ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Побачити реальність по-новому

Цього року Нобелівську премію з літератури одер­жав 80-річний шведський поет Томас (Тумас) Транстрьомер, автор 12 книжок віршів і прози. Це стало приводом для журналістів, перекладачів його поезій та й просто освічених людей помірку­вати не лише на теми «шведський?», «поет?», а й узагалі – про долю поезії у сучасному світі.

Адже на романтизм і поетичну думку поступово зникає попит, а відтак – і пропозиція. Виключно за вірші Нобелівську премію не присуджували із середини 1990-х років. Одні стверджують, що поезія нині є мистецтвом маргінальним, інші – елітним.

Так чи інакше, а правда в тому, що сьогодні поезія мало кого ціка­вить і багатьом здається чимось на зразок анахронізму. Тим часом Нобелівський комітет вва­жає інакше, тож на при­кладі Т. Транстрьомера зробив спробу повернути світові хоча б крихту втра­ченої моральності й чисто­ти. Премію присуджено з таким формулюванням: «Завдяки його насиченим прозорим образам ми змо­гли побачити реальність по-новому». Крім того, у заяві Нобелівського комі­тету сказано, що поезії Транстрьомера притаман­ні «економність, конкрет­ність і проникливі метафо­ри». Це інтригує й ми до цього повернемося, але спершу – коротка біогра­фічна довідка.

Томас Транстрьомер на­родився у Стокгольмі 1931 року, дістав університет­ську освіту за фахом психо­лога. Майже все життя про­вів у місті Вістерас. Трива­лий час працював у важких і не вельми характерних для шведського суспіль­ства місцях, як-от в’язниці для неповнолітніх злочин­ців чи лікарні для людей, які дістали тяжкі каліцтва. Тож психологія для нього – головний «робочий ін­струмент». Захоплювався грою на фортепіано. Писа­ти почав ще в юному віці, а першу свою поетичну збір­ку опублікував у 23 роки. Згодом став лауреатом низ­ки престижних премій на батьківщині, а також у Ні­меччині та інших країнах. Зрештою, його твори пере­кладено на 50 мов світу. У 1990 році Т. Транстрьомер пережив інсульт, унаслі­док чого праву частину тіла було паралізовано. Та він не занепав духом і на­вчився писати лівою рукою і нею ж – грати на піаніно нескладні композиції.

Оглядач Радіо «Свобо­да» Кирило Кобрін сказав про нього: «Як поет він є пізнім або одним з остан­ніх модерністів. Поза сум­нівом, ідеться про дуже складні вірші, хоча поде­куди й зовні прозорі… Вони містять у собі те, що ми називаємо високою єв­ропейською культурою».

З часом Транстрьомер почав активно писати хок­ку (жанр і форма японської ліричної поезії: три рядки, написані під впливом не­підробного яскравого вра­ження чи думки). Довело­ся читати, що поет ніби фо­тографує реальність, точ­ніше – миттєвість. А потім починає ретельно й де­тально її досліджувати. Приміром: «Олень на солн­це // иголками мелькают мухи // пришивают тень к земле» (переклад А. Кудря­вицького; О. Поливанов, Lenta.ru). Або «Смерть склонилась надо мной // я шахматный этюд // она знает решение».

Звісно, є в його доробку й вірші «із наскрізною дією», більш звичні для сприйняття форми й розмі­ру. Приміром, один із них – «Сон Балакірєва» – пере­клав Ілля Кутік, тактовно добираючи алітерацію й рими задля кращої адапта­ції до «співтворчості» й ро­зуміння. Та російські пере­кладачі (українських пере­кладів Транстрьомера, здається, поки немає) стверджують, що перекла­дати його твори неймовір­но важко. По-перше, він пише здебільшого вільним віршем, античним розмі­ром, котрий у принципі важко перекласти завдяки щоразу новій та унікаль­ній формі. А по-друге, шведська мова з іменника­ми, де багато коренів, та полісемантичними при­йменниками не надто під­дається буквальному пере­кладу на російську. Однак ті, хто володіє мовою ори­гіналу, як один стверджу­ють: поезія Транстрьомера не просто прозора, доступ­на й проста, вона – мудра, глибока, дарує нові відчут­тя й нові погляди. І навіть містить якісь елементи містики. До речі, не випад­ково шведський поет за­вжди вирізняв твори Ми­коли Гоголя: вони близькі йому й добре зрозумілі.

Та однаково Транстрьо­мер має свою картину світу й всесвіту та властиву саме йому манеру сприймати цей світ і розмовляти з ним. У цьому сенсі він виразний і характерний син свого тро­хи суворого, небалакучого північного народу, ніколи не квапиться й не багатий на емоційні спалахи. Він радше дослідник життя, його неметушливий і зосе­реджений психоаналітик. Тож іще раз наголошу, що цією премією Нобелівський комітет спробував поверну­ти людство до втрачених ним моральних засад.

У ВСЬОМУ ДІЙТИ ДО СУТІ

Кілька разів Томас Транстрьомер приїздив до Москви, спілкувався зі своїми перекладачами, мандрував міс­том й довго мовчки споглядав церкву Різдва Богоро­диці. «Що дало вам спілкування з Транстрьомером? – запитали друга й перекладача шведського поета Олек­сія Прокоп’єва під час інтерв’ю на Радіо «Свобода». – Адже фігури такого літературного рівня зустрічаються не щодня». Він відповів: «Звісно, я знав ці вірші задовго до того, як почав перекладати. Вони підкорили мене своєю ясністю й простотою. А насправді – дуже де­тальним поглядом на світ, де простору й часу, просто­ру й протяжності приділяється величезна увага. В ньо­го дуже багато дієслів руху й вони якось протистоять дієсловам спокою. Не слід розуміти, що це прозріван­ня майбутнього. Це радше вгадування теперішнього. Того, що ми можемо побачити всередині речей і світу».

ПРЕМІЯ ЗА... БЕЗГЛУЗДІСТЬ

Виявляється, у світі вельми популярні й Шнобе­лівські премії – за відкриття, що викликають сміх (а часом і примушують замислитися).

Присудження й вручення відбувається майже одно­часно із серйозною, Нобе­лівською, премією.

Опікується «шнобелівками» Гарвардський університет. Так, цьогоріч було відзна­чено, скажімо, японських хіміків, які винайшли по­жежну сигналізацію, яка поширює запах приправи васабі – настільки різкий, що він негайно дістається ніздрів людини навіть у глибокому сні. Премію з фі­зики дістала група науков­ців із Франції та Нідерлан­дів, яка пояснила, чому спортсмени-дискоболи від­чувають запоморочення, а метальники молота – ні.

«Шнобелівку» з психології присуджено норвежцю Кар­лу Халвору Тейгену з уні­верситету Осло за дослі­дження причин того, чому люди зітхають. Нарешті Шнобелівську премію миру одержав литовський полі­тик та підприємець, мер Вільнюса Артурас Зуокас, який винайшов свій спосіб боротьби з неналежною парковкою автівок на місь­ких вулицях: він сів у броне­транспортер і переїхав на ньому «Мерседес», припар­кований у неналежному місці. «Мирного» тут, звісно ж, мало, та як було не від­значити такий вчинок?!

«Я ЛЮБЛЮ КИЇВ!»

У Національному музеї російського мистецтва нині експонується виставка «Врубель і Київ». Із 1976 року врубелівські експозиції влаштовують­ся у нас кожні п’ять років – на знак щирої пова­ги киян до славетного художника, котрий тут починав свій творчий шлях.

Саме в Києві написані такі неперевершені полотна, як «Східна казка», «Дівчинка на фоні перського килима», кілька портретів, зрештою – розпочато роботу над «Демоном».

А ще, як відомо, Михайло Врубель працював у трьох київських храмах: Кирилів­ській церкві, де поновлю­вав старовинні інтер’єри та іконостас; у Володимир­ському соборі, коли брав участь у його розписуванні, та у Софії Київській. Спеці­ально для собору св. Воло­димира Врубель написав низку пречудових ескізів на теми «Воскресіння», «Надгробного плачу». А в Святій Софії реставрував давні розписи в куполі.

До слова, юний Михайло Врубель був тоді студентом третього курсу Імпера­торської академії мис­тецтв і приїхав до Киє­ва за рекомендацією свого педагога П. Чис­тякова. Річ у тім, що на­став час реставрувати старовинні фрески у Кирилівській церкві, а коштів для цього виділили обмаль, жоден іменитий майстер не погодився б працювати за такі малі гро­ші. А от студент міг непога­но підзаробити.

Талант молодого художни­ка виявився таким яскра­вим, виразним і голосним, що зрештою він дістав звання академіка, фактич­но не закінчивши навчання (мало не єдиний такий ви­падок).

...Завітавши до нашого міс­та через багато років пото­му, Врубель казав: «Який же хороший направду Київ! Шкода, що я тут не живу. Я люблю Київ!» П’ять років, сповнених творчості й на­тхнення, які він провів в українській столиці, митець вважав кращим періодом свого життя.

Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

02.11.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини