ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Чому українці такі бідні?

Бідність – одна з найбільших про­блем України. Це визнають і всереди­ні країни, і закордонні фахівці. Не­зважаючи на перманентну бороть­бу з цим ганебним явищем, бідних українців не меншає.

НЕ ДІЛОМ, А  СЛОВОМ

Боротися з бідністю Україна почала ще в 2000 році. Саме тоді ми приєдна­лися до Декларації тисячо­ліття ООН, однією з цілей якої є викорінення бідності та голоду в світі. Потім у 2001 році Україна затверди­ла Стратегію подолання бідності та Комплексну про­граму забезпечення її реалі­зації на 2002–2009 роки. Але 7 зазначених років минуло, а результатів – зась. Як за­свідчили фахівці Рахунко­вої палати, жоден показник, зазначений у цьому доку­менті, так і не був викона­ний. Тому не дивно, що в 2009 році кожен восьмий громадянин потрапив до ка­тегорії крайньої бідності.

Минулорічні показники теж невтішні. Так, за дани­ми Інституту демографії НАН України, кожна третя родина в Україні може вва­жатися бідною. Більше того, за словами фахівців цього Інституту, в Україні є свій феномен бідності. На­приклад, у країнах Африки бідність означає неможли­вість нормально харчувати­ся, а в Європі – відсутність можливості дати дітям нор­мальну освіту. Але в усьому світі, як правило, бідні люди – це громадяни з низь­ким рівнем професійної кваліфікації. В Україні ж часто зубожіють люди з ви­щою освітою, науковим сту­пенем тощо. За кордоном така ситуація вважається дикістю: адже там вища освіта гарантує людині гід­ну працю та заробіток.

Зовсім песимістично ви­глядають дані ООН. Якщо оцінювати життя в Україні за середньоєвропейськими показниками, то виявляєть­ся, що бідних у країні нара­ховується майже 80%. А за результатами дослідження Центру Разумкова, що про­водилося в травні цього року, майже половина гро­мадян країни вважає себе «нижчим класом». Узагалі ж, за різними підрахунка­ми, бідними себе вважають 12,5 млн українців.

Влада розуміє, що такі показники псують імідж країни і робить певні кроки для того, аби продемонстру­вати боротьбу з бідністю хоча б… на словах. Так, кілька місяців тому Віктор Янукович заявив про необ­хідність скасування в бюджеті такого «ганебного поняття», як прожитковий мінімум. Щоправда, деякі фахівці стверджують, що цей показник необхідний якраз для того, аби визначи­ти кількість людей, що пе­ребувають за межею біднос­ті. Тобто, він має цінність лише з погляду статистики.

Адже загалом це понят­тя в Україні досить приниз­ливе. Так, до прожиткового мінімуму входить міні­мальний набір продуктів, товарів та послуг, з яким, як стверджують фахівці, не може прожити жодна нор­мальна людина.

Але найбільша пробле­ма, що в Україні цей міні­мум останній раз перегля­дався в 2000 році, отже, його показники занижені щонай­менше в півтора разу. Бо ж споживчий кошик людей, за підрахунками експертів, лише за останній рік збіль­шився на 45–50%, при тому, що номінальні доходи – лише на 12%.

Отже, не дивно, що все більше людей не «дотягу­ють» до чергової зарплати, а деяким просто немає чого їсти.

НЕВТІШНІ ДАНІ

За межею бідності в Укра­їні живуть 18,7% жінок. Такі дані оприлюднив Київський міжнародний інститут соці­ології. Саме стільки україн­ських пані визнали, що їм не вистачає грошей навіть на їжу. Украй бідних чоловіків дещо менше – 11%. При цьо­му 45,7% (і 42,2% чоловіків) визнали, що на харчування їм вистачає, але одяг купити – проблематично. Також 30,7% жінок (і 37,5% чолові­ків) відповіли, що можуть дозволити собі нормально харчуватися та вдягатися, але не мають можливості ро­бити «стратегічні» покупки на кшталт телевізора чи хо­лодильника.

БІДНІСТЬ ВИГІДНА ВЛАДІ?

Опозиція стверджує, що попри всі заяви представни­ків влади, їм… вигідна ве­лика кількість зубожілих людей. Мовляв, такими лег­ше керувати. Отже, чим більше бідних, тим більша небезпека перетворитися на тоталітарну державу. Крім того, вважається, що загаль­на бідність вигідна вели­ким підприємцям, так зва­ним олігархам, зацікавле­ним у значній кількості де­шевої робочої сили.

Але якщо бути справед­ливим, то у влади зв’язані руки. Діра в бюджеті, яка, незважаючи ні на що, зали­шається величезною, уне­можливлює будь-яке підви­щення соціальних гарантій. Саме тому і з’являються за­конопроекти на кшталт не­щодавно ухваленого, щодо виконання рішень Євро­пейського суду, яким біль­шість категорій громадян позбавляються пільг.

При цьому уряд радісно звітує про збільшення мі­німальної зарплати та пен­сії, про наведення порядку в тарифних сітках та розря­дах. Та навіть якщо б влада і захотіла суттєво поліпши­ти соціальний стан людей за рахунок бюджетних ко­штів, це б поставило під за­грозу співпрацю України з Міжнародним валютним фондом. Там однозначно заявили: Україні можна на­довго забути про підвищен­ня соціальних гарантій, на­томість потрібно скасува­ти пільги та підвищувати комунальні платежі тощо.

Оскільки без грошей МВФ нам не прожити (про що недавно заявив «соці­альний» віце-прем’єр Сер­гій Тігіпко), отже, цілком очевидно, що розраховува­ти на «збагачення» за раху­нок влади українцям не варто. Більше того: визна­ні аналітики нині прогно­зують нову світову фінансово-економічну кризу. Яка, звичайно ж, зачепить і Україну. І зробить людей ще біднішими.

БІДНІ, БО…

Психологи й успішні люди стверджують: наша бідність – це наша власна біда, до якої держава не має жодного відношення. Тобто має, але не таке, як прийнято вважати. Справа в тому, що довгі роки пану­вання радянської влади створили ілюзію, що дер­жава може і мусить(!) вирі­шити всі проблеми люди­ни, а їй залишається лише слухняно ходити на вибо­ри, читати дозволені газе­ти й книжки та дивитися два телевізійних канали.

Від розпаду Радянсько­го Союзу минуло вже 20 ро­ків, але психологію «нам хтось щось винен» з укра­їнських голів викорінити майже неможливо. Наші люди вкрай важко перела­штовуються на новий принцип – розраховувати лише на себе, мріючи не про те, щоб держава допо­могла, а щоб не заважала. Схоже, лише нове поколін­ня людей, народжених у не­залежній Україні, сповідує таку модель поведінки. Ця молодь вчить мови, нама­гається отримати гарну освіту, бо знає: її рівень здобутків залежить лише від цього, а не від того, хто перебуває при владі.

Інші експерти зверта­ють увагу на те, що прибід­нятися ввійшло до звички українців. Адже іноземці, приїжджаючи до великих міст України, німіють, коли бачать кількість до­рогих автівок, крамниць тощо. Якщо бути відверти­ми, автомобіль для бага­тьох українських родин пе­рестав бути розкішшю, та й на хліб із маслом (холо­дильник, телевізор) біль­шості вистачає. Проблема в тому, що ці доходи укра­їнців перебувають у тіні. Тому на папері більшість громадян країни – зубожі­лі. І не варто засуджувати їх у тому, що вони прихову­ють свої доходи. Фіскальна політика держави нині така, що люди воліють жити в страху перед подат­ковою чи іншими перевір­ками, аніж чесно заплати­ти податки і дійсно вийти на вулицю в одних трусах із простягнутою рукою.

ЩО РОБИТИ?

Простим механічним підвищенням соціальних платежів перемогти бід­ність не вдасться. Це вже, схоже, зрозуміли всі. Адже збільшити зарплати та пен­сії до належного рівня уряд все одно не зможе (жодно­го бюджету на це не виста­чить), а разові «підвищен­ня» на 20–30 грн просто при­низливі та не розв’язують проблеми.

Отже, потрібні глибокі структурні зміни. Фахівці стверджують: без серйозно­го реформування економі­ки – починаючи від виве­дення її з тіні і закінчуючи гнучкою податковою полі­тикою – проблему бідності ніколи не подолати.

Крім того, потрібно сти­мулювати якісну працю. А для цього – впроваджува­ти нові технології, розви­вати науку, більше уваги приділяти освіті. Якщо по­рівнювати подолання бід­ності з основним принци­пом капіталізму, то не тре­ба чекати від когось, що тебе нагодують рибкою. Нехай дадуть вудку та на­вчать її ловити.

Іншими словами: дер­жава має забезпечити для молодих українців «стар­тові умови», а вже як ско­ристатися цими умовами – вирішувати їм. У будь-якому разі, на 21-му році незалежності настав таки час відмовлятися від тра­диційного: «Чому ми такі бідні? Бо дурні. А чому дур­ні? Бо бідні»…

• РЕЙТИНГ

НАЙБАГАТШІ ТА НАЙБІДНІШІ КРАЇНИ ЄВРОСОЮЗУ

Найзаможніша країна ЄС – Люксембург, найбід­ніша – Болгарія. такий висновок зробили фахів­ці агентства Eurostat, проаналізувавши ВВП кожної країни Європейського союзу. так, ВВП Люксембургу вшестеро перевищує аналогіч­ний показник Болгарії (283% проти 43%).

друге місце за показником ВВП посідає Голлан­дія (134%). далі з невеличким розривом ідуть Данія, Ірландія та Австрія (125%). Центральна та східна Європа пасе задніх: рівень ВВП у Ру­мунії перебуває на рівні 45%, Латвії – 52%, Лит­ві – 58% та Польщі – 62%.

Що ж до України, то, за даними соціологічної компанії Gfk, у 2010 році держава посіла пере­достаннє місце в Європі за рівнем купівельної спроможності.

ЯКИХ ЗВИЧОК ТРЕБА УНИКАТИ, АБИ НЕ БУТИ БІДНИМ

Директор центру когнітивної нейрофізіології в університеті Пенсильванії Мар­та Фарах у своїй книзі «Нейроетика» визначила десять шкідливих звичок, які «програмують» людину на бідність.

Відчувати жаль до себе. Налаштовані на бідність люди жаліють себе і вважа­ють, що бути багатим їм не судилось долею. При цьому вишукуються причини цієї бідності: народилася жінкою, занадто молодий, занадто товстий, не ті націо­нальність, колір шкіри, релігія тощо. Причин та відмовок можна знайти безліч. на думку пані фарах, жаліти себе – це найкращий спосіб знайти на свою голову низькооплачувану та ще й виснажливу роботу, отримати жалюгідне існування.

Бути жадібним. Друга розповсюджена звичка бідних людей. Прагнення до то­тальної економії, яке набуває патологічних форм, ніколи не підвищить ваш рі­вень доходу. адже «заряджена» на достаток людина завжди готова сплатити за речі реальну вартість і щедро винагороджувати працю своїх помічників, бо знає її ціну. і того ж чекає від інших.

Робити те, що ненавидиш. У кожного з нас є заняття, які ми терпіти не може­мо. Для когось помити посуд – справжній подвиг, а хтось не любить прасувати. Але необхідність робити все це змушує нас знову і знову братися до ненави­сної справи, продовжуючи її ненавидіти. Психологи радять хоча б іноді робити не тільки те, що треба, а й те, що дарує задоволення.

Вимірювати успіх грошима. Бідна людина переконана, що щастя – в грошах. Причому іноді вона своє щастя вимірює конкретною обмеженою сумою. нато­мість успішні люди виміряють щастя в одиницях, більш значущих, ніж долари чи гривні.

Постійно бідкатися. Людина, запрограмована на бідність, постійно скаржить­ся, що життя важке, скрізь дискримінація, корупція, багатії знахабніли тощо. Достатньо змінити свою життєву філософію, і комплекс бідної людини зникне.

• ОФІЦІЙНО

На засіданні 31 серпня Кабінет Міністрів ухвалив за­конопроект «Про затвердження загальнодержавної програми подолання бідності на період до 2015 року». документ визначає основні напрями подолан­ня бідності, зокрема щодо підвищення соціальних стандартів, сприяння зайнятості населення, вдоско­налення оплати праці, підвищення пенсій, соціально­го страхування, підтримки молоді тощо. для оцінки рівня бідності передбачається запровадити відповід­ні критерії, а також моніторинг ефективності вико­нання програми.

Крім того,  Кабінет Міністрів  очікує збільшення частки бідного населення з національного критерію в Украї­ні за підсумками 2011 року на рівні 2,4% – до 26,5%. Відповідний прогноз закладений у проекті закону про Державну програму економічного та соціально­го розвитку України на 2012 рік та основні напрямки розвитку на 2013–2014 роки. Що ж до прогнозу на 2012 рік, очікується зменшення частки бідного насе­лення в країні на 0,3% – до 26,2%.

При цьому Прем’єр-міністр Микола Азаров прогно­зує, що в 2012 році ВВП зросте до 5,5%, а де­фіцит бюджету скоротиться до 2,5%.

15.10.2011

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини