ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Небезпечна праця в Україні: статистика, що вражає

Конституція України вимагає від роботодав­ців створення належ­них, безпечних та здоро­вих умов праці з метою запобігання нещасним випадкам та професій­ним захворюванням на виробництві. Це повніс­тю відповідає сучасним світовим тенденціям, Конвенціям Міжнарод­ної організації праці та Глобальному плану дій Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щодо збереження здоров’я працюючого населен­ня. Разом з тим, в умо­вах економічної, еколо­гічної та демографічної кризи в Україні склалася надзвичайна ситуація з умовами праці та вироб­ничим середовищем на більшості підприємств, особливо середнього і ма­лого бізнесу.

«ХРОНІЧНЕ» ЗДОРОВ’Я?

Прикриваючись фінансово-економічною кризою і відсутністю коштів, біль­шість роботодавців систе­матично не виконують у належних обсягах заходи з поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничо­го середовища. Саме тому щорічно зростає кількість підприємств як державної, так і недержавної форм власності зі шкідливими та небезпечними умовами праці. Як наслідок, із року в рік, за даними Інституту медицини праці АМН України, погіршується здоров’я працюючого насе­лення.

Триває небезпечне зрос­тання захворюваності на туберкульоз серед працез­датного населення: у чоло­віків вона становить 150–195 випадків, жінок – 45–73 випадки на 100 тис., що в 1,5 разу більше, ніж відпо­відних груп усього насе­лення. При цьому пік за­хворюваності припадає на найбільш економічно ак­тивні вікові групи чолові­ків, а також жінок репро­дуктивного віку.

ТРАГІЧНІ ДАНІ

Незадовільний стан здоров’я людей працездат­ного віку знаходить під­твердження і в медико-демографічних показни­ках, серед яких найбільш вагомим є смертність насе­лення. З 1990 року вона має в Україні тенденцію до по­стійного зростання, осо­бливо серед чоловіків, що призвело до застосування нового терміну «надсмерт­ність чоловіків працездат­ного віку». У структурі при­чин смертності провідні місця традиційно посіда­ють нещасні випадки, за­хворювання серцево-судинної системи, системи кровообігу, нервової систе­ми та злоякісні новоутво­рення.

Зазначені особливості захворюваності працівни­ків в Україні переконливо свідчать, що серед населен­ня працездатного віку спо­стерігаються руйнівні тен­денції, що призводять до значного ослаблення тру­дового потенціалу.

Однією з причин вказа­них негативних наслідків є відсутність державної по­літики щодо збереження «цехової медицини», ме­дичних пунктів на підпри­ємствах, належного контр­олю Міністерства охорони здоров’я за проведенням періодичних медичних оглядів, наданням медич­ної допомоги працюючому населенню, ефективним проведенням диспансери­зації та оздоровлення пра­цівників.

НЕБЕЗПЕЧНА ПРАЦЯ

Виробничий травма­тизм заслуговує на особли­ву увагу, оскільки за його показниками оцінюється загальний професійний ри­зик на виробництві.

За даними Держкомста­ту, кількість потерпілих із втратою працездатності на один робочий день і більше та зі смертельним наслід­ком на 1 тис. працівників за 10 років зменшилася з 3,4 до 1,4. Разом з тим, кіль­кість людиноднів непра­цездатності на одного по­терпілого за цей час збіль­шилася з 28,9 до 39,6 дня, або на 37%. Така диспро­порція в показниках коефі­цієнтів частоти і тяжкості нещасних випадків пере­конливо свідчить про те, що велика кількість випад­ків травмування на вироб­ництві приховується від розслідування й обліку. Особливе занепокоєння ви­кликає виробничий трав­матизм зі смертельним на­слідком, показники якого останніми роками прак­тично не знижуються.

Викликає стурбованість ще й проблема необ’єктивного розслідування нещас­них випадків на виробни­цтві, про що свідчить що­річне зростання кількості випадків зі смертельним наслідком, не пов’язаних із виробництвом. Більшість таких нещасних випадків, що трапляються в процесі трудової діяльності, не пов’язують із виробни­цтвом, а сотні тисяч випад­ків травмування працівни­ків на виробництві не роз­слідуються і не облікову­ються або, точніше сказа­ти, приховуються. Це, в свою чергу, залишає трав­мованих без належного со­ціального захисту, а сім’ї загиблих – без матеріаль­них відшкодувань у зв’язку з втратою годувальника, фактично – без засобів для існування.

ПІД ЗНАКОМ МІНУС

Високий рівень вироб­ничого травматизму, неза­довільні умови праці на більшості підприємств є причинами зростання про­фесійної захворюваності працюючого населення України.

Проте слід говорити не лише про незадовільні умови праці, а й про істот­ні недоліки у проведенні (часто навіть і згортанні) періодичних медичних оглядів, відсутності додат­кового поглибленого обсте­ження працівників, що на­лежать до групи ризику, у спеціалізованих лікувально-профілактичних закла­дах, низькій ефективності диспансеризації.

Вкрай безвідповідально ставляться до дотримання законодавства з охорони праці на підприємствах сфери малого бізнесу. Малі підприємства нерідко не охоплені санітарним на­глядом через недостатню взаємодію органів санепід­нагляду з органами місце­вого самоврядування.

За деякими даними, 2/3 працівників цих під­приємств перебувають «у тіні», тобто працюють без юридичного оформлення трудових відносин. Отже, значна кількість працюю­чого населення нині прак­тично позбавлена права на безпечні й нешкідливі умови праці, цільове ме­дичне обслуговування, на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Відмова Міністерства охорони здоров’я від обов’язкового медичного об­слуговування працюючого населення призвела до майже повної ліквідації медичних установ цільово­го призначення, скорочен­ня посад цехових терапев­тів, зменшення кількості стаціонарних ліжок. Це зу­мовило різке погіршення здоров’я працюючого насе­лення. Нині професійні хвороби виявляються пе­реважно у виражених, за­пущених формах, праців­ники часто не підлягають реабілітації, що супрово­джується стійкою втратою працездатності. Тому пра­цівники змушені виходити на пенсію за інвалідністю. Звичайним явищем стало діагностування у праців­ника одночасно кількох професійних захворювань. Нині кожен третій працю­ючий потребує негайного оздоровлення чи лікування.

Почастішали випадки раптової смерті на робочо­му місці, спричинені зде­більшого захворюваннями серцево-судинної системи. Проте часто працівники, які загинули, щороку про­ходили періодичні медич­ні огляди, перебували на диспансерному обліку і ви­знавалися лікарями таки­ми, що можуть виконувати професійні обов’язки.

За таких темпів погір­шення професійного здоров’я вже у 2015–2020 роках потреба в трудових ресур­сах у провідних галузях промисловості буде задо­волена лише на 38–44%, що може спричинити колапс кадрового забезпечення ви­робництва у металургій­ній, хімічній та коксохі­мічній, вугільній, гірничо-збагачувальній, енергетич­ній галузях.

Віталій ЛЕГКОВ,  керівник відділу охорони здоров’я Департаменту охорони праці ФПУ

Іще 20 років тому і роботодавець, і лікар-профпатолог були зацікавлені у виявленні профзахворювання на ранній стадії, адже це давало змогу провести профілактику та значно поліпшити здоров’я працівника. Санаторнокурортне лікування, пе­реведення на іншу роботу, обмеження робочого часу були спрямовані на зменшення негативних наслідків захворювання та припинення його роз­витку. Працівникам здебільшого вдавалося уник­нути інвалідності. На жаль, у нинішніх умовах соціальноекономічної кризи, загрози втратити роботу хворі запізно звертаються до лікаря, про­довжують зазнавати впливу шкідливих чинників, що позначається на їхньому здоров’ї.

Як правило, інвалідами стають висококваліфіко­вані працівники, які працюють на підприємстві десятки років і досконало знають технологію ви­робництва. Вони могли б іще стільки працювати на користь власній родині та роботодавця. У свою чергу, в гонитві за швидкими прибутками було майже повністю знищено соціальну сферу за­галом і промислову медицину зокрема. Те, що від­бувається сьогодні, фактично спрямоване на зни­щення трудового потенціалу країни

07.10.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини