ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Лист Міністру економічного розвитку і торгівлі П. О. Порошенку

 Щодо законопроекту «Про правовий режим майна загальносоюзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР»

 Шановний Петре Олексійовичу!

Федерація профе­сійних спілок України, розгля­нувши чергову редакцію проекту Закону України «Про правовий ре­жим майна загальносоюз­них громадських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР», який 7 листо­пада 2012 року було розмі­щено для громадського об­говорення на офіційному сайті Міністерства еконо­мічного розвитку і торгів­лі, вважає вказаний зако­нопроект неприйнятним у зв’язку з тим, що він суперечить законодавству з огляду на наступне.

Насамперед, оскільки мова йде про громадські об’єднання (організації) колишнього Союзу РСР, то варто звернутися до досві­ду інших колишніх респу­блік СРСР та проаналізува­ти на прикладі майна профспілок, як держави-наступниці вирішили долю такого майна.

Так, згідно із законодав­ством Російської Федерації, Республіки Білорусь право власності громадських орга­нізацій у цих країнах було ви­значено в Законі «Про влас­ність» та Цивільному кодек­сі. Більше того, в статутах профспілкових організацій Росії, Білорусі, Казахстану зазначено, що Федерації профспілок є власниками майна, закріпленого за ними як правонаступниками ци­вільних прав та обов’язків. Зокрема, в Росії згідно з дого­вором від 17 липня 1992 року між Загальною Конфедераці­єю Профспілок та Федераці­єю незалежних профспілок Росії про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілко­вим майном, в Республіці Ка­захстан – згідно з Постано­вою виконавчого комітету За­гальної Конфедерації Проф­спілок від 22 вересня 1992 року «Про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілко­вим майном за Радою Феде­рації профспілок Республіки Казахстан». Згідно зі Стату­том Федерації профспілок Бі­лорусі Федерація є правонас­тупницею Білоруської Респу­бліканської ради профспілок з належними їх коштами та майном, у тому числі й пере­даним раніше державою.

Фактично до цього часу в Україні також визнавалось майно профспілок та право­наступництво щодо цього май­на, про що свідчать норма За­кону України «Про власність», факт державної реєстрації Статуту Федерації профспілок України, в якому визначено, що Федерація є правонаступ­ником Української республі­канської ради профспілок, її коштів та майна, видача сві­доцтв на право власності на профспілкове майно. Все це підтверджує, що профспіл­ки є добросовісним набува­чем. Варто зауважити, що як у Російській Федерації та Рес­публіці Казахстан українські профспілки отримали майно в порядку правонаступництва на підставі Договору та Поста­нови Загальної Конфедерації Профспілок.

Отже, наведений на при­кладі профспілок аналіз свід­чить, що у всіх державах-наступницях республік ко­лишнього Союзу РСР процес визнання права власності гро­мадських організацій колиш­нього Союзу РСР йшов синх­ронно: аналогічно в законо­давстві закріплювались кате­горії колективної та держав­ної власності, розмежовува­лись їх об’єкти, відбувалось правонаступництво громад­ських організацій та визна­ння державою цього право­наступництва шляхом реє­страції правонаступників від­повідних громадських органі­зацій колишнього Союзу РСР. На сьогоднішній день всі дер­жави визнають правонаступ­ництво національних громад­ських організацій, в тому чис­лі щодо майна громадських організацій колишнього Со­юзу РСР, яке знаходиться на їх території, та не вчиняють спроб націоналізувати його.

Стосовно суперечностей нормам законодавства СРСР, УРСР та України, які містяться в запропонова­ному законопроекті, то слід зазначити наступне.

1. Незважаючи на задекла­ровану мету підготовки зако­нопроекту – «встановлення правових засад визначення суб’єктів права власності на розташоване на території України майно, яке станом на 24 серпня 1991 року перебува­ло у віданні, володінні та/або користуванні загальносоюз­них громадських об’єднань (організацій) колишнього Со­юзу РСР», аналіз тексту зако­нопроекту дозволяє дійти ви­сновку, що він не містить по­ложень, які б регулювали саме правові засади визна­чення суб’єктів права влас­ності на зазначене майно, а встановлює, що це майно є державною власністю.

Автором законопроекту «Про правовий режим майна загальносоюзних громад­ських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР» (далі – законопроект) зазначається: «досягнення поставлених цілей (тобто, забезпечення збереження законних інтере­сів держави щодо розміщено­го на території України майна загальносоюзних громад­ських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР, ви­значення правонаступників зазначеного майна) немож­ливе за допомогою чинних регуляторних актів». Од­нак, Федерація професійних спілок України, ознайомив­шись із законопроектом, не може погодитися з подібним твердженням. Адже Консти­туція України та Цивільний кодекс України наголошують на тому, що ніхто не може бути протиправно позбавле­ний права власності (ст. 41 Конституції України, ст. 321 Цивільного кодексу України). При цьому законодавцем ви­користано поняття «проти­правності» як антипод «право­мірності». Це означає, що за­конодавець не може просто встановлювати в законі по­збавлення або обмеження права власності, адже право є ширшим за закон.

Не визначено даним за­конопроектом і вичерпний перелік таких громадських об’єднань (організацій), які підпадають під його дію, що робить такий законопро­ект законодавчо невизначе­ним та незрозумілим. Закон має породжувати права і обов’язки тільки у того суб’єкта (чи визначеного ними пев­ного кола суб’єктів), якому вони адресовані. Звідси виті­кає, що законопроект вже за своєю суттю не відповідає кон­ституційним принципам, оскільки чинні положення на­ціонального законодавства по­трібно формулювати так, щоб вони були достатньо чіткими, зрозумілими та такими, що не потребують поширювального тлумачення й не дають під­ґрунтя для зловживань.

Це знову ж таки свідчить про те, що в законопроекті має існувати засіб правового за­хисту від свавільного втручан­ня з боку державних органів у права, гарантовані Конститу­цією, зокрема, щодо непоруш­ності та неприпустимості по­збавлення будь-кого права власності. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли Закон не містить досить зрозу­мілих та чітких формулювань, які давали б громадянам та ор­ганізаціям належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи упо­вноважені вдаватися до втру­чання в їх права.

2. Передбачене в статті 1 законопроекту визначення поняття загальносоюзних громадських об’єднань (орга­нізацій) колишнього Союзу РСР як «добровільних гро­мадських організацій та/або регіональних організаційних структур із статусом чи без статусу юридичної особи, які провадили діяльність на те­риторії Української РСР», не відповідає змісту, оскільки свідчить, що йдеться про всі без виключення громадські організації, які діяли на тери­торії Української РСР, а від­так законопроектом передба­чається врегулювання пи­тань правового режиму май­на будь-якої громадської ор­ганізації, яка діяла на тери­торії Української РСР неза­лежно від її статусу.

У той же час на території СРСР створювалися і діяли загальносоюзні, республікан­ські (союзних і автономних республік), міжреспублікан­ські і місцеві громадські об’єднання, а також міжна­родні об’єднання.

У запропонованому зако­нопроекті містяться лише ви­значення понять загальносо­юзних громадських об’єднань (організацій) колишнього Со­юзу РСР та їх майна. Тут та­кож існують питання.

Дефініція загальносоюз­них громадських об’єднань визначена Законом СРСР від 09.10.1990 року № 1708-1 «Про громадські об’єднання», від­повідно до якої до загально­союзних громадських об’єднань належать такі об’єднання, діяльність яких у відповідності зі ста­тутними цілями поширю­ється на територію всіх або більшості союзних респу­блік та які мають свої орга­нізації у цих республіках.

У той же час даним зако­нопроектом робиться спроба зворотною дією визначити правовий статус загальносо­юзних громадських об’єднань всупереч тому, що статус та­ких об’єднань уже встановле­но Законом СРСР «Про гро­мадські об’єднання», тобто в той час, коли вони фактично існували. Крім того, подібне «законодавче врегулювання» прямо суперечить вимогам ст. 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, законопроектом не можуть визначатися статус та жодним чином суб’єкти права власності на майно, роз­ташоване на території Украї­ни, яке станом на 24 серпня 1991 року перебувало у віданні, володінні та/або користу­ванні загальносоюзних гро­мадських об’єднань (організа­цій) колишнього Союзу РСР.

Неприйнятним вважається даний законопроект з огляду і на те, що правовий режим май­на громадських об’єднань (за­гальносоюзних, республікан­ських, міжреспубліканських і місцевих) уже був визначений Законом СРСР від 09.10.1990 №1708-1 «Про громадські об’єднання». Зокрема, його ст. 18 містить положення про те, що громадські об’єднання, їх ор­ганізації можуть мати у влас­ності будівлі, споруди, житло­вий фонд, обладнання, інвен­тар, майно культурно-просвітницького і оздоровчого при­значення, грошові кошти, ак­ції, інші цінні папери та інше майно, необхідне для матері­ального забезпечення діяль­ності, передбаченої їх статута­ми. Крім того, наголошува­лось на тому, що власність гро­мадських об’єднань охороня­ється законом. У свою чергу також визначалося, що майно громадських об’єднань форму­валось на засадах добровіль­ності (благодійності), зокрема, на основі членських внесків, які вносились без пересліду­вання мети отримання в по­дальшому прибутку, оскільки такі організації були за своєю суттю лише неприбутковими. Отже, при припиненні діяль­ності таких об’єднань жоден з їх членів та суб’єктів форму­вання не мали та не мають і на даний час права на виділення та повернення раніше внесе­ної частки.

Аналогічно на законодав­чому рівні врегульовано пи­тання власності професійних спілок. Відповідно до ст. 20 Закону СРСР «Про професій­ні спілки, права і гарантії їх діяльності» від 10.12.1990 р. № 1818-1 профспілки володі­ють, користуються і розпоря­джаються належним їм на праві власності майном і гро­шовими коштами. Профспіл­ки не відповідають за зобов’язаннями держави, яка в свою чергу не відповідає за зобов’язаннями профспілок. А фі­нансова діяльність профспі­лок, що здійснюється у відпо­відності з їх статутами, не контролюється державою.

У подальшому 7 лютого 1991 року Верховною Радою УРСР був прийнятий Закон УРСР «Про власність», який з 1992 року є Законом України «Про власність». З моменту при­йняття та до моменту втрати чинності у зв’язку з прийнят­тям Цивільного кодексу Укра­їни в 2006 році в даний Закон понад 10 разів вносились змі­ни. Так, Закон визначав об’єкти права державної власності та містив відповідний перелік, до якого майно громадських (об’єднань) організацій колиш­нього союзу РСР не входило. Навпаки, Закон передбачав ка­тегорію права колективної власності, в межах якої визна­вав право власності профспі­лок та громадських об’єднань.

3. Істотного доопрацюван­ня потребує стаття 3 законо­проекту, оскільки за змістом передбачених нею положень розробники проекту Закону пропонують визнати незакон­ними правочини щодо ство­рення на базі майна загально­союзних громадських об’єднань (організацій) колишньо­го Союзу РСР підприємств, установ та організацій.

Зауважимо, що на базі профспілкового майна було створено кількасот підпри­ємств, які працюють у систе­мі Федерації профспілок України. Всі вони створені відповідно до законодавства України, зокрема Закону України «Про господарські товариства», Цивільного ко­дексу України та інших нормативно-правових актів. Держава визнала законність їх створення, здійснивши їх державну реєстрацію.

Інший бік зворотної дії За­кону – це витребування майна у його власників, незалежно від підстав його набуття. Це фактично сам процес націона­лізації. Однак коло таких влас­ників сьогодні надзвичайно широке – в межах цивільно-правових угод майно могло на­буватися фізичними, юридич­ними особами, в тому числі й нерезидентами, а тому дані дії йдуть всупереч нормам Зако­ну України «Про інвестиційну діяльність», оскільки придбан­ня майна, його покращення та всі майнові та немайнові вне­ски, пов’язані з цим, є інвести­ційною діяльністю. Вказаним законом держава надає гаран­тії захисту інвестицій, серед яких недопустимість безоплат­ної націоналізації та реквізу­вання інвестицій, гарантує по­вне відшкодування збитків у випадку такої реквізиції. Тому наслідком прийняття даного законопроекту стане втрата привабливості України як об’єкта для іноземних інвести­цій – навряд чи будь-хто з іно­земних інвесторів погодиться вкладати власні кошти в об’єкти, які «не сьогодні-завтра» мо­жуть бути державою подібним «Законом» відібрані.

4. Неприйнятними у запро­понованій редакції є також по­ложення статті 4 законопроек­ту, якою передбачається, що всі «правочини щодо утворен­ня після 24 серпня 1991 року на базі майна загальносоюзних громадських об’єднань (орга­нізацій) колишнього Союзу РСР підприємств, установ та організацій можуть бути ви­знані недійсними в судовому порядку», з огляду на те, що мова повинна йти лише про майно загальносоюзних гро­мадських об’єднань (організа­цій), яке визнано державною власністю.

 У законопроекті зазнача­ється порядок оскарження правочинів, витребування майна у державну власність та визнання недійсними рі­шень про створення юридич­них осіб. Проте такий порядок оскарження визначається Гос­подарським кодексом Украї­ни, Господарським процесу­альним кодексом України, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України і тому ду­блювання порядку оскаржен­ня в суді є недоцільним.

5. Суперечать принципу верховенства права також по­ложення статей 5 та 6 законо­проекту, якими передбачаєть­ся позбавлення об’єднань гро­мадян наявного права вико­ристання «набувальної дав­ності» щодо володіння та ко­ристування майном, встанов­леного Цивільним кодексом України.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав лю­дини і основоположних сво­бод 1950 року, ратифікованого Україною 17.07.1997, передба­чено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм май­ном. Ніхто не може бути по­збавлений своєї власності інакше як в інтересах сус­пільства і на умовах, перед­бачених законом і загаль­ними принципами міжна­родного права.

Відповідно до ст. 41 Кон­ституції України кожен має право володіти, користувати­ся і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в по­рядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути проти­правно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. При­мусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспіль­ної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених зако­ном, та за умови попередньо­го і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчу­ження таких об’єктів з наступ­ним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзви­чайного стану.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 58 Конститу­ції України закони та інші нормативно-правові акти не ма­ють зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, у разі при­йняття проекту Закону Украї­ни «Про правовий режим май­на загальносоюзних громад­ських об’єднань (організацій) колишнього Союзу РСР» він не буде поширюватися на пра­вовідносини, які настали до його прийняття, а у разі його застосування буде прямо по­рушуватися ст. 58 Конституції України.

Окрім того, не може бути визначене державною влас­ністю майно загальносоюзних громадських об’єднань також із причини проголошення в Декларації про державний су­веренітет України обов’язку новоствореної Української держави забезпечувати за­хист усіх форм власності, од­нією з яких згідно з Конститу­цією України 1978 року була і профспілкова власність. До того ж у прикінцевих поло­женнях Декларації зазначало­ся, що остання є основою для нової Конституції та законів України, а тому правові акти, які приймалися пізніше, не можуть їй суперечити.

Наприкінці наголошуємо на тому, що у державних ор­ганів взагалі відсутні право­ві підстави у визнанні май­на загальносоюзних громад­ських організацій колиш­нього Союзу РСР (до яких держава в тому числі відно­сить майно профспілок) за­гальнодержавною власніс­тю, оскільки відповідно до Декларації про утворення Федерації незалежних про­фесійних спілок України від 06.10.1990 вона як правонас­тупник Укрпрофради ви­йшла зі складу загальносо­юзних профспілок та закрі­пила за собою права по воло­дінню, користуванню і роз­порядженню профспілко­вим майном відповідно до договору від 18.11.1990. Згід­но із зазначеним договором Фе­дерації незалежних профспі­лок України були передані від­повідні права на майно ВЦРПС і її правонаступнику – Загаль­ній конфедерації профспілок на території України.

Тобто, ФНПУ (в подальшо­му ФПУ) вийшла зі складу все­союзної громадської організа­ції і набула окремого (всеукраїнського) статусу задовго до набрання чинності відпо­відними актами про встанов­лення мораторію та держав­ної власності на майно органі­зацій союзного значення.

Таким чином, внесення Міністерством економічно­го розвитку і торгівлі Укра­їни даного законопроекту є порушенням з боку держа­ви конституційних та цивільно-правових засад регу­лювання відносин власнос­ті та їх захисту в Україні. По­даний законопроект розціню­ється Федерацією професійних спілок України – найбільшим громадським об’єднанням – з одного боку, як неправомірне обмеження права власності (ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України), з іншого – як невідповідність його між­народним актам – Конвенції про захист прав людини і осно­воположних свобод 1950.

Крім того, дії суб’єкта за­конодавчої ініціативи щодо подальшого прийняття тако­го законопроекту можуть остаточно дискредитувати Україну як правову державу з усіма її гарантіями законнос­ті та принципами непоруш­ності права власності.

За таких обставин Феде­рація профспілок України категорично заперечує про­ти законодавчого унорму­вання у запропонованій ре­дакції питань визначення правового режиму майна за­гальносоюзних громадських об’єднань (організацій) ко­лишнього Союзу РСР.

З повагою

Голова ФПУ Ю. М. Кулик

29.11.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини