ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Свій погляд і подих

2–4 вересня у Чернівцях відбувся Другий міжнародний поетичний фести­валь Meridian Czernowitz. Торік, звітуючи про перебіг цього поетичного свята (акцентованого на творчість єврейського німецькомовного поета Пауля Целана, який народився й жив у Чернівцях), газета «День» писа­ла: «Біля входу до Чернівецького художнього музею, що на площі Головній, звідкіля бере початок одна з найбільш принадних для туристів пі­шохідна вулиця Ольги Кобилянської, читаємо: «Чернівці – на півдорозі між Києвом і Бухарестом, Кримом і Одесою – були таємною столицею Європи, де тротуари підмітали букетами троянд, а книгарень було більше, ніж пекарень».

Справді, Чернівці – місто незвичайне. Тут переплелося чимало різних культур, зба­гачуючи культуру обласного центру, та й усієї Буковини. Тож сміливо можна сказати, що у Чернівцях «відчуття Європи» є більш предметним та органічним, ніж деінде в Україні.

От і нині вже вдру­ге Чернівці упро­довж трьох днів були фактично осередком євро­пейської поезії. Місто радо зустріло відомих поетів з Австрії, Німеччини, Швей­царії, Франції, Польщі, Ру­мунії, Молдови, Ізраїлю. І, звісно ж, – земляків-українців, які приїхали сюди почитати свої твори всім, хто цікавиться дум­кою, перелитою у поетичне слово. Знаменитості ходи­ли вулицями міста, й усі охочі мали змогу вільно з ними спілкуватися, стави­ти будь-які запитання, ви­словлювати власні погляди на літературу. Поетичні твори з уст своїх творців і справді лунали у різних ку­точках міста. До слова, май­же всі фестивальні заходи були безплатними.

Як зауважив президент Чернівецького поетичного фестивалю Святослав По­меранцев, цей захід, окрім усього, – вельми цікавий історико-лінгвістичний експеримент. Передусім ідеться про те, що геогра­фічна карта світу дуже різ­ниться від літературної. Адже, скажімо, Молдова й Румунія – найближчі су­сідки, принаймні Букови­ни, але український читач мало обізнаний із творчіс­тю тамтешніх письменни­ків. Зате добре ознайомле­ний із доробком польських майстрів красного пись­менства. Виявляється, така картина склалася пе­редусім завдяки добро­тним і численним перекла­дам із польської, яких нині в нас більше, ніж перекла­дів поезії з інших мов. Зо­крема, гість фестивалю польський поет Богдан За­дура зізнався, що свого часу йому довелося чима­ло поїздити, відвідати ба­гато міст у різних країнах, та нині важко пригадати навіть їхні назви, – а ось Чернівці він запам’ятав зразу й назавжди, ще з 70-х років минулого століття.

Душею свята, як і торік, були передусім Петро Рих­ло, літературознавець, пе­рекладач, професор Черні­вецького університету, та перекладач Марк Белору­сець. Про них кажуть, що це люди, захопливі самі по собі; тож заходи за їхньої участі відзначалися над­звичайною душевністю, щирістю, емоційністю, ши­рокою ерудованістю наших неординарних сучасників.

Другий фестивальний день, який, правда, проми­нув не без дрібних прикрих накладок (бо програма була дуже насиченою!), розпочався з відкриття мо­лодіжної сцени у пентхау­зі на вулиці Рівненській, далі – «поетична прогулян­ка» містом із молодими письменниками. Тим ча­сом у центрі міста літера­тори з країн-учасників чи­тали свої твори. Ввечері увагу шанувальників пое­зії зосередив на власному доробку Юрій Андрухо­вич. А музичну ніч забез­печили ді-джеї з Велико­британії та Німеччини.

За словами поета й пись­менника Сергія Жадана, йому дуже приємно, що ви­далася нагода відвідати Чернівці й показати там свій творчий доробок – фак­тично прем’єрний (бо впер­ше). Давно обіцяв черні­вецьким слухачам завітати до них у гості – і от сталося.

Була серед гостей фес­тивалю й австрійська пое­теса та фотохудожниця Мі­лена Фіндайс, котра нині живе у Празі. Розповідаю­чи про своє життя й цього­річні враження кореспон­дентові Molbuk.com, пані Мілена зауважила, що чи­тання для неї – це переду­сім розмова між автором і читачем, що сама вона як автор намагається звичай­ними словами творити нові взаємозв’язки, проте в неї це завжди відбувається через візуальне, саме тому починає з фотографуван­ня. Привабив її сюди, зо­крема, й такий, здавало­ся б, випадковий життє­вий сюжет: до рук поетеси потрапила книжка про Чернівці, впорядкована Петром Рихлом, де вона вперше прочитала твори Ігоря Померанцева. Воче­видь, його сприйняття по­диху часу збіглося з її влас­ним. Попри те, що той же І. Померанцев із сумом за­значає, що поезія в прин­ципі є неперекладною.

У неділю, останнього фестивального дня, свої по­етичні твори могли прочи­тати всі охочі – на вулиці Ольги Кобилянської пра­цював так званий відкри­тий мікрофон. Цей день запам’ятається ще й пер­формансом на вірші Ігоря Померанцева та музичним перформансом Андрухови­ча й гурту «Карбідо».

ЧАС ВИКЛИКАЄ ІНІЦІАТИВНИХ

Петро Рихло:

– Кожне місто має свою історичну, культурну спад­щину. Але, вочевидь, потрібні організатори – ініціа­тивні люди, які не вестимуть мову про те, як їм тяжко, а закачуватимуть рукава й працюватимуть.

Місто, в якому здавна живуть українці, румуни, євреї, австрійці, німці і яке сьогодні ідентифікує себе як міс­то українське, – це колосальні можливості для розви­тку та поглиблення культурних смислів – австрійських, єврейських, німецьких, ру­мунських. Але найперше – українських. Це не означає завішати Чернівці прапо­рами й засадити калиною, а передусім створення мак­симально комфортних умов для розвитку всіх культур і трохи більше уваги та сприяння – для української.

ІЩЕ ОДИН КИЇВСЬКИЙ МУЗЕЙ

Перший Музей історії Києво-Печерської Лаври від­крився у Києві 2 вересня. Саме цього дня 85 років тому було закладено нині Національ-ний Києво-Печерський заповідник. Цікаво, що музей розташовується у келіях ХVІІІ століття.

До уваги відвідувачів – по­над 900 рідкісних експона­тів, які довгі роки зберігали­ся у фондах і ніколи ще не демонструвалися. це, зо­крема, унікальні золоті й срібні хрести, персні, ікони, інші предмети церковного вжитку. Вони мають не лише матеріальну, а й чима­лу культурну цінність. Окрім того, під час екскурсії відвідувачі дізнаються про історію Києво-Печерської Лаври у різні епохи.

Серед найцікавіших експо­натів, до прикладу, – хрест Марка Гробокопателя. Ка­жуть, що аж такої матеріальної цінності ця реліквія не має, проте її історична вага є неоціненною: цей хрест лаврський святий Марк, який уславився тим, що вмів воскрешати по­мерлих, носив із собою. Експонується також уні­кальний годинник у формі розп’яття, який, за перека­зами, 1804 року подарував Лаврі митрополит Платон. А ще – так званий хрест трьох архимандритів ХVІІ століття, виготовлений із золота й срібла. Вважаєть­ся, що той, хто доторкнеть­ся до хреста, – зцілиться від хвороб...

«Я БУДУ ЛЕГЕНДОЮ»

Так казав про себе незабутній вокаліст, фронт­мен легендарної британської групи Queen Фред­ді Мерк’юрі. Він помер у листопаді 1991-го, про­те ніби й не залишав цей світ: його пам’ятають і люблять, його пісні співають в усіх куточках планети.

5 вересня Фредді виповни­лося б 65 років, і на вшану­вання цієї дати (плюс мину­ло 40 років відтоді, як Queen зійшла на світову сцену) у Лондоні три сотні зірок сучасної рок-музики влаштували благодійну ак­цію, кошти від якої виріше­но спрямувати на боротьбу зі СНІДом.

Справжнє ім’я Фредді Мерк’юрі – Фарух Бульса­ра. Він народився у Кам’яному місті на острові Занзібар і ще у школі звер­нув на себе увагу педагогів тим, що більше співав, ніж навчався. А крім того, захо­плювався графікою, добре малював фарбами.

Притаманні Мерк’юрі висо­ка амбітність, яскравий темперамент, великий та­лант, схильність до епатаж­ності й безпомилкове від­чуття «сцени й публіки» од­разу виділили його у Queen, тож не дивно, що він став її лідером. Кожен виступ групи перетворю­вався на вражаюче, інколи провокаційне, театралізо­ване шоу. Його голос, щи­рість, самовіддача аж до самопожертви нікого не за­лишали байдужим, заворо­жували. А славетна «Барсе­лона», яку він виконав ра­зом із Монсеррат Кабальє, стала мало не революцією у світі опери. Недаремно Ф.  Мерк’юрі стверджував: «Кожна мить життя для мене – суцільний екшн».

Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

17.09.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини