ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Іспит на застілля

Головний спеціаліст із протоколу МЗС України Галина Науменко не втомлюється повторювати слова Конфуція: «Надто багато талантів і чеснот належало б мати, аби замінити ними етикет у людських взає­минах». І стверджує: етикет – це правила гри, котрі називаються жит­тям. Інтерв’ю «ПВ» з цією непересічною жінкою, від котрої в захваті політичний і культурний світ, ми запропонуємо читачам на початку нового року.

Коли гості – в двері, господиня вже має бути цілком віль­на, добре вдягнена (принаймні – прос­то вдягнена). Приходити набагато раніше призначе­ної години нетактовно, проте гранична неповага до господарів – це приму­шувати чекати на себе. Точність, як відомо, – ввіч­ливість королів!

Розливаючи напої, гос­подар спочатку наливає собі ковток, потім напо­внює келихи гостей і лише по тому доливає напій у свій келих. Нині келихи прийнято наповнювати щонайбільше наполовину. Першим тост-здравицю проголошує господар: дя­кує присутнім або вшано­вує свого гостя. Якщо цей гість – жінка, господар упродовж вечірки має при­ділити увагу й решті дам. Гості ж, зазвичай, проголо­шують тости лише на честь винуватця урочис­тості. При цьому «цокати­ся» зовсім необов’язково: нині усталилася манера просто підняти свій келих, приязно, з усмішкою, по­глянути одне на одного й ледь нахилити голову. До слова, пити до дна теж не обов’язково.

«Стіл – єдине місце, де ми з першої ж хвилини не нудьгуємо», – стверджував славетний теоретик кулі­нарії Брійя-Саварен. При­єднався й один із його ко­лег: «Жінки їдять під роз­мови, чоловіки розмовля­ють під їду». Отже, зрозу­міло, що під час застілля розмовляють геть усі, по­при настанову бути в цей час «глухим та німим». Звісно, розмови, що супро­воджують трапезу, – річ природна, покликана зро­бити застілля приємним та змістовним, прикраси­ти його. Але щоб так і ста­лося, розмови мають бути а) неголосними, б) неквап­ними, в) душевними, щи­рими.

Етикет рекомендує вес­ти розмови «під» холодні страви й закуски, а також під час кави, десерту. Кра­ще не зачіпати надто сер­йозні теми, що потребу­ють значної зосередженос­ті та глибини міркувань, – це може втомити спів­розмовника, надовго від­вертати його увагу від їжі. Так само слід уникати тем, котрі можуть зіпсува­ти настрій хоча б одному учасникові застілля – не кажучи вже про всіх! При­міром, хвороби (та ще в подробицях!) або якість поданих страв. Розмова про службові проблеми та­кож дуже напружує. Та якщо ці теми – справа со­вісті кожного, то вже кате­горично неприпустимі критичні зауваження, кеп­кування з приводу чийо­гось одягу чи манер, макі­яжу якоїсь дами. Неетич­но ставити гостей у не­зручне становище, розпо­відаючи сумнівний анек­дот або плітки, а також сперечатися за столом. Якщо ж уникнути суперечки не вдалося – обов’язок господарів тактов­но переключити розмову на іншу тему.

Загалом саме господарі пропонують теми для роз­мов, заздалегідь обмірку­вавши найцікавіші для всіх запрошених. Для хазя­їв є справою честі досягти такого стану, коли присут­ні «відключилися» від по­всякденного напруження, відпочивають весело й не­вимушено. Але й вони по­винні пам’ятати, що бесіда – не монолог, слід дати ви­словитися іншим.

Першими з-за столу під­водяться господарі, випе­реджати їх у цьому не го­диться. Так само неетично йти відразу після застілля: це створюватиме вражен­ня, ніби для вас мали сенс лише частування та приго­щання.

ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!

Майже всі давні народи, у тому числі й слов’яни, свят­кували день зимового сон­цестояння, що посідав зна­чуще місце в їхніх культу­рах. Із періодом, коли за­кінчувалося скорочення дня й починала зростати кількість світлих годин, пов’язувалося свято «наро­дження бога сонця». У рим­лян на 25 грудня припада­ло язичницьке свято зимо­вого сонцестояння, дня на­родження непереможного сонця, тобто початок вес­ни. Язичники святкували весело, несамовито і... не­керовано. Батькам церкви була потрібна могутня про­тивага, тож ближче до се­редини IV століття мрія зробити Різдво Христове великим церковним святом стала нагальною для всієї Церкви: малося на меті на­вернути серця людей до пізнання справжнього Бога, відвернути їх від язичництва. А ця дата, 25 грудня, якнайкраще прида­валася для спогадів про Різдво Христове.

У православній церкві цим особливо опікувався свя­тий Іоанн Златоуст. У своїй промові 20 грудня 388 року він попросив віруючих християн приготуватися до святкування дня 25 грудня (тим більше, що Благові­щення у православних припадає на 25 березня). Його щирість та перекон­ливість перемогли всіх і кожного, Різдво восторже­ствувало повсюдно у хрис­тиянському світі. Тоді ж свято Різдва вперше було відділене від Хрещення.

Після того, як папа Григорій XIII з 4 жовтня 1582 року за­провадив свій календар за­мість юліанського, наступ­ним днем після четверга 4  жовтня стала п’ятниця 15 жовтня, і католики та про­тестанти почали відзначати Різдво на два тижні раніше за православних.

СТЬОБ І ЕПАТАЖ АЛЬФОНСА АЛЛЄ

«Ніколи не відкладай на завтра те, що можеш зро­бити післязавтра», – так жартував Альфонс Аллє (1854–1905) – французь­кий журналіст, письмен­ник, художник і неповтор­ний гуморист, людина, яка ексцентрична буквально в усьому – щодня, щогодини. Блискучий лінгвіст, автор десятків афоризмів, добре відомих і нам із вами. За­вдяки своїй унікальній осо­бистості Аллє примудрився на десятки років випереди­ти тенденції, навіть течії у сфері культури, тільки ро­бив це жартома, а його епі­гони – на повному серйозі. У Галереї Вів’єн під час ви­ставок «Відв’язаного мисте­цтва» (фр. «les Arts Incohérents») А. Аллє експо­нував свої відомі моно­хромні картини – за чверть століття до Казимира Мале­вича. Тобто Аллє виставив чорний квадрат, і ця карти­на називалася «Битва негрів у печері в глибоку ніч», а крім того, були цнотливо бі­лий квадрат і яскраво-червоний – відповідно із своїми кумедними назвами.

06.01.2011

Тетяна МОРГУН

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини