ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Сотню чоловіків змусили жити на утриманні дружин

Працівники київського ВАТ «Спеціалізоване будівельно-монтажне управління» (СБМУ), що входить до холдингу «Київміськбуд», 18 квіт­ня оголосили безстроко­вий страйк. Основні ви­моги – виплата боргів із зарплати від грудня 2010 року, скасування наказів про переведення підприємства на дво­денний робочий тиж­день і про скорочення штату тощо. Сьогодні минає 18-й день акції протесту.

Зі страйкарями ми зу­стрілися перед трав­невими святами. Сто міцних чоловіків від 30 до 60 років, году­вальники своїх родин – водії великовантажних машин, самоскидів, екскаваторів, бульдозерів – тупцювали на подвір’ї управління, чесно «відпрацьовуючи» свою страйкову зміну. Здається абсурдним, що хтось намага­ється підкорити своїй волі цих здорових сильних чолов’яг, і викликає повагу той факт, що вони вважають нижче своєї гідності працю­вати задарма.

Повноцінної зарплати в СБМУ не бачать вже п’ятий місяць. Розрахунок за гру­день адміністрація зроби­ла частково, в 2011 році із зароблених грошей не ви­плачено жодної копійки.

МИ – НЕ РАБИ. РАБИ – НЕ МИ

– Миритися з тим, що наше підприємство знищу­ють, ми не будемо, – гово­рить Анатолій Пузанов­ський, водій 20-тонного МАЗу. – Нас не влаштовує, що адміністрація з 1 квітня скоротила чотириденний робочий тиждень до двох днів. Якщо раніше зарпла­та в мене була близько 3500 грн, то зараз нараховують 700–800, тобто менше «міні­малки». Та й скільки може бути за 12 годин роботи на тиждень?! Але і цих грошей ми не отримуємо. Викручу­ємося, як можемо. Живемо на утриманні дружин.

– На профспілкових збо­рах, які відбулися 19 квіт­ня, колектив висловився проти дводенного робочого тижня. Ми й на страйк ви­ходимо за графіком колиш­нього режиму роботи – 4 рази на тиждень по 6 го­дин, – уточнив водій само­скида Олег Бойцун.

Анатолій Онищенко про­працював у СБМУ 44 роки. Він пам’ятає купівлю прак­тично кожної нової одиниці техніки – основного багат­ства підприємства. Тому йому важко стриматися, коли бачить, як цинічно роз­базарюється парк машин нинішнім керівництвом.

– За 2010 рік списано та здано на металобрухт близь­ко 400 тонн техніки, а це ще цілком робочі екскаватори та бульдозери. При ціні од­нієї тонни металобрухту 2500 гривень управління мало отримати за них близь­ко 1 млн гривень. І де вони? Ревізійна комісія правління вимагала від бухгалтерії фі­нансової звітності. Але до­тепер нічого не отримала. То документи ще не готові, то бухгалтер хворіє, то вона заміж виходить. Якби було все нормально, показали б на наступний день, – упев­нений Анатолій.

Чоловіки вболівають за техніку, насамперед, як за­сіб виробництва. Проте ма­ють право обурюватися і як власники, бо всі працівники СБМУ є акціонерами – їм на­лежить близько 37% акцій. І це ще один, після заборгова­ності із зарплати, привід, щоб кожному з них особисто звернутися до суду.

МОЛОДА ЕНЕРГІЙНА КОМАНДА

ВАТ «СБМУ» – одне з най­потужніших механізованих підприємств, якому свого часу довіряли найвідпові­дальніші роботи, такі, при­міром, як будівництво в Ки­єві пагорба, де встановлено споруду «Батьківщина-мати». А коли стався Чорно­биль, на базі управління було розгорнуто перший ме­ханізований загін цивільної оборони – 23 екскаватори пішли на відсипання дамби річки Прип’ять.

У 2007–2008 роках управ­ління впевнено стояло на но­гах, взяло в кредит ванта­жівки, в лізинг – екскавато­ри. А в червні 2009 року в двір в’їхали з півдесятка лег­кових машин. Номери на всіх були напрочуд однако­вими – «15-51» (співпадає з номером телефону довіри київського мера Черновець­кого), різними були лише лі­тери. Чинному начальнико­ві, голові правління ВАТ «СБМУ», ті, що приїхали, представили «його нового заступника». Змусили пере­дати йому кермо влади, а не­вдовзі недвозначно натякну­ли, що час і на відпочинок.

– Недобрі передчуття з’явилися тоді, коли в нас почали вимагати докумен­тацію на техніку, – розповів нам головний механік СБМУ Олексій Руденко. – Потім ми простежили про­сування грошей за виконані роботи і з’ясували, що ко­шти доходили до управлін­ня в іншому обсязі. Під час нарахування пенсій наші працівники дізналися, що офіційно за документацією проходила зарплата, менша за мінімальну, і тому в роз­рахунку пенсій ці місяці не враховані… Новому керів­ництву люди не потрібні – вони чекають, коли праців­ники розбіжаться самі, під­приємство – теж. Земля їх не цікавить, тому що належить громаді. Тож лишається тільки техніка, бо саме вона обіцяє основний навар.

ЗВІДКИ ТАКИЙ ЦИНІЗМ?

Восени 2010 року кияни дізналися, що 80% акцій «Київміськбуду», ті самі, що належали громаді, про­дано третім особам. Ішлося про іменні акції 34 підпри­ємств, що входять до хол­дингу, серед яких і СБМУ. Генпрокуратура розсліду­вала цю справу, і в березні 2011 року акції було повер­нуто холдингу. Суд заборо­нив відчужувати рухому і нерухому власність цих 34 підприємств.

Працівникам СБМУ це давало надію на збережен­ня парку техніки. Але ке­рівництво управління су­дове рішення не зупинило. Техніку продовжували списувати, навіть після того, як факт здавання на металобрухт кількох оди­ниць було зафіксовано Управлінням по боротьбі з економічними злочинами м. Києва.

Без погодження з проф­спілковим комітетом адмі­ністрація СБМУ видає на­каз про чергове скорочення штату, ігноруючи поло­ження колдоговору, скоро­чує робочий тиждень, по­рушуючи трудове законо­давство, продовжує затри­мувати виплату зарплат.

Триває нарощування боргів по кредитах і лізин­гу на техніку, які на 22 квіт­ня становили 1,5 млн гри­вень. Де вже тут сподівати­ся на виплати працівни­кам! «Дайте хоч частину заробленого», – просили до Великодня, потім до пер­шотравневих свят. «Зро­біть хоч якусь виплату до дати», – просили для чор­нобильців, яких із 52 пра­цівників управління живи­ми залишилося тільки ві­сім. Де там!

«Звідки такий цинізм? Хто стоїть за нинішніми ке­рівниками управління?» – губляться в здогадах праців­ники СБМУ. Із жовтня 2010 по квітень 2011 років вони не втомлюються звертатися в усілякі інстанції з вимогою перевірки фінансово-економічної діяльності свого під­приємства. Поки – безре­зультатно.

КЕРІВНИЦТВО ЗА СУМІСНИЦТВОМ

З Олександром Чікаловим, заступником голови правління із фінансових питань, ми познайомилися, коли той сідав у свій «Тойота ленд крузер», припаркований у дворі управління. За спостереженнями працівників СБМУ, це – черговий джип керівника (середня ринкова вартість марки становить півмільйона гривень), що з’явився на подвір’ї після закінчення в січні 2011 року робіт зі зведення дам­би в Рені Одеської області. До речі, з працівниками за ці роботи досі повніс­тю не розрахувалися.

Тож із перших вуст ми дізналися, що ке­рівництвом заплановано провести скоро­чення працівників зі 110 до 40, тому що тільки 40 осіб, які керують технікою, при­носять підприємству прибуток. Утримува­ти решту не дозволяють обсяги робіт, які порівняно з минулим роком зменшилися.

Заступник голови правління шкодує, що через страйк СБМУ втратило три замов­лення, й обіцяє повернути борги із зарплати за грудень та січень, якщо люди ста­нуть до роботи. Але за логікою Чікалова, борги можуть бути виплачені тільки із ко­штів, які працівники управління заро­блять на нових замовленнях. Де ж поділи­ся гроші за січень–березень? Отримуємо відповідь: все зароблене (а це щомісяця, за словами Чікалова, не більше 200 тис. грн) іде на податки, погашення кредиту та лізингу. Цікаво, звідки ж тоді борги перед банком у півтора мільйона гривень?

Відповідь на запитання про техніку про­лунала наче по писаному: «Маємо судо­ву заборону на будьяку реалізацію будьяких активів». Про «ленд крузер»: «Я в СБМУ одержую меншу за всіх зарплату, тому що на сумісництві». До речі, одна з вимог страйкарів – з метою еко­номії коштів звільнити всіх сумісників. Принаймні, дуже слушно.

06.05.2011

Олена СУХОРУКОВА,«ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини