ТРУДОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО: ЖИТИ ЗА СТАРИМ ЧИ ЗАПРОВАДЖУВАТИ СУЧАСНЕ?

16 травня Спільний представницький орган репре­зентативних всеукраїнських об’єднань профспілок розглянув підсумки роботи над проектом Трудового кодексу України.

75 із 112 профспілкових пропози­цій до нової редакції Кодексу було враховано повністю або частково. Зрозуміло, що хотілося б стовід­соткового включення наших поправок, однак це добрий ре­зультат соціального діалогу.

Робоча група не підтрима­ла пропозиції щодо запрова­дження локауту, лібераліза­ції трудових відносин під при­водом «рівності прав» робото­давця і працівника, які значно обмежили б права трудівників і профспілки. Тим самим не повто­рено помилки трудових кодексів Грузії, Казахстану, Литви.

Профспілки змогли відстояти дуже важливі положення і не допус­тили включення відверто лобійова­них роботодавцем правок, які дійсно принижували права і свободи пра­цюючого населення.

Проект Трудового кодексу, зокре­ма, містить:

– фактичне скасування неоплачу­ваної праці, якою зараз є робота в умовах ненормованого робочого дня. Утверджується обов’язкова оплата кожної години надурочної праці у двократному розмірі. При перевищенні річного ліміту у 120 го­дин – у трикратному розмірі;

– обов’язкову письмову форму трудового договору;

– укладення трудового договору за визначенням на безстроковій основі (строковий договір може укладатись тільки у визначених за­коном випадках), припинення засто­сування трудового контракту;

– обмеження максимальної трива­лості робочої зміни 12 годинами, що убезпечить працівника від перевто­ми, помилок, травмування;

– можливості самозахисту праців­ником своїх прав – відмовитись від виконання службових обов’язків у разі затримки виплати зарплати більш ніж на 7 днів або створення за­грози для життя чи здоров’я на робо­чому місці, із збереженням заробіт­ної плати;

– збільшення на 4 дні – до 28 кален­дарних днів – тривалості мінімаль­ної щорічної трудової відпустки;

– встановлення державою розміру мінімальної заробітної плати з ура­хуванням не лише потреб самого працівника, а і його сім’ї, а також по­датків і зборів;

– збереження в діловому обігу трудових книжок, що важливо для врахування періодів трудового ста­жу (зокрема, в шкідливих умовах для пільгового пенсійного забезпе­чення), до переведення трудових справ до єдиного електронного дер­жавного реєстру.

Водночас ще й досі висловлюєть­ся думка, що новий Трудовий кодекс нам узагалі не потрібен, достатньо чинного на сьогодні, однак існую­чий Кодекс законів про працю при­йнято ще в 1971 році, понад 45 років тому. Він був розрахований на ди­рективне регулювання трудових від­носин у централізованій економіці, всі підприємства були державними, в основних галузях економіки прак­тично не було приватної власності. Наприклад, колективні переговори, як правовий інститут, були відсутні. Сьогодні ж зовсім інші реалії. Рин­кова економіка вимагає більш гнуч­ких підходів, створення умов для до­говірного регулювання, посилення впливу профспілкових організацій, розширення можливостей для само­захисту працівника. Усе це реалізо­вано в новому Кодексі.

Зрозуміло, що проект Кодексу не є досконалим. Документ містить більше 1900 правок різного автор­ства, що вплинуло на його ціліс­ність. Після прийняття його чека­ють ще десятки поправок, необ­хідність яких стане зрозумілою при практичному впровадженні нових норм. Це нормальний про­цес, який можна лише мінімізува­ти, але не уникнути.

СПО поставив завдання перед га­лузевими профспілками організува­ти співпрацю з народними депутата­ми для захисту профспілкових по­правок під час голосування проекту в другому читанні. У разі внесення негативних змін, звуження трудо­вих і профспілкових прав профспіл­ки мають бути готовими до масових протестних акцій.

Нова редакція Кодексу – не біда, від якої потрібно тікати, а нові можливос­ті для реалізації прав трудівників.

Однак, аби закон працював, його, насамперед, потрібно вивчи­ти. Для цього слід розгортати на­вчання профспілкових фахівців та активістів.