СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Ірокез Радянського союзу

За підсумками ІІІ Міжнарод­ного кінофестивалю, що від­бувся у цьогорічному вересні в Києві, головний приз – ста­туетка «Золоті крила» – діс­тався фільму Михайла Іл­лєнка «Тойхтопройшовкрізь­вогонь» (Firecrosser). У день презентації режисер з’явився в оточенні своїх акторів, одягнених в індіанські націо­нальні костюми.

В уяві підлітків завжди ніби оживають улюблені герої із книжок Фенімора Купера, Майна Ріда: індіанці Монтигомо, Шкіряна Панчоха, Чингачгук, Довге Перо... А кінематографісти, чутливі до екзотики й азарту, раді підхопити й уті­лити в яскравих стрічках такий потужний «соціальний» запит.

Безстрашні, суворі, загартовані, сповне­ні гідності, шляхет­ні й дещо загадкові червоношкірі та їхні відважні «скво», що живуть у вігвамах по берегах озер із таємничими назвами Онта­ріо, Гурон, є незмінно затре­буваними аудиторією, яка прагне видовища. Проте, скажімо, «кіношні» індіан­ці, хоч і дуже привабливі, та все ж здаються не зовсім справжніми, принаймні надто далекими. І раптом один із них оживає в реаль­ності, та ще й розмовляє рід­ною мовою!..

Назва фільму М. Іллєнка – це індіанське ім’я, дане вождеві племені за його ніби очевидну фізичну не­вразливість. А насправді го­ловного героя стрічки, вож­дя індіанців-ірокезів, звали Іван Даценко. Тож що не ка­жіть, а часом і найсміливі­ша фантазія не може змага­тися з правдивими життєви­ми історіями!

...Ось і ця, покладена в основу фільму М. Іллєнка, почалася в далекі воєнні роки. По-моєму, першим її розповів письменник і жур­наліст Юрій Звєрєв, а нині вона є широковідомою. Без­страшний льотчик, Герой Ра­дянського Союзу, українець із Полтавщини Іван Даценко прийняв у львівському небі нерівний повітряний бій із фашистами. Його було зби­то, Даценко вистрибнув з па­рашутом із палаючого літа­ка, однак приземлився на во­рожій території. Через кіль­ка днів він утік із німецького полону і, перейшовши лінію фронту, повернувся до своєї частини. Та за сталінським наказом щодо радянських полонених хоробрий льот­чик вважався зрадником, а тому Івана Даценка арешту­вали, засудили, відібрали всі нагороди, виключили з пар­тії та заслали до Сибіру. Та він був не з тих, хто легко здається! Дорогою до ГУЛА­Гу Іван Даценко втік з етапу, його розшукували, проте не знайшли. По війні шукала героя й сім’я, але марно, хоч якийсь однополчанин натяк­нув старенькій матері, що її син радше за все за кордо­ном, може, в Канаді. Так чи інакше, а сліди Даценка за­губилися...

У 1960-х роках інтерв’ю видатного радянського тан­цюриста, виконавця танців народів світу, народного ар­тиста СРСР Махмуда Есам­баєва справило на світ вра­ження бомби, що вибухнула. У 1967 році він був учасни­ком Всесвітньої виставки ЕКСПО-67 у Канаді. І, як по­чесний гість, висловив ба­жання познайомитися з по­бутом і танцями корінних мешканців – індіанців. У по­селенні ірокезів назустріч делегації вийшов вождь племені, високий, із засма­глим обличчям, з військо­вою виправкою, прикраше­ний, як і належить, яскра­вим пір’ям, намистом із вед­межих іклів. Поряд із ним стояла гарна молода жінка, типова індіанка. Несподіва­но вождь звернувся до гос­тей чистою українською мо­вою: «Здоровенькі були! Прошу до мого вігваму...». Це й був той самий Іван Да­ценко, який, потрапивши до Канади, опинився згодом в індіанській резервації, одру­жився з дочкою старого вож­дя, а по смерті останнього, за спільною згодою, взяв на себе опіку над племенем. Його сім’я – дружина й чоти­ри сини добре володіли українською, співали «Роз­прягайте, хлопці, коні» й інші народні пісні. А Іван, у свою чергу, вивчив мову ін­діанців, був дуже вправним мисливцем і завдяки своєму твердому характеру, людя­ності й справедливості здо­був повагу всього племені.

Ось така, майже неймо­вірна, але правдива історія. Навіть якщо ви не режисер за фахом, погодьтеся: над­звичайно благодатна й вдяч­на тема для фільму! Які кар­тини малює уява! Як цікаво дослідити характери, взає­мини персонажів, екстраор­динарні обставини життя го­ловного героя! А який «клон­дайк» для оператора-постановника! Щодо жанру, то й тут є варіанти на вибір, аби не було еклектики, буфона­ди, невиправданого жанро­вого міксу, на який так часто грішать нові фільми. Михай­ло Іллєнко обирає драму.

КРІЗЬ «ВОГОНЬ» НЕ ПРОЙШОВ

Кажу все це тому, що попри «золоті крила» й «золоті» інтерв’ю з приводу завершення зйомок «Того хто прой­шов крізь огонь», думки фахівців щодо стрічки М. Іл­лєнка далеко не одностайні. Передусім насторожує слово «переосмислення» в статтях, які констатують, що маємо справу з мистецьким переосмисленням ре­альної історії (чому не осмисленням?). А «Україна мо­лода», приміром, пише: «Визнаючи за митцями право на художній домисел, критики цієї версії, в тому числі колишні однополчани героя, просять «не тривожити» його славне ім’я подібними, не підтвердженими доку­ментально, сенсаціями... А чи впевнений у тому, що все було так, як показано в його фільмі, сам режи­сер?». Що ж до критика Олександра Гусєва, то він у принципі не сприйняв кіноверсію М. Іллєнка: «Головна проблема полягає в тому, що автори просто не здатні зрозуміло розповісти свою історію. У якийсь момент дія сходить із рейок хронології та логіки».

Але ж після прем’єрного показу глядачі, кажуть, аплодували стоячи. Тож, гадаю, особливо цікаво скласти з цього приводу власну думку.

НОВІ ЗАГАДКИ ДЖОКОНДИ

Славетна картина Леонардо да Вінчі «Джоконда» вже втре­тє спричинила гранді­озну світову сенсацію.

Дві перші – це викрадення полотна з Лувру, що стало­ся 21 серпня 1911 року просто серед білого дня, а затим – дивовижне повер­нення картини через два роки. Виявилося, що сприт­ний злодій – трохи не спо­вна розуму колишній робіт­ник Луврського музею, ко­трий, повертаючи картину, назвав себе Леонардо.

Тим часом наприкінці мину­лого року світ облетіла вра­жаюча новина: після того, як італійські науковці за до­помогою сучасної техніки значно збільшили «Джокон­ду», в очах Мони Лізи вия­вилися загадкові символи. Президент національного комітету зі збереження культурної спадщини Італії С. Вінчетті переконаний, що ці символи – шифр, певне послання, яке великий фло­рентієць передав своїм на­щадкам. Послання слід не лише розшифрувати, а й чи­тати так само уважно, як і бі­блійні тексти.

Ці сюжети надихнули ро­сійських кінематографістів на створення цікавої стріч­ки «заповіт Леонардо. Істо­рія одного викрадення». тут натрапляємо ще на одну загадку таємницю! ні­бито журналісти знаходять заповіт Леонардо і з’ясовують, що колись один із учнів Майстра зробив до заповіту приписку: мовляв, всі свої секрети, наукові й мистецькі, виклав у рукопису, котрий у всіх на виду. Але його не бачать. Розгадка – перед очима, але про це не здогадують­ся: «усмішка надійно охо­роняє його скарб». отакої!

Як відомо, «Джоконда» ста­новила неабияку цінність передусім для свого автора, оскільки в цій унікальній праці – синергія філософії, езотерики й власне живопи­су. і досі невідомо, хто за­мовляв художнику цю кар­тину, хто був прототипом, нарешті – коли конкретно було написано цей шедевр.

Отже, невтомна «Мона Ліза» піднесла мистецтвознавцям і науковцям черго­вий «головний біль»

СКРОМНЕНЬКО ТА ЗІ СМАКОМ

Ми охоче переймаємо західну моду, тож нині чимало публічних людей не лише не прихову­ють своїх інтимних та особистих мотивів чи дій, а й роблять їх надбанням широкого загалу.

Так, нещодавно в інтерв’ю для Сегодня.ua відомий поет Юрій Рибчинський зі­знався, що дуже тішиться, коли його пісням припису­ють народне авторство, і ображається, коли в доку­ментах замість його прізви­ща таки ставлять «народ­на», відтак він не одержує за пісню грошей. Поет під­твердив, що був серед най­дорожчих авторів у колиш­ньому Союзі: одну з пісень (із музикою й словами) продав за 15 тисяч доларів.

У середньому пісня на його вірші коштує нині 5 тисяч доларів, хоча артисти заро­бляють на них набагато більше. Крім того, за слова­ми Рибчинського, тим лю­дям, які є естрадною елі­тою, свої пісні він інколи просто дарує. Адже вони неодмінно пісню розкру­тять, а відтак і автор слів здобуде популярність.

Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

28.11.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини