Оплата праці: реалії та перспективи
Днями у Будинку спілок
відбулася Міжнародна конференція під назвою «Застосування норм Конвенцій МОП при
визначенні розміру мінімальної заробітної плати». Захід мав на меті представити,
обговорити та зіставити міжнародний і національний досвід із питань практики розрахунку
мінімальної заробітної плати. У рамках конференції відбулася презентація профспілкового
проекту методики розрахунку відтворювального рівня оплати праці. Також ішлося про
формування консолідованої позиції соціальних партнерів щодо політики визначення
критеріїв і механізму розміру заробітної плати.
У конференції взяли участь
заступник Голови ФПУ Сергій Кондрюк, директор Регіонального представництва Фонду
ім. Фрідріха Еберта в Україні і Білорусі Урсула Кох-Лаугвиць, Національний координатор
Міжнародної організації праці в Україні Василь Костриця, заступник голови Загальної
конфедерації профспілок Наталія Подшибякіна, директор Департаменту заробітної
плати і умов праці Міністерства соціальної політики України Олександр Товстенко,
фахівці апарату ФПУ, науковці та ін.
У ході обговорення теми зустрічі порушувалося чимало питань.
Зокрема, Василь Костриця розповів присутнім про практику і досвід застосування
Конвенції МОП № 131, Наталія Подшибякіна спинилася на аспектах мінімальної заробітної
плати в країнах СНД тощо.
Європа є для України орієнтиром і взірцем побудови соціально
орієнтованої ринкової економіки, яка має високі стандарти якості життя. Низький
рівень доходів більшості українських громадян, насамперед заробітної плати, яка
залишається основним джерелом їхнього існування, породжують бідність серед працюючого
населення та поглиблюють соціальне напруження. У світлі європейського вибору України,
виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань, а головне – дотримання конституційного
права громадян на гідну оплату праці особливої актуальності набуває питання підвищення
рівня трудових доходів населення.
Перепони для гідного життя
Профспілки наголошують, що заробітна плата є не тільки основним
джерелом для існування працівників – основних виробників національного доходу,
а й суттєвим чинником забезпечення платоспроможності внутрішнього ринку, а відтак
– джерелом наповнення місцевих і державного бюджетів за рахунок податків (податку
з доходів громадян, ПДВ, акцизного збору тощо), а також збільшення надходжень
до Пенсійного та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування
й економії видатків на житлові субсидії та допомогу малозабезпеченим.
Проблема удосконалення оплати праці є ключовою в системі соціально-економічних
відносин не тільки тому, що стосується інтересів основної частини населення країни,
а й у зв’язку з тим, що впливає на всі параметри ринку: через механізми попиту
та пропозиції – на структуру виробництва і його динаміку; через конкуренцію між
працею та капіталом – на технологічний рівень виробництва і його ефективність,
якість робочої сили, рівень зайнятості, динаміку цін та інфляцію.
Аналіз сучасної політики й практики організації заробітної плати
в Україні демонструє політику обмеження грошових доходів, орієнтації заробітної
плати на прожитковий мінімум. На державному рівні здійснюється регулювання лише
мінімальної заробітної плати, яка, на жаль, не є адекватною соціальною гарантією.
Заробітна плата фактично вже не виконує відтворювальну, стимулюючу й соціальну
функції, її рівень забезпечує не більш як 20% відтворення робочої сили. Крім того,
нині заробітна плата в структурі доходів населення є критично низькою: близько
40% замість гранично допустимої 65%, що не є мотивуючим фактором до високопродуктивної
та якісної праці.
Мінімальна заробітна плата
За даними Національного інституту стратегічних досліджень, мінімальна
заробітна плата в Україні із січня становить 1073 грн. Вартість мінімального –
для виживання – набору товарів і послуг іще у цінах січня була вищою на 89 грн.
А після сплати всіх податків і зборів залишається трохи більше 900 грн.
Розмір мінімальної заробітної плати, що не досягає фактичного
прожиткового мінімуму та значно нижчий за межу бідності, загрожує не тільки загостренню
соціального напруження та виникненню протестних настроїв у суспільстві, а й скороченню
тривалості життя українців.
Профспілкова сторона категорично проти збереження невідповідності
(майже на 30%) між встановлюваним прожитковим мінімумом для працездатних осіб
з його фактичною величиною, і вважає принциповою помилкою зберігати критично низькою
частку зарплати в структурі доходів населення (близько 40% замість 60–70%).
Темпи зростання мінімальної заробітної плати в 2011 році перевищували
аналогічний показник 2010 року. Проте зростання мінімальної заробітної плати
(13,9%) було нижчим, ніж темпи зростання середньої заробітної плати (16%).
Таким чином, порушується домовленість соціальних партнерів
за Генеральною угодою щодо досягнення мінімальною заробітною платою 45% середньої
заробітної плати до кінця 2012 року. Це неминуче призведе до збільшення розриву
між багатими та бідними.
Анна Рєпіч, «ПВ»
Зубожіння українського
народу
Усі країни Європи вже давно дійшли висновку, що мінімальна заробітна
плата має також передбачати витрати на утримання членів сім’ї, що відображено в
ратифікованих Україною Конвенції МОП № 131 «Про мінімальну заробітну плату», Європейській
соціальній хартії (переглянутій), Конституції та ст. 9 Закону України «Про оплату
праці». Проте влада фактично в односторонньому порядку продовжує практику встановлення
розміру мінімальної заробітної плати на рівні незаконно заниженого розміру прожиткового
мінімуму, керуючись залишковим принципом видатків із державного бюджету.
Тому нині мінімальна заробітна плата в Україні, порівняно із
країнами-сусідами, що вже стали членами ЄС, становить 71% болгарської, 55% румунської,
31% угорської, 27% словацької, 25% польської та лише 5% найвищої у Євросоюзі – люксембурзької.
24.04.2012
|