СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Щасливого різдва!

Мабуть, лишилося вже зовсім мало родин, у яких збереглися б старі різдвя­ні листівки. Маю на ува­зі зовсім старі, часто з іншомовним написом, з характерними саме для старовинних канонів та­кої образотворчості об­личчями й постатями дітей і дорослих.

Загалом історики вважають, що прототипами різдвяних листівок є гравюри та літографії на теми різдва часів се­редньовіччя. Або – це інша думка – візитівки, котрі з’явилися в Парижі в 40-ві – 50-ті роки ХVіі ст. На Святвечір такі візитівки спеціально доправляли поважним адресатам.

Проте першу «справ­жню» різдвяну листівку створив англійський ху­дожник Добсон 1794 року. Власне, він пода­рував своєму другові цікаву карточку, де на тлі зимово­го пейзажу була зображена мила родинна сценка біля прикрашеної ялинки. Лис­тівка настільки сподобала­ся цій родині, що втішений художник намалював на­ступного року вже кілька десятків схожих картинок і на честь свята надіслав усім знайомим.

У такий спосіб чимало людей захотіли привітати знайомих і рідних із Різд­вом. У ХIХ ст. різдвяні лис­тівки почали спеціально замовляти. Приміром, та­кий собі сер Генрі Коул, ко­трий не встигав писати ві­тальні листи, замовив ху­дожню листівку мистцеві Джону Хорслі.

Той доклав фантазії та прикрасив листівку (12x7 см) на традиційну тему оригінальним триптихом. У центрі – родина Коул за різдвяним столом, а по бе­регах – картинки, що про­мовляли про милосердя та добропорядність цієї роди­ни: сімейство дає біднякам одяг та їжу. Доповнював зображення нині вже звич­ний для нас напис: «Весе­лого Різдва й щасливого Нового року!» (саме такий порядок привітань, гадає­мо, зрозумілий).

Листівка мала шалений успіх. Родичі Коулів із гор­дістю демонстрували її всім і кожному. Навіть че­рез три роки цікавість до цієї мініатюри не зменши­лася. Тоді їх сяйнула щас­лива думка: а якщо прода­вати цю листівку? Можна ж сподіватися на непога­ний дохід! Так і сталося: з оригіналу було надрукова­но близько тисячі примір­ників, і за кожен із них но­воявлені підприємці діста­ли по шилінгу. В сумі – гар­ні гроші! Та назагал сімей­ство було переконане, що цікавість людей до різдвя­них листівок – лише дани­на скороминущій моді. Од­нак вони помилилися. Ви­робництво листівок уже в 60-ті роки ХIХ ст. було по­ставлене на потік. Примі­ром, 1880-го пошта розісла­ла адресатам одинадцять з половиною мільйонів лис­тівок. Поштарі просто-таки падали від утоми, доправ­ляючи привітання.

У Росії перші ілюстро­вані листівки з’явилися лише 1894 року. Вони явля­ли собою монтаж із кіль­кох видів якогось міста, прикрашений віньєткою. Малюнок неодмінно су­проводжував напис: «Ві­тання з… » (указувалося якесь певне місто). Згодом почали виготовляти різно­манітні види вітальних листівок. Приміром, на Різдво 1898 року було вида­но серію з десяти листівок за акварелями відомих пе­тербурзьких художників.

До речі, саме художни­ки повстали проти най­більшого «конкурента» в цій царині – Німеччини. Німецькі вітальні листів­ки, що виготовлялися фо­тоспособом, мали вельми схожі сюжети: томні й за­гадкові панночки, чепурні хлопчики та їхні батьки. Їм на противагу російські художники почали зобра­жувати на листівках бас­ких запряжених коней – «трійки», завірюшні, засні­жені хатки, церковні бані, річки, вкриті кригою... І неодмінно мала бути ялин­ка чи принаймні ялинкові гілки. Поштові листівки не поступалися інозем­ним, а часом перевершува­ли їх не лише за худож­ньою виразністю, а й за різ­номаніттям технік. У ката­логах перелічувалися «ре­льєфні витончені», «блис­куча емаль», «глянцеві», «емаль із золотом», «арис­тократичні на найкращо­му полотняному картоні у стилі модерн», «бромосріб­ні», «плюшеві» тощо.

Урешті-решт вітальні різдвяні й новорічні листів­ки впевнено зайняли свою нішу в царині образотвор­чого мистецтва. Їх купува­ли не лише до свят, а й про­сто з прихильності до пре­красного, любовно зберіга­ли у багатьох родинах.

ЩО ТАКЕ ФІЛОКАРТІЯ?

Це, як легко здогадатися, колекціонування ілюстро­ваних поштових листівок. різдвяні листівки почали колекціонувати фактично одночасно з їхньою поя­вою: вклеювали до спеціальних альбомів або збері­гали в гарних жерстяних коробках від печива. За ра­дянських часів зберігати листівки з написами «Щас­ливого різдва!» чи «З різдвом Христовим!» було не­безпечно. Проте люди примудрялися добре ховати свій скарб, й листівки таки вижили, залишилися.

Що складніша техніка виготовлення листівки, то, звісно, мініатюра дорожче оцінюється колекціоне­рами. Багато важить також і ім’я художника. Так, скажімо, уславилася петербурзька художниця Єли­завета Бем, котра зробила величезну кількість ескі­зів для листівок і завжди додавала якісь прислів’я чи приказки, народні прикмети, жарти. Чи, примі­ром, слід згадати, що на аукціоні Bloomsbury Auctions було продано 12 листівок за малюнками Івана Білібіна за 1,2 тис. доларів. Зазви­чай, на великих аукціонах листі­вок майже не буває, вони з’являються зрідка, хіба якісь уні­кальні чи підписані славетними людьми. Але, скажімо, у Москві створили окремий Музей листів­ки, де завдяки щедрим даруван­ням відомих колекціонерів зібра­но рідкісні зразки напівзабутого виду образотворчості.

«ЗАЯЧА МАМА»

Дива – поряд! У Техасі в містечку Фредеріксбург (це, власне, сільськогосподарська частина шта­ту) живе з чоловіком, чотирма дітьми, в ото­ченні улюблених домашніх тварин, дивовижна жінка Сьюзен Вілер. Судячи з усього, вона має щонайменше два неоціненних таланти: вміння позитивно, вдячно й радісно сприймати світ і гарно малювати.

Ще 1995 року пані Вілер придумала для своїх дітей дивовижний мальований і мальовничий світ, сповне­ний любові, приязні й не­стримного доброго гумору. Інакше кажучи, вона вигада­ла особливу казкову місци­ну – «Пагорб неподалік во­дойми біля падуба» (Holly Pond Hill) та його мешкан­ців: мишок, кроликів та ін­ших маленьких істот. і поча­ла малювати пречудові, де­тально виписані акварелі, що розповідають про життя цих тваринок у їхньому ча­рівливому й доброму світі. А живуть вони зовсім як люди – ходять один до од­ного в гості, закохуються, створюють сім’ї, прикраша­ють ялинку, катаються на ковзанах та санчатах, обо­жнюють шоколад. Перегля­даючи картини художниці, раптом починаєш розуміти, скільки дивовижного й ра­дісного в простих життєвих ситуаціях. Адже цікава роз­мова, смачний чай, компа­нія доброго приятеля здатні зробити день неповторним! Цей притягальний світ, зда­ється, зовсім поряд, можли­во, одразу за містом, а може, десь за рогом? вод­ночас так далеко...

«БІОГРАФІЯ» БРЕНДА

У середині минулого століття онук велико­го іспанського бізнесме­на Енріке Бернат діс­тав у спадок дідову компанію «Гранха Ас­туріас», котра випус­кала майже двісті ви­дів продукції.

Аж раптом молодий талант вирішив зосередитися лише на випуску карамельок. Звісно, він спирався на до­слідження: тоді ніхто ще не виробляв карамелі спеці­ально для дітей. Адже при­гостиш малюка липкою цу­керкою, а він негайно за­бруднить руки, та ще й ви­тре їх об власний одяг.

Тож важливо було продума­ти, в який спосіб дитина зможе їсти солодощі й при цьому зберегти руки чисти­ми. Думали-думали й приду­мали: карамель буде на па­личці, її можна їсти, тримаю­чи, мов на виделці. Спершу паличка була дерев’яна, зго­дом стала пластикова.

Карамель назвали «Чупс», і її популярність дедалі зроста­ла, а з нею – і кількість плодово-ягідних смаків. На­став час змінити вигляд об­гортки, зробити її більш при­вабливою та оригінальною. До справи взявся – не біль­ше не менше – сам Сальва­дор Далі. Він намалював кар­тинку з ромашкою «Чупа Чупс», причому логотип було поміщено не збоку, а у верх­ній частині цукерки.

На початку 80-х років «Чупа Чупс» уже знав увесь світ. Нині цю чудову карамель продають у 170 країнах, а загальний обсяг продажу сягає щороку сотень міль­йонів доларів.

Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

16.01.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини