ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Заява федерації профспілок України

Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до дея­ких законодавчих актів України у зв’язку з прове­денням адміністративної рефор­ми» (р. № 2835), яким передбачено, що порядок адміністрування єди­ного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначається Податковим кодек­сом України та нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що за­безпечує формування та реалізує державну податкову й митну полі­тику. Цим же Законом Мінсоцпо­літики виключено з числа органів державного нагляду за здійснен­ням функції нагляду справляння та використання єдиного страхо­вого внеску, тим самим підведена законодавча норма для включення єдиного страхового внеску до По­даткового та Бюджетного кодексів України, нівелювання його право­вої та соціальної природи, який по суті є відкладеною частиною заро­бітної плати кожного працюючого на випадок виникнення страхової події, відволікання страхових вне­сків застрахованих осіб на вирі­шення проблем бюджету.

Профспілки неодноразово офі­ційно висловлювали своє катего­ричне заперечення проти передачі функцій адміністрування від Пен­сійного фонду новоствореному Міндоходів і з приводу законодав­чих ініціатив щодо включення єдиного страхового внеску до По­даткового та Бюджетного кодексів України, подальшої його заміни єдиним соціальним податком як таким, що суперечать статті 46 Конституції України, принципам соціального страхування та веден­ня соціального діалогу. Логічно постає питання: навіщо передава­ти функцію адміністрування єди­ного страхового внеску іншому ор­гану, якщо рівень збирання вне­сків Пенсійним фондом становить до 99,6% (найвищий результат се­ред фіскальних органів)? І ці ко­шти миттєво, без посередників, спрямовувалися на виплату пен­сій та інших страхових виплат.

Запропонована ідея не нова, експеримент із передачі функцій збору соціальних страхових вне­сків податковим органам прохо­див у Російській Федерації 9 років і привів систему обов’язкового со­ціального страхування у цій краї­ні до повної розбалансованості та кризи. Ефективність збору страхо­вих внесків до соціальних фондів зменшилася на 10–15 процентних пунктів. Там влада піддалася на спекулятивні заклики підприєм­ців не заважати розвитку виробни­цтва та інвестиційного клімату й знижувати «тягар непосильних со­ціальних платежів». Однак за­мість вкладення коштів, що ви­вільнялися при зменшенні страхо­вих внесків, у модернізацію вироб­ництва й підвищення заробітної плати вони трансформувалися в доходи підприємців. Працівники заплатили за це зниженням рівня власних соціальних гарантій прак­тично за всіма напрямками соці­ального страхування. Повністю зникли страхування від безробіт­тя, на санаторно-курортне лікуван­ня та оздоровлення працівників і членів їхніх сімей, були обмежені виплати з тимчасової непрацездатності, вагітності та пологах.

Проте цей негативний приклад не став застереженням для україн­ських реформаторів. Міндоходів подало проекти Законів про вне­сення змін до Податкового кодек­су України та Бюджетного кодексу України щодо сплати єдиного со­ціального внеску та зменшення навантаження на фонд оплати пра­ці, якими передбачено включення єдиного страхового внеску у бюджетно-податкову систему та суттєве (майже у 2 рази) зниження розміру єдиного страхового вне­ску, що сплачується роботодавцем на користь кожного працівника, застрахованого в системі загальнообов’язкового державно­го соціального страхування. При цьому ніхто не гарантує виведен­ня з «тіні» 200 мільярдів гривень «конвертної» заробітної плати та легалізації робочих місць, на яких працює близько 5 мільйонів неле­гальних працівників. А це визна­чальний резерв для додаткових надходжень у страхові фонди та державний бюджет для вирішення багатьох соціальних проблем.

Соціальна й економічна ефек­тивність від передачі функцій ад­міністрування єдиного страхового внеску у фінансово-податкову сис­тему, як показала практика, є уяв­ною, такою, що не враховує специ­фічного характеру соціального страхування, забезпечення прав застрахованих осіб і особливостей функціонування всієї системи со­ціального захисту населення.

На переконання профспілок ре­алізація цієї ідеї призведе тільки до зростання дефіциту страхових коштів, загострення проблем за­безпечення державних зобов’язань з виплати пенсій, інших страхових виплат, фінансування реабілітації й оздоровлення застрахованих осіб та членів їхніх сімей, чергового відстрочення впровадження систе­ми державного медичного страху­вання, зростання соціальної на­пруженості в суспільстві. Всі ці явища будуть ускладнені збіль­шенням державних витрат на пе­реобладнання системи, що потре­буватиме ліквідації одних робо­чих місць і створення інших ана­логічних, переділом сфер впливу відомств, новим капітальним бу­дівництвом, закупівлею устатку­вання та іншими мільярдними ви­тратами. За цей «благодатний» пе­ріод роботодавці на повні груди зітхнуть, звільнившись від тягаря соціальних платежів, а працівни­ки можуть втратити свої соціальні права або на них перекладуть тя­гар сплати єдиного соціального внеску.

ФПУ закликає Уряд та Верховну Раду України до зважених рішень, недопущення звуження соціаль­них прав трудящих і наполягає на конструктивному обговоренні цих реформаторських пропозицій на засадах соціального діалогу.

26.07.2013

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини