СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Зірка іншого часу

 Писати про легенду української естради, блис­кучу виконавицю естрадних і джазових ком­позицій Валентину Купріну почесно й прикро водночас. Почесно, бо вона, мов яскрава блискавка, освітила небосхил вітчизняного естрад­ного виконавства. А прикро, бо нині ганебно забута, не відзначена ні званнями, ні нагородами, ні навіть пам’яттю сучасників. Крім не­численних музикознавців і меломанів, багато хто з яких докладав зу­силь (на жаль, марних), аби В. Купріна все ж таки дістала заслужене всім творчим життям почесне звання.

 Особисто моя му­зична моло­дість проходи­ла саме «під знаком» В. Ку­пріної, про яку справедли­во писали: «Вона володіє унікальними даними, її контральто, тобто низь­кий, надзвичайної краси голос, має яскраво індиві­дуальний, притаманний лише їй тембр, а пластич­ність та виразність сяга­ють довершеності, набува­ють легкості, чарівливос­ті, могутності...».

У 60–80 роках минулого століття, коли радянську естраду прикрашали Іза­белла Юр’єва, Гелена Ве­ликанова, Майя Криста­лінська та ін., Валентина Купріна щонайяскравіше репрезентувала естраду українську, тріумфально вийшовши й на всесоюз­ний рівень. Свого часу спі­вачка успішно працювала в оркестрі Олега Лундстре­ма, і її талант буквально підкорив російських музикантів-професіоналів та шанувальників високопро­фесійного естрадного ви­конавства. Але вона, уро­дженка Харківщини, ко­лишня вихованка хору ім. Г. Верьовки (ще за життя Григорія Гуровича), понад усе прагнула повернутися на батьківщину, в Україну. І повернулася...

Справжніми хітами у виконанні В. Купріної ста­ли «Квіти ромена», «Троян­ди на пероні», «Поїзд із Варшави». А ще є не мен­ше двох сотень пісень, що склали золотий фонд Наці­ональної радіокомпанії України. Років із 7 тому цей фонд поповнили ще 8 нових творів у виконанні В. Купріної за участю во­кального тріо «Либідь» та джазового ансамблю Beauty Band.

Серед вітчизняних му­зикознавців особливу ува­гу до творчості незаслуже­но забутої співачки (яка недавно відзначила своє 77-річчя; символічно, що день її народження збіга­ється з Днем музики) вияв­ляє відомий журналіст, ко­лишній мій колега Юрій Токарєв. Він неодноразово розповідав мені про Вален­тину Іванівну, багато пи­сав про неї та її творчість, зокрема: «Якщо з десяток тутешніх так званих «зіро­чок», що своєчасно відзна­чилися на виборах, умить стали «народними», то спі­вачка, яка віддала сцені багато років, усе ще в тіні, а її «звання» – лише пам’ять про колись гучну славу...» .

До речі, нині про В. Купріну згадують дедалі час­тіше. Але не можновладці, а лише ті, хто пам’ятає, хто дослухається голосу совісті...

 НІЖНА Й «ЗАЛІЗНА»

 Як відомо, в січні цього року Американська кіноакадемія відзна­чила тріумфальний успіх славетної актриси Меріл Стріп у го­ловній ролі в стрічці «Залізна леді» (роль Маргарет Тетчер), вручивши їй статуетку «Оскар» у номінації за кращу жіночу роль. Ця нагорода уже третя в її «золотій колекції».

  У Берліні фільм було показа­но поза конкурсом, і зал дов­го аплодував стоячи, адресу­ючись до таланту актриси, яка відтворила складний, ба­гатогранний образ поки єди­ної у Великобританії жінки-прем’єра. Як зауважує ZN, «Меріл Стріп у своїй новій ро­боті, показаній у Берліні поза конкурсом, ще раз довела, що вона «поза конкурсом» у будь-якому сенсі, а її актор­ська майстерність удоскона­люється (хоч іноді й здається, що далі вже нікуди...)».

Стрічка відзнята в жанрі ба­йопік (біографічний), але це все ж таки варіації на задану тему, бо реальність у ній пе­реплітається зі спогадами та суб’єктивними відчуттями героїні, тобто не є чистою хронологією. Але образ Тет­чер стає від того, мабуть, привабливішим. Отже, дра­матургія фільму, до якої вда­ються режисер Ф. Ллойд та сценарист Е. Морган, дає можливість розповісти про цю жінку – неординарного політичного діяча сучасності – якомога виразніше, макси­мально віддалено від такого собі «пам’ятника» і макси­мально наближено до «жи­вого життя». Скажімо, автор статті в ZN, перебуваючи під впливом показу на Берліна­ле, пише: «Чого лише вартий епізод, коли перша в парла­менті дама виявляє, що в приміщенні не передбачено «дамської кімнати», простіше кажучи, всі туалети – чолові­чі. І в наступному кадрі ми вже бачимо, що недолік ви­правили, відкривши таку кімнату для єдиного члена парламенту – нечоловіка. Поступово сходячи кар’єрними сходами, героїня набу­ває впевненості. Змінюється її пластика, голос... Тетчер стає не просто переконли­вою, а жорсткою. Вона здат­на дати елегантну відсіч будь-якому опоненту». Або пригадаймо кадр, де Тетчер серед своїх колег-урядовців перед фотографуванням владно наказує: «Втягти жи­воти, розпростати плечі!».

Талант актриси, яка спромо­глася переконливо прожити в образі «залізної леді», підко­рює. А насправді вона не «за­лізна»: елегантна, розкріпаче­на, інтелектуальна, Меріл Стріп завжди вільна й дуже щира в спілкуванні, наповню­ючи його гумором і просто­тою поведінки. Журналісти й шанувальники одностайні в тому, що розмовляти з нею – суцільне задоволення.

А от сама Маргарет Тетчер, якій присвячено фільм, роз­критикувала роботу М. Стріп, хоч достеменно не змогла пояснити, що саме їй не спо­добалось. Проте зауважила, що їй не до душі, що її кар’єра «стала розвагою».

 ЩАСЛИВА ЖІНКА

 Пішла з життя народна артистка СРСР, незабут­ня Людмила Касаткіна, а з нею – ціла кіно- й теа­тральна епоха. І недарма нині актрису порівнюють із такими зірками сцени, як Єрмолова, Бабанова, Тарасова, Раневська...

 Голос – ось що, серед бага­тьох інших граней яскраво­го таланту, особливо виріз­няло Касаткіну. Пам’ятаєте, як Лєна Воронцова у фільмі «Приборкувачка тигрів» (спочатку називався «П’ять леопардів») так характерно каже: «Пигалица-а?..» – тихо, глухо, ледь розтягуючи склади, трохи «в ніс», і в по­вітрі буквально розливаєть­ся щось «остаточне», щось неподоланне, навіть зловіс­не. І зовсім не дивно, що не на жарт лякається красень-герой – такий сильний, муж­ній, упевнений, – який що­йно зронив це слово.

Що не роль, а їх були десят­ки, то незабутнє, неповторне й водночас різне інтонуван­ня. Глава концерну «Мос­фільм» Карен Шахназаров в інтерв’ю «Комсомолці» зга­дував: «Це актриса з такою досконалою індивідуальніс­тю, що її з жодною іншою не сплутаєш. Варто лише згада­ти голос Людмили Іванівни – його знала вся країна. Про­сто по голосу її вже впізнава­ли, достатньо було одне сло­во вимовити, аби зрозуміти, що це абсолютно неповтор­ний тембр, який належить Людмилі Касаткіній». Вона була справжньою прима­донною і в театрі (ЦТСА), де віддано служила понад 30 років, і в кіно!

«Якщо в жінки немає щасли­вої любові, вона ніколи не матиме квітучого вигляду», – казала чарівна навіть у по­важному віці Л. Касаткіна. В неї самої була щаслива лю­бов: зі своїм чоловіком, ві­домим кінорежисером Сер­гієм Колосовим, Касаткіна прожила майже 60 років, знялася в 12 його картинах. Друзі з любов’ю називали подружжя «Колосаткіни», і впродовж усіх десятиліть обоє зберігали взаємні по­чуття молодими й свіжими, пішовши у вічність майже одночасно... «Вона, безсум­нівно, ввійде до числа кла­сиків російського театру й кіно, яким віддано й ревно служила все життя», – ска­зав К. Шахназаров, вислов­люючи спільну думку куль­турної громадськості.

 СЛОВО –  НЕ ГОРОБЕЦЬ

  В Україні несподівано вибух­нув «музично-націоналістичний» скандал. Щойно співачка Гайтана виборола путівку на Євробачення–2012, як пред­ставник «Свободи» Ю. Сиро­тюк заявив, що не той вона має колір шкіри, аби репрезен­тувати наші терени.

 Справа навіть не в тім, на­скільки вправна ця вока­лістка, а в тому, що «свобо­дівці» дістали можливість чітко висловитися стосов­но своїх поглядів. До честі української громадськості слід сказати, що вона (над­то журналісти різних ЗМІ) стіною постала проти ра­систських поглядів, і, як справедливо зазначила polemika.com.ua, Євроба­чення – не етнографічний фестиваль чи конкурс ан­тропологічних вимірів. Тож «свободівцям» довелося виправдовуватися: мовляв, вони не проти Гайтани, лише хотіли б бачити на конкурсі українську музич­ну культуру. Навіть пан Си­ротюк мусив визнати, що голос у Гайтани – фантас­тичний.

Але Європа вже вкотре шо­кована дивною ескападою «патріотів», які, за словами самої Гайтани, шкодять ре­путації України в світі. А чемпіон світу з боксу та лі­дер партії «Удар» Віталій Кличко заявив, що йому со­ромно за соратників по опозиції: «Ті люди, які знову починають спекулювати на національному питанні, на питанні мови... отримують, можливо, дуже короткі по­літичні дивіденди, але жод­них перспектив у них не­має» (ua-pravda.com).

13.03.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини