СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Передноворічний розпродаж

Полк колись прославлених підпри­ємств зменшується. На кону – ДП «Харківський приладобудівний завод ім. Шевченка» (ХПЗ), який виведено з переліку стратегічних підприємств, що не підлягають приватизації. На торги виставлено 96 його об’єктів.

Тепер навіть повіри­ти важко, що ко­лись на ХПЗ працю­вало 25 тисяч осіб. Що завдяки його продукції була запущена ра­кета з Гагаріним і космічний корабель багаторазового ви­користання «Буран», що без його апаратури не можна було обійтися на атомних і теплових електростанціях. Підприємство ще й сьогодні випускає системи керування для енергетики, засоби теле­фонного зв’язку, а також прилади для танків «Оплот», «Булат» і бронетранспорте­рів, які виготовляють на хар­ківському ДП «Завод ім. Ма­лишева». Але замовлень все менше. А таким спожива­чам, як «малишевці», навіть розплатитися нічим – самі в боргах як у шовках. От і хо­дять ці державні підприєм­ства по замкненому колу: то замовлень домагаються від профільних міністерств, то оплати за них. Керівники тим часом їздять звітувати до Києва, чому в них борги із заробітної плати. Так і на­вертається на язик пошире­на фраза: «Держава – неефек­тивний власник». Та хіба ж тільки в державі справа?

Зарплата на папері

За будь-якої форми влас­ності, якщо підприємство очолює людина, яка пережи­ває за справу, все йде до ладу. «Червоні» директори із старими підходами пішли, а топ-менеджери (але такі, щоб не лише прибуток люби­ли, а й підприємство і лю­дей) з новими підходами, очевидно, не народилися. Тому й втрачаємо одне за од­ним підприємства оборонно­го й космічного профілю, які потім уже, скільки не нама­гайся, не відтворити.

– Звісно, запорука успіш­ної роботи – замовлення. Але ж їх треба шукати! А на нашому підприємстві цей процес якось не простежу­ється, – розповідає голова профкому ХПЗ Віктор Винников. – Зовсім по-іншому на харківському заводі «Ко­мунар», з яким ми входимо до однієї Профспілки пра­цівників космічного і за­гального машинобудуван­ня. Хоч вони й мають гаран­товані російські замовлен­ня, та директор постійно шукає нових і ні від якої ро­боти не відмовляється. Наші найкращі фахівці йдуть на «Комунар», отри­мують там по 3000–4000 грн замість наших 900, які ба­чать лише на папері, бо зарплата не виплачується.

За словами Віктора Іва­новича, у важку ситуацію завод потрапив на початку 2008 року. Перед цим 75–80% загального обсягу виробни­цтва становили телефонні станції для сільської місце­вості – переважно для За­хідної України. Директор просував продукцію, спира­ючись, в основному, на осо­бисті зв’язки. Але коли під час кризи з’явилися затрим­ки зарплати, його зняли.

Його наступники зміню­валися так швидко, що не встигали звикнути до ди­ректорського крісла. Замов­лення почали зникати, бор­ги із зарплати – зростати. У листопаді 2009 року завод оголосили банкротом і при­значили керуючого санаці­єю. Але на краще нічого не змінилося: міністерство до­вгий час не затверджувало план санації, люди, як і ра­ніше, ходили на роботу чо­тири рази на тиждень, не отримуючи за це нічого. І народ збунтувався.

Вибухонебезпечні настрої погасять скороченнями

Наприкінці червня пе­ред ранковою зміною люди накинули на двері прохід­ної ланцюг із замком, аби ніхто не зміг увійти чи ви­йти, а самі на 5 годин пере­городили міське шосе й трамвайні колії.

Акція спричинила пере­полох. На місце події приї­хав Геннадій Кернес, тоді в.  о. мера Харкова. Через де­який час – губернатор Ми­хайло Добкін із заступника­ми і прокурором області. Гу­бернатор з ентузіазмом узявся забезпечувати ХПЗ роботою: домовився про за­мовлення на 2 млн грн із «Укртелекомом», на 1 млн грн – із КБ ім. Морозова, що конструює бронетанкову техніку. І сталося диво! Пра­цівникам заводу посеред літа виплатили зарплату за лютий, але цим усе й закін­чилося. Наступної зарплати вже не діждалися. Але ж як гарно показали акцію завод­чан на телеканалах! Як обу­рився невиплатою людям їхніх «кревних» прем’єр Ми­кола Азаров, віце-прем’єр Андрій Клюєв, міністр промполітики Дмитро Ко­лесников! Офіційні особи зу­стрілися з профкомом. За­певнили колектив, що буде організовано замовлення з Ростова.

Сьогодні борг перед пра­цівниками ХПЗ становить 16 місяців, або 24,5 млн гри­вень. Борг Пенсійному фон­ду – 10 млн гривень. А де брати гроші? З внутрішніх резервів. Господарський суд зобов’язав адміністрацію за­воду розрахуватися з пра­цівниками за рахунок про­дажу 96 об’єктів ХПЗ. Перші торги призначено на кінець грудня. Другий і третій етап – на січень 2011 року. За по­становою суду й планом са­нації, з молотка підуть тери­торії, корпуси й устаткуван­ня вартістю 69 млн гривень. Так відзначить двічі орде­ноносний ХПЗ Новий рік і своє 110-річчя. Відповідно до плану санації має відбу­тися ще й скорочення кадрів – із 1700 осіб до 800. Усе, що вдалося зробити профкому для членів своєї організації, то це домогтися, щоб адмі­ністрація скорочувала лю­дей згідно із законодав­ством, тобто попередивши їх про це завчасно.

Замість систем керування – люки для каналізації

Минулого тижня відбу­лися збори трудового ко­лективу. Чекали, але так і не дочекалися запрошеного губернатора Михайла Доб­кіна. Адже саме він запев­няв, що завод із дня на день дістане замовлення від «Турбоатома», КБ ім. Моро­зова, заводу ім. Малишева, «Укртелекома» на загальну суму 17 млн грн, до того ж із передоплатою. Мер Хар­кова Геннадій Кернес про­довжує обіцяти заводу за­мовлення на електронні книги, а до Євро–2012 – на виготовлення зусиллями ливарного цеху каналіза­ційних люків. Та хоч би й це! Аби працювати.

Але все обіцяли ще восе­ни, а на дворі – друга поло­вина грудня, і на ДП «Хар­ківський приладобудівний завод ім. Шевченка» за пла­ном санації, який погодже­но з профільним міністер­ством, і рішенням суду роз­починається «передново­річний розпродаж».

Людям гірко усвідомлю­вати, що на їхньому вели­кому високотехнологічно­му підприємстві ставлять жирний хрест, обмежуючи виробничу номенклатуру нинішнього дня світильни­ками, які ХПЗ виробляє як супутню продукцію, та обі­цяними мером каналіза­ційними люками. Але й Но­вий рік хочеться нарешті зустріти по-людськи – з на­критим столом і подарун­ками під ялинкою. Одним словом, із зарплатою.

16.12.2010

Олена Сухорукова, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини