Завдання для профспілок. Основні напрями модернізації соціальної політики щодо боротьби з бідністю
Федерація
профспілок України впродовж своєї діяльності послідовно обстоює необхідність
ліквідації бідності серед працюючих і вважає, що це завдання має бути
пріоритетним під час здійснення економічних і соціальних реформ в Україні. У
справжній соціальній державі мають бути створені умови для гідної праці,
поважатися та дотримуватися права людини у сфері праці, гарантовано
забезпечення зайнятості та соціального захисту, а також розвиток та
активізацію соціального діалогу на всіх рівнях.
Проблема бідності
в країні досі залишається вкрай актуальною і потребує негайного розв’язання.
Моніторинг
показників бідності в Україні засвідчує, що при збільшенні майже в 5 разів
межі бідності з 192 грн у 2002 році до 944 грн у 2010-му, визначеної за відносним
критерієм, рівень бідності за цей період залишився стабільно високим і сягнув
позначки 24,1%.
Найвищий рівень
бідності зафіксовано у Житомирській області, у якій понад 40% населення
потрапило за межу бідності – 40,8% проти 35,8% у 2009 році. Високий рівень
бідності спостерігається також у Кіровоградській (39,6%), Волинській
(37,4%), Тернопільській (37,3%) та Херсонській (36,8%) областях.
Найнижчий рівень
бідності, як і попереднього року, у Києві (10%) і Черкаській області (14,1%).
До регіонів із низькими показниками рівня бідності, зафіксованими у 2010 році,
належать Київська (18,2%), Миколаївська (18,7%), Харківська (19,1%), Донецька
(19,5%), Чернігівська (19,7%) області.
Серед основних
негативних тенденцій у ситуації з бідністю можна назвати: погіршення становища
домогосподарств, які складаються із працюючих осіб, що свідчить про зниження
рівня доходів від зайнятості; зростання бідності серед домогосподарств із
дітьми, які входять до групи високого ризику бідності; а також зростання
показників бідності у великих містах.
ФПУ постійно
заявляє про занепокоєння ситуацією, що склалася. Адже зростання бідності у
сім’ях із працюючими та дітьми призводить до падіння якості людського
потенціалу країни. По суті в Україні відбувається процес постійного
відтворення бідних з одночасним формуванням у них особливої субкультури бідності.
Із 2010 року на
міжнародному та державному рівнях прийнято низку рішень, які мають сприяти
підвищенню добробуту населення, подоланню бідності серед працюючих і родин із
дітьми, особливо багатодітних, інвалідів, пенсіонерів та запобігти хронічній
бідності.
Мінекономіки
України та Програмою розвитку ООН в Україні за активною участю представників
соціальних партнерів підготовлено національну доповідь «Цілі розвитку
тисячоліття. Україна–2010», яку було презентовано Президентом України В.
Януковичем на 65-й сесії Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку наприкінці
вересня 2010 року. У доповіді висвітлено стан досягнення Цілей розвитку
тисячоліття, окреслено основні завдання та критерії до 2015 року,
проаналізовано перешкоди на шляху динамічного розвитку країни.
Схвально зустріли
профспілки прийняття указу Президента України від 26.02.2010 № 274 «Про невідкладні
заходи з подолання бідності», відповідно до якого Кабінету Міністрів за участю
соціальних партнерів було доручено у тримісячний строк розробити проект
загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на
2010–2015 роки. При цьому програма мала відповідати стандартам Міжнародної
організації праці в частині прийняття конкретних законів і постанов для
забезпечення її реалізації, а також містити чіткі механізми її досягнення.
Проте ФПУ вважає
незадовільним виконання зазначеного указу. Кабінетом Міністрів не забезпечено
за участю соціальних партнерів своєчасне та належне розроблення документа, і у
тримісячний строк проект загальнодержавної програми подолання та запобігання
бідності в Україні до 2015 року не підготовлено.
Мінсоцполітики
України як головний розробник проекту не врахувало принципові пропозиції ФПУ,
зокрема щодо реформування оплати праці, визначення прожиткового мінімуму,
розвитку системи загальнообо-в’язкового державного соціального страхування.
Адже вони спрямовані на вирішення стратегічного завдання держави – подолання
бідності серед працюючих.
Було
проігноровано також неодноразові звернення профспілок створити тристоронню
робочу групу з опрацювання проекту закону «Про затвердження загальнодержавної
програми подолання та запобігання бідності до 2015 року» та включити до її
складу представників СПО профспілок і роботодавців. Тож Мінсоцполітики не
забезпечило виконання пункту 3 указу Президента щодо участі соціальних
партнерів у розробленні проекту зазначеної загальнодержавної програми.
Не виконано також
доручення Президента передбачити у програмі заходи з активізації соціального
діалогу, хоча пропозиції, розроблені ФПУ у національній профспілковій
доповіді «Праця в Україні: необхідність якісних змін для суспільної
ефективності та гідного життя», були підтримані Національною тристоронньою
соціально-економічною радою при Президентові України.
На численні
звернення ФПУ, СПО профспілок до глави держави, Кабміну щодо незадовільного
виконання указу Президента відповіді Федерація так і не одержала. Лише 3
червня 2011 року Мінсоцполітики організувало робочу нараду з обговорення
пропозицій профспілок до чергового варіанта проекту закону «Про затвердження
загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності до 2015 року».
Слід зазначити, що окремі пропозиції та зауваження профспілок, висловлені на
нараді, під час доопрацювання остаточного варіанта проекту нарешті були
враховані.
Проект
розробленого закону нині готовий для внесення на розгляд Верховної Ради
України.
Економічна криза
поставила перед системою соціального захисту населення України нові виклики.
Подолати їх можна лише завдяки новим принципам функціонування системи
соціального захисту.
Від політики
безробіття – до політики зайнятості
Нині більшість
інструментів та заходів на ринку праці зведено до регулювання відкритого
(зареєстрованого) безробіття для підтримки формально високого рівня
зайнятості, без її реструктуризації. Переважає політика підтримання старих
(неефективних) робочих місць над політикою створення нових (ефективних).
Сьогодні політика зайнятості насамперед є політикою протидії безробіттю.
Наслідки такої політики – збереження застарілої структури економіки, низька
продуктивність праці, низький рівень оплати праці, формування та хронічне
відтворення групи працюючих бідних тощо.
Ще в умовах
структурної кризи 1990-х років мізерний рівень заробітної плати та трудової
пенсії сприяли пріоритетному розвитку категоріального підходу в наданні
соціальної допомоги, який базується на підтримці найбільш заслужених і
постраждалих під час кризи груп, незалежно від рівня їх доходів. Як наслідок:
- 43% населення є
отримувачами категоріальних соціальних пільг і виплат;
- стратегія
реформування соціальних пільг передбачає значне скорочення категорій отримувачів
пільг, незалежно від рівня матеріального забезпечення;
- основна частка
отримувачів соціальних пільг зосереджена в середньодохідних групах населення;
- масштабна
система підтримки масових категорій населення без контролю їх доходів блокує розвиток
адресних програм для бідних, які є невід’ємною частиною ринкової економіки,
орієнтованої на відтворення якісного людського потенціалу та збереження його
в період складних життєвих ситуацій, пов’язаних із втратою доходів
(народження дітей, періоди непрацездатності, високий рівень утриманського
навантаження, тривале безробіття). Переважна частина бідних домогосподарств
не має права на участь у адресних програмах підтримки малозабезпечених
(житлові субсидії, допомога для малозабезпечених за «рівнем забезпечення
прожиткового мінімуму», регіональні програми підтримки нужденних);
- розвиток
програм для бідних стає пріоритетним тільки тоді, коли реально скорочуються
програми соціальної допомоги без урахування рівня матеріального забезпечення.
В умовах здійснення завдання протягом 5 років удвічі збільшити середню пенсію
система категоріальних соціальних пільг має спрямовуватися на підтримку малозабезпечених
категорій пільговиків. У реалізації таких заходів доцільно застосовувати вищий
за прожитковий мінімум поріг входження до системи, наприклад на рівні 1,5–2
прожиткових мінімумів.
Від соціальних
допомог – до соціальних контрактів
Пасивний характер
програм соціальної підтримки сприяє зростанню утриманських настроїв, з одного
боку, та стримуванню підвищення розмірів виплат – з іншого.
Подолати цю
проблему дозволяє введення принципу надання допомоги за умови укладання
соціального контракту з соціальної адаптації працездатних незайнятих членів
домогосподарств (обов’язкові етапи адаптації – отримання професійних навиків,
перенавчання, активний пошук роботи за допомогою служб зайнятості тощо).
Умови соціального
контракту мають ґрунтуватися на принципі «насамперед – можливість працювати»,
що буде стимулювати працездатних осіб удосконалювати та використовувати свій
трудовий потенціал. Такі умови можуть включати пошуки роботи, тимчасову зайнятість
на громадських роботах, участь у програмі реабілітації для осіб з алкогольною
залежністю та програмі перепідготовки або виконання будь-якої роботи.
Контракти соціальної адаптації можуть поєднувати низькооплачувану зайнятість
і допомогу системи соціального захисту, тому їх називають «зарплата + допомога».
Існуюча система
соціальної підтримки населення, особливо грошові допомоги для бідних сімей
із дітьми, не враховує життєвий цикл сім’ї. Як наслідок, на різних етапах
життєвого циклу сім’ї зазнають потужних стресів, які чинна система інститутів
і соціальна політика не спроможні послабити.
Як наслідок, у
системі соціальної допомоги сформувалися такі протиріччя:
- сім’ї при
народженні дітей отримують великі суми (допомога на першу дитину надається в
сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років; на
другу – 60 розмірам прожиткового мінімуму; на третю і кожну наступну дитину –
120 розмірам прожиткового мінімуму. Водночас на період догляду за дитиною до
3 років мінімальна гарантована допомога становить лише 130 грн на
місяць;
- свого часу
інфраструктуру дитячих дошкільних закладів було значно скорочено. Однак
сьогодні необхідність її поновлення потребує масштабних інвестицій;
- програма
підтримки непрацюючих пенсіонерів із розміром пенсій менше прожиткового
мінімуму (потенційна чисельність – майже 8 млн осіб) ґрунтується на особистих,
а не сімейних доходах. Як наслідок, 30% усіх потенційних учасників не є
бідними з точки зору середньодушових доходів; натомість 30% реально бідних
пенсіонерів не мають доступу до адресної програми.
Пенсійна система:
від боротьби з бідністю – до системи соцстраху
Сьогодні головною
функцією систем пенсійного забезпечення є захист від бідності при втраті
працездатності за віком. Близько 60% пенсіонерів за віком отримують трудову
пенсію з доплатою до прожиткового мінімуму. Це знижує частку страхового та накопичувального
компонентів, сприяє поширенню тінізації трудових доходів і скороченню
дохідної бази Пенсійного фонду України. Недержавні пенсійні фонди до цього
часу не стали потужною складовою пенсійної системи країни.
Від боротьби з
бідністю – до зростання середнього класу
Такі зміни
пріоритетів розвитку дозволять реалізувати головний підхід до соціальної
політики, яка відповідає цілям модернізації.
Можливості для
відтворення середнього класу як соціального прошарку, який спирається
переважно на зайнятість на високооплачуваних робочих місцях, визначаються
наявністю наступних інститутів розвитку:
а) пенсійне та
соціальне страхування;
б) якісна вища
освіта;
в) безперервне
навчання;
г) обов’язкове та
добровільне медичне страхування;
д) банківське та
іпотечне кредитування;
е) ринок
соціальних послуг.
Представникам
інших соціальних прошарків мають бути адресовані традиційні програми,
спрямовані на боротьбу з бідністю:
а) регулювання
мінімального розміру оплати праці;
б) мінімальні держгарантії
пенсійного забезпечення;
в) система
адресної соціальної допомоги;
г) якісна середня
професійна освіта;
д) система
державних гарантій у сфері охорони здоров’я;
е) соціальне
житло.
Якщо державі
найближчим часом вдасться реалізувати зазначені програми або, як мінімум,
започаткувати рух у цьому напрямку, то можна буде говорити про початок реальної
модернізації найважливішого соціального інституту – системи соціальної
допомоги та соціальної модернізації в цілому.
Галина ГОЛЕУСОВА,
керівник управління соціального захисту
соціально-економічного департаменту
апарату ФПУ
15.10.2011
|