ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

МІНІМАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА 3200: ПЕРШІ РЕЗУЛЬТАТИ РЕФОРМУВАННЯ

Н езважаючи на те, що держбюдже­том передбачено зростання про­житкового мінімуму, це не мати­ме жодного впливу на мінімаль­ну ставку для розрахунку зарплати про­тягом року.

Об’єктивно профспілки були позбав­лені багатьох інструментів у договірно­му регулюванні оплати праці, а в умовах відсутності тарифної ставки робітника І розряду в Генеральній угоді національ­ний рівень залишився з мінімальною ба­зою для переговорів 1600 грн з контроль­ною точкою зарплати не менше 3200 грн.

Майже півроку в оплаті праці діють нові правила, багато експертів пророкува­ли катастрофу або ж неймовірні позитиви.

Нині дискусії дещо вщухли, ринок праці призвичаївся, проте проблема не зникла, й уже можна зробити попередні оцінки наслідків підвищення мінімаль­ної зарплати та зміни її суті, а також її реального впливу на зарплату в Україні.

ВПЛИВ ЗРОСТАННЯ МЗП НА СЕРЕДНЮ ЗАРПЛАТУ

Середня заробітна плата в травні 2017 року становила 6659 грн, щодо квітня 2016 року збільшилася на 136,0%.

Реальна зарплата у квітні 2017 року від­носно квітня 2016-го збільшилася на 120,7%. Проте, якщо порівняти з груднем 2016-го, то зростання відбулося лише на 103%.

Проте підстав для особливого оптиміз­му, на жаль, немає, оскільки в квітні 2017 року це співвідношення дещо вище мину­лорічного, але значно нижче періоду 2011– 2014 років, тому говорити про суттєве ре­альне зростання зарплати не доводиться.

Наступна негативна тенденція – між­регіональна диференціація. Якщо поди­витися на середню зарплату в регіональ­ному розрізі, то лише в м. Києві та Доне­цькій області зарплата вище за середню по країні. Середня зарплата в м. Києві – 10558 грн, що вдвічі вище, ніж у більшос­ті областей України.

Виключення м. Києва з розрахунку се­редньої зарплати значно погіршує кар­тину й зменшує цифру майже на 815 грн.

За даними Мінсоцполітики, фактич­ний прожитковий мінімум у цінах трав­ня становив 3760,7 грн.

За останніми даними Держстату, в бе­резні 2017 року кількість працівників, яким оплачено 50% і більше робочого часу, встановленого на березень, склала 7446,2 тис. осіб.

Зростання мінімальної зарплати вдві­чі не призвело до подолання бідності се­ред працюючих, адже 37,4%, або 2,8 млн, працівникам було нараховано зарплату нижче або на рівні фактичного прожит­кового мінімуму – 3621 грн, 3,3%, або 990 тис., працівників наближені до цієї гру­пи. Це означає, що майже 40% працівни­ків отримують зарплату, що не дозволяє забезпечити навіть потребу в харчуванні та оплату комунальних послуг.

Закладені Урядом у бюджетній резо­люції показники МЗП свідчать, що осо­бливого прориву до 2020 року не буде, мі­німальна зарплата 3200 грн буде взята за нову базу розрахунку й щорічно відста­ватиме від фактичного прожиткового мі­німуму, оскільки індексуватиметься лише на рівень прогнозної інфляції, яка традиційно занижена.

ВПЛИВ НА СЕРЕДНЬООБЛІКОВУ КІЛЬКІСТЬ ПРАЦЮЮЧИХ ТА НЕПОВНУ ЗАЙНЯТІСТЬ

У травні 2017 року середньооблікова кількість працюючих становила 7686,7 тис. осіб, у грудні 2016-го – 7770,4 тис. осіб, тобто збільшення МЗП фактично не вплинуло на середньооблікову кількість працюючих.

У І кварталі 2017 року кількість праців­ників, які перебували у вимушених від­пустках, становила 70,5 тис. осіб (0,9% се­редньооблікової кількості працівників).

Переведені з економічних причин на неповний робочий день (тиждень) – 210 тис. осіб (2,7% середньооблікової кіль­кості працівників).

У І кварталі 2016 року ці показники були значно гіршими, оскільки 94,2 тис. осіб (1,2% середньооблікової кількості праців­ників) перебували у вимушених відпуст­ках, 353,1 тис. осіб (4,5%) працювали в умо­вах неповного робочого дня (тижня).

На основі цих даних можна стверджу­вати, що негативного впливу на зайня­тість в офіційному секторі економіки зростання мінімальної зарплати не мало. Головна причина відсутності тако­го впливу – максимально скорочені шта­ти протягом кризових років і законодав­чі зміни, які вилучили МЗП із колдого­вірного регулювання оплати праці.

Дані досліджень економічної актив­ності домогосподарств також доводять, що в І кварталі 2017 року колапсу на рин­ку праці не відбулося й рівень безробіття залишається високим, проте особливих змін, пов’язаних із зростанням МЗП, не відбулося.

ПОКАЗОВІ ДАНІ ЩОДО СТРУКТУРИ ФОНДУ ОПЛАТИ ПРАЦІ

У І кварталі 2017 року Фонд основної зарплати склав 63%, додаткова зарплата – 32,8%, компенсаційні та заохочувальні виплати – 4,2%. За аналогічний період 2016 року була фактично аналогічна структура фонду оплати праці, а саме фонд основної зарплати становив 62%, додаткової – 33,4%, інші заохочувальні та компенсаційні – 4,6%.

В умовах двократного підвищення МЗП відсутність будь-яких зрушень у структурі фонду оплати праці свідчить, що особливого впливу на зарплату це під­вищення не мало, оскільки роботодавці змогли його «потягнути» без необхідності збільшення частки основної зарплати.

Натомість профспілки через законо­давчі зміни позбавлені багатьох інстру­ментів цивілізованого впливу на робото­давця для підвищення зарплати.

Переговори профспілок з роботодавця­ми на рівні Генеральної та галузевих угод продемонстрували відсутність у робото­давців бажання до конструктивного діа­логу в питаннях підвищення зарплати, особливо це стосується мінімальних га­рантій оплати праці, насамперед тариф­ної ставки робітника І розряду, яка безпо­середньо впливає на всю систему оплати праці та перегляд ставок і окладів.

Профспілки вимушені розпочинати переговори з цифри 1600 грн, яка вже на­віть нижче визначеного в держбюджеті прожиткового мінімуму – 1684 грн, та за­нижена порівняно з фактичним прожит­ковим мінімумом у 2,3 раза.

На сьогодні необхідно встановити та­рифну ставку робітника І розряду в розмі­рі не менше 125% прожиткового мінімуму. Це мінімально можливий компроміс.

Для того, щоб нарахувати в промисло­вості працівникові середню зарплату 6983 грн, необхідно тарифну ставу робіт­ника І розряду встановити не менше 3186 грн або на рівні мінімальної зарплати.

На жаль, чинне законодавче поле за­лишило для працівників шлях протестів і конфліктів, а не переговорів та соціаль­ного діалогу, що в умовах недосконалого законодавства про порядок вирішення колективних трудових спорів і конфлік­тів провокує й надалі провокуватиме працівників до стихійних акцій протес­ту з вимогами підвищення зарплати.

Висновки можна зробити досить одно­значні: необхідність підвищення мінімаль­ної зарплати була економічно та соціально об’єктивним кроком й не призвела до ко­лапсу в економіці та на ринку праці, проте законодавчі зміни розбалансували систе­му державного й договірного регулювання оплати праці, потребують суттєвого доопрацювання й змін з точки зору захисту прав працівників на гідну зарплату та роз­ширення інструментів колдоговірного й державного регулювання заробітної плати.

Богдан ОВЕРКОВСЬКИЙ,

правовий інспектор праці Профспілки металургів і гірників України,

член робочої комісії з визначення розміру мінімальної заробітної плати

17.07.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини