З повагою до людини праці
Володимир КАЗАЧЕНКО
голова Профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості
України
День металурга і гірника, що відзначається 21 липня, для України
свято особливе. Адже гірничо-металургійний комплекс завжди був і залишається становим
хребтом вітчизняної економіки. Результати його роботи впливають на життєдіяльність
і технічний рівень багатьох інших галузей, наповнюють держбюджет, дають змогу
впроваджувати масштабні соціальні програми. Всі заслуги вітчизняного ГМК насамперед
пов’язані із самовідданою працею трудящих підприємств галузі, їхнім високим професійним
рівнем, ініціативою і творчим потенціалом. І тому ці люди заслуговують на гідний
рівень життя, пошану суспільства та увагу держави до своїх проблем.
Останнім часом у промисловому
секторі України, в тому числі в гірничо-металургійному комплексі, набуває особливої
гостроти проблема зниження рівня престижності робочих професій. Сьогодні непрості
й украй важливі професії металургів, гірників, трубників не користуються відповідною
повагою і попитом у суспільстві. Не кожен робітник гірничо-металургійної сфери порадить
своїм дітям іти його слідами. Тож не дивно, що молодь, визначаючись із майбутньою
професією, робить ставку не на ГМК, а на більш «модні» сфери. Як наслідок – надлишок
на ринку праці України юристів, економістів, менеджерів усіх напрямів, і майже
повсюдна нестача кваліфікованих робочих кадрів. Для більшості виробничих підприємств
така ситуація створює серйозні проблеми, які, у свою чергу, негативно позначаються
на діяльності профільних навчальних закладів. Ця небезпечна тенденція загрожує
відчутним падінням кадрового потенціалу промисловості й може призвести до кадрового
дефолту.
Підвищення престижу людини праці, робочих професій, добросовісної
і кваліфікованої праці – давно назріла й гостра громадська потреба. Тож на державному
рівні треба вживати системних і рішучих дій для перелому цієї небезпечної ситуації.
Як відомо, престижність будь-якої професії визначається комплексом
чинників: соціальним статусом, громадською значущістю професії; рівнем оплати праці;
умовами праці; пакетом соціальних гарантій і благ, включаючи забезпечення житлом;
наявністю особових перспектив розвитку й службового зростання.
Відповідно, соціальна і кадрова політика держави й власників
бізнесу, аби бути ефективною в цій сфері діяльності, має використовувати всі вище
перелічені чинники для мотивації сьогоднішніх і майбутніх працівників. Це потребує
кардинальної зміни політики, яку проводить держава у сфері трудових ресурсів.
У свою чергу, бізнес також має усвідомити, що без сумлінних і кваліфікованих робітничих
кадрів створювати конкурентоспроможний продукт неможливо.
Враховуючи це, для вирішення системних проблем у цій сфері вважаємо
за доцільне вжити таких заходів.
На загальнодержавному рівні:
– цього року розробити й ухвалити науково-обґрунтовану комплексну
державну програму збереження і розвитку трудових ресурсів країни, яка передбачатиме
систему заходів щодо підвищення престижу людини праці й робочих професій. Під
час створення програми вважаємо за доцільне використати й застосувати в нових соціально-економічних
умовах позитивний досвід, накопичений у сфері формування престижу людини праці
в радянські часи (комплекс соціальних гарантій, матеріальних винагород і моральних
стимулів, що діяв у той період);
– забезпечити виконання зарплатою відновної, стимулюючої та
регулюючої функцій; переглянути розмір прожиткового мінімуму на новій методологічній
основі, розширити склад і структуру споживчого кошика;
– переглянути чинну систему державних соціальних стандартів
і нормативів і привести її у відповідність із певними соціально-економічними умовами;
розробити та затвердити галузеві соціальні стандарти, насамперед стандарт оплати
праці;
– знизити надмірну поляризацію доходів громадян, запровадити
справедливий механізм їх перерозподілу;
– створити механізм залучення коштів бізнесу для організації
професійної освіти й підготовки кадрів; законодавчо врегулювати роль, відповідальність
і зацікавленість роботодавців в організації технічної і професійної освіти;
– якомога ширше використовувати форми морального заохочення
досягнень у праці (упровадити нові й активніше застосовувати чинні державні та галузеві
трудові нагороди (ордени, медалі), які вручають за успіхи в праці, знаки переможця
змагань і конкурсів професійної майстерності; напередодні 1 Травня проводити урочисті
заходи з відзначення Президентом країни, головами держадміністрацій регіонів і
головами місцевого самоврядування кращих працівників).
З боку роботодавців та їх асоціацій варто:
– підвищити рівень оплати праці в реальному секторі економіки,
насамперед для кваліфікованих працівників;
– формувати більш широкий соцпакет, що включає додаткове медичне
страхування та пенсійне забезпечення працівників;
– впроваджувати найпривабливіші для молодих робітників іпотечні
програми;
– впроваджувати міжнародні стандарти безпечних умов праці, нові
прогресивні технології, що забезпечують зниження шкідливого впливу факторів виробничого
середовища;
– встановлювати й розвивати договірні партнерські відносини
підприємств із коледжами, профтехучилищами та ліцеями, які готують кадри з потрібних
їм робочих професій;
– встановлювати у колдоговорах обсяги профнавчання працівників
і загальні витрати коштів на ці цілі відповідно до потреб виробництва та законодавчих
актів у цій сфері; забезпечувати підвищення кваліфікації працівників не рідше
одного разу на п’ять років;
– активізувати профорієнтаційну роботу серед молоді, популяризувати
здобуття якісної освіти за робочими професіями, сприяти відродженню шефства підприємств
над освітніми установами;
– організовувати та проводити конкурси кращих за професією;
– ініціювати в ЗМІ публікації, теле- та радіопередачі, спрямовані
на підвищення соціального статусу трудящої людини і повагу до її праці;
– відродити на підприємствах і в організаціях алеї трудової
слави, дошки пошани, систему наставництва, традиції проведення зльотів трудових
династій.
На профспілковому рівні:
– домагатися включення до Генеральної, територіальних, галузевих
угод і колективних договорів розділів, що містять заходи з підвищення престижності
праці і поваги до людини праці;
– брати участь у розробленні комплексних заходів з охорони праці,
гігієни праці й виробничого середовища, підвищення рівня безпеки праці, запобігання
випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням, аваріям;
– брати участь у проведенні заходів, які організовує сторона
роботодавців, спрямованих на підвищення престижу людини праці;
– здійснювати громадський моніторинг і контроль за реалізацією
планів і програм, що містять заходи щодо підвищення престижу людини праці.
Виконання усього вищепереліченого сприятиме підвищенню престижності
праці працівників, які пов’язали своє життя з промисловістю, зокрема з підприємствами
ГМК.
Тільки після цього можна конкретно говорити про щонайбільше
залучення молоді до роботи у галузі. Крім того, цей процес обов’язково має відбуватися
паралельно з технічним переозброєнням і модернізацією застарілих потужностей, технологій.
Інакше молоді працівники просто не зможуть реалізувати свій потенціал.
Не можна забувати, що сучасна молодь багато чим відрізняється
від представників попередніх поколінь. З одного боку, сьогодні молоді люди відчувають
свою соціальну незахищеність, не наслідують традицій, а деякі з них інколи різко
негативно оцінюють досвід батьків і дідів.
З іншого, постійні зміни, нестабільність у державі та суспільстві
виробляють у них стійкість до стресів, здатність та бажання швидко розвиватися,
підійматися кар’єрними сходами, будувати своє життя власними руками. Враховуючи
особливості нового покоління трудящих, соціальні партнери мають постійно аналізувати
складові поняття «престижна праця» у сприйнятті молоді і залежно від результатів
коригувати заходи із залучення молоді працювати на підприємствах.
18.07.2013
|