СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

По одежі стрічають, по уму випроводжають...

Продовжую обіцяну тему етикету (початок див. у №31), знову-таки ґрунту­ючись на величезному досвіді та широких знаннях Галини Олексіївни Нау­менко, радника з протоколу вищого радянського керівництва, а нині – МЗС України. Вона – практично єдина жінка на теренах СНД, котра володіє цим високим мистецтвом, затребуваним передусім у дипломатичній сфері.

Леді державного протоколу – так називають її журналісти, котрі роками буквально атакують чарівливу пані Галину, адже в її «пам’ятній скриньці» є безліч прецікавих сюжетів-спогадів. А ще для того, аби нагадати нашому наново структурованому суспільству про деякі беззаперечні й усезагальні правила доброго тону.

Вбрання – таке ж об­личчя людини, як і саме... обличчя. Ді­лячись спогадами, Г. Науменко тепло згадує Володимира Щер­бицького: «Це був справ­жній державник. Політик. Період його керівництва – вищий економічний розквіт нашої держави. Ми нескоро вийдемо на той рівень роз­витку... Володимир Васи­льович був дуже делікат­ний у питаннях моралі, ети­ки, та й етикету також. При­міром, він завжди був охай­но вдягнутий і вимагав того ж від підлеглих. Одного з перших секретарів, члена Політбюро, за, скажемо так, байдужість до зовнішнього вигляду жартома називав «соціал-демократом у зім’ятих штанях» (М. Бар­сук, Пресс-КИТ).

Згадала про це тому, що, як відомо, минулої осені український уряд розробив низку жорстких правил дрес-коду. На офіційному сайті було вміщено кодекс, котрий рекомендує співро­бітникам та відвідувачам Кабміну «стриманий нефор­мальний стиль», що контрастує з облягаючими сукня­ми та височенними підбо­рами. Чоловіки повинні мати як мінімум три костю­ми і щодня – чисту сорочку. Співробітницям належить випромінювати жіночність, бути вдягненими сучасно й елегантно, однак не реко­мендуються «надто глибокі декольте, надто вузькі або надто короткі спідниці та облягаючі сукні», – сказано у зведенні правил. Нефор­мальний одяг дасть змогу не лише добре виконувати свою роботу, а й налагоджу­вати добрі контакти, пере­конані автори кодексу.

Ну, й що тут поганого? Гадаю, ці правила введено, як-то кажуть, не від доброго життя: далебі, деякі пред­ставниці прекрасної статі «при виконанні» мають та­кий вигляд, ніби щойно прийшли на роботу з ресто­рану чи якоїсь вечірки. У ді­ловому світі це ознака не­смаку й невихованості. Тож дрес-код – не вигадка для презентацій чи прийомів, він – з розряду правил жит­тя (які в нас багатьом неві­домі) і здорового глузду (яким часто нехтують).

У Галини Науменко, ко­тра ознайомилася з вимога­ми до зовнішнього вигляду держчиновників, є лише два зауваження, якими вона поділилася з кореспонден­том «Фактів»: чому зі всього розмаїття кольорової палі­три перевагу віддали синьо­му кольору і чому не реко­мендується заходити до Кабміну у замшевих чере­виках? «Навряд чи варто за­бороняти носити й сіре, й коричневе замшеве взуття під відповідного кольору костюми», – каже вона й продовжує: «А ось рюші й волани на ділових костю­мах та сукнях – це справді перебір і часом несмак». Більше того, високопосадо­ва особа, маючи, звісно, можливість придбати без­ліч нарядів, тільки виграє, носячи один добротний кос­тюм, котрий запам’ятовується й адекватно сприймається як її діловий фірмовий стиль. Окрім того, це ще й виправданий моральний вчинок у еконо­мічно злиденній країні.

Бездоганне вбрання – лише півсправи. Відповіда­ючи на запитання кореспон­дента іншого видання, Г. На­уменко пояснює: «Дуже важ­ливо вміти тримати в собі стрижень. Людина повинна бути собою, але не слід що­разу демонструвати свою унікальність! Крім того, ми надто емоційні та невитри­мані». Емоції висловлюва­ти треба, але не шляхом пе­реключення уваги співроз­мовника на фігури, що ви­писують руки, зосередьте його на сенсі ваших слів, трохи допоможіть собі мі­мікою. З іншого боку – необ­хідно вміти слухати. Свого часу Конфуцій писав: «Не­має більш приємної люди­ни, ніж та, яка вміє вас ви­слухати. І, головне, – запам’ятовує ваше ім’я». Облич­чя, очі видають ваші думки, тож легко можна побачити, чи справді ви слухаєте ко­гось, як реагуєте на сказане. За кордоном слід бути осо­бливо обережним із жеста­ми. Одні й ті самі жести в різних країнах мають різне значення. Наприклад, реак­ція захвату, зрозуміла укра­їнцям, – виставлений угору великий палець – на інших теренах має негативне за­барвлення. Борони Боже, приміром, в Іспанії скорис­татися жестом, котрий пе­редає сенс виразу «о’кей»! А, скажімо, в Данії покру­чування вказівним паль­цем біля скроні означає, що людина, про яку йдеться, – «при голові», тямуща.

НЮАНСИ ЗУСТРІЧЕЙ

Розуміючи людей з півслова чи самого погляду, ми економимо час і завжди знаємо, на що розраховувати. Сміливо можна сказати, що половину проблем вирі­шує щира усмішка. В Україні, зустрічаючи гостей, під­несуть коровай. В Індії – вдягнуть гірлянду. Проте і перше, й друге – символічне. Досвідчена людина ди­виться на висоту кораваю: якщо він високий і випече­ний спеціально на честь зустрічі – отже, гість дуже ба­жаний. Відповідно – й навпаки. А якщо в індійській гір­лянді серед прекрасних орхідей не буде маленької кві­точки календули (символ бога рами) – переговори пе­ребігатимуть вельми складно. Дистанція під час спіл­кування також усюди різна, вона, сказати б, скорочу­ється з півночі на південь: для англійців найбільш ком­фортна відстань між співрозмовниками – 1,5-2 метри, а, приміром, мешканцю Греції достатньо одного метра.

ПАРАД ВИШИВАНОК

24 серпня на Європейській площі Києва відбувся парад вишиванок, і в його рамках було зроблено найбільшу у світі фотографію людей у цій укра­їнській візитівці.

На світлині – понад двісті осіб, серед яких не лише українці, а й іноземні гості свята Незалежності; чима­ло сімей прийшли з ма­ленькими дітьми.

Автори ідеї – фотоху­дожник Ігор Гайдай, організатор міжнарод­ного фестивалю «Краї­на мрій»; відомий му­зикант Олег Скрипка і активісти громадсько­го об’єднання «Сто­личні ініціативи». О.  Скрипка, зокрема, зазначив: той факт, що українське суспільство самоорганізувалося й прийшло на парад ви­шиванок, – це велике досягнення. «Ми тут не бачимо ніякого по­літичного прапора, це дійсно люди, які мають патріотичну думку».

Парад вишиванок від­бувся також в Івано-Франківську.

БРЮССЕЛЬ БРАВ УЧАСТЬ...

Відому статую Manneken Pis («Хлопчик, що пі­сяє») у бельгійській столиці на честь Дня неза­лежності України вдягли в історичну рекон­струкцію костюму князя Київської Русі Яросла­ва Мудрого.

Ініціатор акції – Європей­ська асоціація українців. Саму процедуру вдягання здійснив представник муні­ципалітету, а почесна місія передання костюма київ­ського князя випала деся­тирічній Соломії Лук’янець.

Організатори очікували, що поглянути на таке диво забажають не менш як десять тисяч туристів і запевнили присутніх на дійстві, що Брюс­сель завжди є відкри­тим для українців, ві­тає їх зі святом і підтримуватиме українську дер­жавність, куль­туру, традиції. Українці, присут­ні на церемонії, співа­ли українських пі­сень, виконали На­ціональний гімн; під час за­ходу були розповсюджені інформа­ційні матеріали про україн­ську історію та культуру. Після урочистої презентації «Хлопчик» пригощав меш­канців та гостей Брюсселя пивом відомого україн­ського виробника.

Далі у брюссельській мерії відбувся урочистий прийом україн­ських громад­ських активістів, представників дипломатичного корпусу та діа­спори. А зага­лом традиція вдягання бронзової статуетки Manneken Pis у Брюсселі на­раховує вже понад трис­та років.

Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

01.09.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини