ціальної політики. Як відомо, з лип­ня 2014 року право затверджувати бюджети фондів соціального стра­хування вже перейшло до Кабі-нету Міністрів України. Тоді ж ухваленим законом із двох фондів соціального страхування було вилу­чено 2 млрд грн. Наступними «нова­ціями» влади є зарахування коштів соціального страхування до Державного бюджету та цілко-вита ліквідація самоврядних фондів.

Ми переконані, що подібні рі­шення, які приймаються без будь-яких консультацій із суспільством, є вкрай небезпечними для крихкого соціального миру та вже найближ­чим часом можуть негативно впли­нути на права застрахованих осіб і рівень їхнього соціального захисту. Зокрема, вже наступного року, на­певно, бракуватиме коштів на ви­плати допомоги з безробіття та оплату лікарняних листків.

Розуміючи ці загрози, сторони роботодавців та профспілок заявля­ють рішучий протест проти поді­бних шкідливих псевдореформатор­ських ініціатив, які загрожують втратою позитивних надбань у сфе­рі соціального захисту трудящих, призведуть до посилення соціаль­ної напруги та втрати віри грома­дян у справедливість і спромож­ність держави стати справді соці­альною.

Саме тому, отримавши черговий законопроект «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», спрямований на руй­нування системи соціального стра­хування, сторона роботодавців і сторона профспілок пропонує аль­тернативний підхід до модерніза­ції системи загальнообов’язкового державного соціального страхуван­ня з метою забезпечення її стабіль­ної та ефективної роботи.

В основу цієї роботи мають бути покладені такі засади:

1. Збереження прямого зв’язку розміру страхових виплат і страхо­вих розмірів внесків до системи страхування. Це базовий принцип, який дає змогу зберігати стабіль­ність системи, незважаючи на еко­номічні та політичні виклики.

2. Зменшення кількості фондів соціального страхування до двох (див. схему) та концентрація в них управління видами страхування. Це дасть можливість скоротити ви­трати на утримання системи.

3. Забезпечення для всіх страхо­вих фондів статусу самоврядних ор­ганізацій, які управляються соці­альними партнерами (профспілка­ми і роботодавцями), з одночасним посиленням функцій державного нагляду, що забезпечить баланс ін­тересів усіх сторін.

4. Реальне відокремлення стра­хових коштів від Держбюджету. Здійснення обслуговування фондів страхування в банківській системі, зокрема у державних банках, які га­рантуватимуть стабільність роботи фондів і збереження коштів.

5. Інституційне і функціональне розмежування системи страхуван­ня на випадок безробіття та органів, які реалізують політику зайнятості (служби зайнятості); системи пен­сійного страхування та системи державних допомог (доплат, надба­вок тощо).

6. Легалізація трудових відносин і зменшення єдиного соціального внеску за умови збереження гаран­тій із страхових виплат та соціаль­них послуг застрахованим особам.

7. Визначення розміру єдиного соціального внеску з урахуванням консолідованої позиції сторін соці­ального діалогу, які здійснюють управління фондами, що гаранту­ватиме забезпечення виконання за­вдань системи соціального страху­вання.

8. Максимальна орієнтація сис­теми страхування на забезпечення громадян страховими виплатами і пов’язаними з ними соціальними послугами, оптимізація витрат на утримання робочих органів та по­ступове упорядкування нестрахо­вих виплат з урахуванням визна­чення джерел їх фінансування.

9. Скасування практики виплати будь-яких страхових сум роботодав­цями та концентрація цих функцій виключно у страховиків. Здійснен­ня ними страхових виплат на безго­тівковій основі.

10. Виключення контролюючих функцій фондів соціального страху­вання стосовно платників внесків.

11. Підготовка інституційної бази для запровадження загальнообов’язкового державного соціаль­ного медичного страхування.

З урахуванням вищеперелічених підходів інституційна структура системи соціального страхування має наближатися до зазначеної на схемі.

Запропонований варіант, безпе­речно, не є виключним і потребує обговорення в експертному середо­вищі та із громадськістю.

Саме тому, прагнучи забезпечи­ти ведення нормального діалогу щодо формування та реалізації дер­жавної політики в сфері соціально­го страхування та беручи до уваги домовленості, досягнуті сторонами профспілок, роботодавців і органів влади при укладанні Генеральної угоди, вимагаємо неухильного до­тримання цих домовленостей та за­безпечення публічної дискусії, яка дасть змогу визначити концепту­альні засади модернізації системи соціального страхування.

22.09.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини