СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Богдан Ступка – назавжди!

27 серпня відзначає своє 70-річчя Бог­дан Сильвестрович Ступка – народ­ний артист України, народний ар­тист СРСР, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, лау­реат Державної премії та Міжна­родної премії ім. К. Станіславського, лауреат Всеукраїнської програми «Лідери регіонів», академік Академії мистецтв України, художній керів­ник Національного академічного дра­матичного театру ім. І. Франка.

Самого цього переліку достатньо, аби встати й зняти капелюха. Тим паче, якщо йдеться про Б. Ступку, чий талант для всіх беззаперечний. В одному з інтерв’ю актор розповів, що свою першу роль зіграв у третьому класі львів­ської школи № 37. То була «роль» Діда Мороза: «Причепив бороду та й звернувся до дітей: «Не бійтеся мене – це я, Богдан, а не Дід Мороз!..» Між іншим, син Богдана Сильвестровича, народний артист України Остап Ступка, теж рано дебютував – у шість років, і теж кумедно: баранчик у виставі «Створення світу» Львівського оперного театру.

У серпневому числі журналу «Історії зірок» мені трапи­лося цікаве інтерв’ю дружини Богдана Ступки, Лариси Семенівни, де вона розпо­відає історію їхнього зна­йомства, дружби, поба­чень, щасливого шлюбу, що триває вже 44 роки... Прочитавши, переконала­ся, що творча і неординар­на вдача Б. Ступки вияви­лася навіть у тому, як він обрав собі дружину. Лари­са – дочка білоруса й росі­янки, вихованка Бакин­ського хореографічного училища – волею випадку опинилася у Львові, стала солісткою балету Львів­ського оперного театру. Під час знайомства Богдан Ступка – високий, вродли­вий, із пишним чубом – од­разу їй сподобався. «Такий гарний юнак!» – сказала подрузі, а та відповіла: «Він у нашому місті дуже популярний. Веде програ­му у військовому ансамб­лі. Дівчата ходять на всі його концерти». Богдан був начитаний, вихований і дуже уважний до Лариси, котра ще належно не воло­діла українською, тож про­сив своїх друзів: «Розмов­ляймо російською, аби їй було легше». Батьки Богда­на попервах були проти їх­ніх стосунків, лише напе­редодні скромного весілля мати, Марія Григорівна, приголубила молодят, за­просила додому на обід. Врешті-решт усе владнало­ся якнайкраще, Остапа за­любки виховували бабусі. Лариса давно вже й сама бабуся: в подружжя Ступок троє онуків, традиційне взаєморозуміння в родині, вони посправжньому щас­ливі, і вона, як завжди, – Ларочка.

Те, що її чоловік – вели­кий актор, зрозуміла одра­зу, щойно побачивши його на сцені. Це була головна роль у спектаклі Сергія Данченка за п’єсою В. Розова «У дорозі». Грав непере­вершено! Вже у 23 роки став провідним актором львів­ського театру ім. М. Зань­ковецької. А ще раніше, ма­ючи тільки дев’ятнадцять, їздив із театром до Москви на гастролі, грав у спекта­клі «Фауст і смерть». Мос­ковські театрали були в за­хваті, фото Б. Ступки роз­містили на обкладинці журналу «Театр», у столиці постановили присвоїти Богданові звання заслуже­ного артиста. Керівництво театру відбивалося: «Він же студент!»

Вважається, що для ак­торів талант – лише поча­ток відліку, решта – пе­кельна праця і щасливий випадок. Проте, здається, «випадку» у творчій біо­графії Б. Ступки бути про­сто не могло – такий масш­табний, яскравий, багато­гранний його талант. Утім, ні. Щасливим випадком для Ступки була зустріч із режисером Сергієм Дан­ченком – другом, учите­лем, видатною людиною нашого часу.

Кожна роль актора у те­атрі чи в кіно запам’ятовується, примушує дума­ти, підлягає обговоренню. Згадаймо хоча б візитну картку франківців – спек­такль «Тев’єТевель» і зір­кову роль у ньому Богдана Сильвестровича, знакову в його творчій долі. Недарем­но Ступку називають кра­щим Тев’є усіх часів. І дра­матург (нині покійний) Григорій Горін, який напи­сав п’єсу «Поминальна мо­литва» для московського Ленкому і зосібна – для Єв­генія Леонова, після пере­гляду київської постанов­ки сказав: «Ступка пере­грав самого Леонова». Мож­на, звісно, іронічно усміх­нутися, однак Є. Леонов був дуже досвідченим і об­дарованим актором. Ма­буть, його зрадило почут­тя, так би мовити, близь­кості коренів: український та єврейський народи ближчі один до одного, і саме Б. Ступка зміг вирази­ти це так, що його україно­мовний Тевель сприйма­ється більш ніж органічно. У фіналі спектаклю, який справді зігріває душу, гля­дачі з різних країн не мо­жуть стримати сліз.

ЩО Є НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕАТР

У 2008 році, напередодні ювілейної 350-ї вистави «Тев’є-Тевель» у театрі ім. І. Франка, Богдан Ступка ска­зав в інтерв’ю газеті «День»: «Ця вистава є також моєю «Поминальною молитвою» по колегах та друзях, з яки­ми ми пуд солі з’їли, створюючи нашу постановку. Я дуже люблю роль Тев’є-Тевеля. Це дуже мудра людина. В нього Бог у серці, до нього приходять односельці за порадою, називають «ребе». Коли в мого героя запиту­ють: «На що сподіватися?» – він каже: «Дивна річ: чим більше горя, тим кращі надії, чим більше злиднів, тим палкіше сподівання...» У нас часом неправильно розу­міють поняття «національний театр». Україна має не лише свою національну класику. Я вважаю, що до на­шої скарбниці входять спектаклі, поставлені за твора­ми швейцарця Дюренматта, росіянина Чехова, німця Брехта, англійця Шекспіра, єврея Шолом-Алейхема, адже ми граємо їх українською мовою. І ці постановки – також національний український театр! Я за фольклор, класику і за кращі сучасні твори – все це має бути представлене на сцені українського театру».

ХІЧКОК – ВЕЛИКИЙ І ЖАХЛИВИЙ

13 серпня 1899 року в Лондоні народився майбутній видатний британський режисер Альфред Хічкок.

Режисерський почерк мае­стро сміливо можна назва­ти фірмовим. Загалом Хічко­ка вважають режисером фільмів жахів, хоч це і не­точне визначення. Він – майстер саспенсу, тобто, у нашому випадку, сильної концентрації густо забарв­лених почуттів (частіше не­гативних). Серед уподоба­них ним кінематографічних прийомів – зйомка з погля­ду персонажа, тобто глядач бачить сцену ніби очима ге­роя картини. Камера у ре­жисера рухається неперед­бачувано й оригінально. Плюс іще вигаданий май­стром швидкий і подрібне­ний монтаж – усе для підси­лення емоційного впливу стрічки на глядача (примі­ром, фільм «Психо»). Саме А.  Хічкокові належить і пер­ший британський звуковий фільм – «Шантаж» (1929), який мав неабиякий успіх у публіки. Хоч би як не оціню­вали творчість режисера, та його нестандартні, експери­ментальні, часом шокуючі рішення та прийоми, глибо­кий і зворушливий психоло­гізм не лише справили не­відворотне враження на весь кіносвіт, а й підготува­ли ґрунт для нової кіноесте­тики. Улюблені герої стрічок А. Хічкока – люди, які потра­пили у пастку обставин: або їх помилково у чомусь під­озрюють, або завинила «фа­тальна жінка», або перед нами – класичний детектив. Окрім того, помічено, що режисер полюбляв знімати у своїх фільмах «холодних білявок». Але дуже гарних! Згадаймо «Птахи», «Запамо­рочення» та інші стрічки.

ЯРМАРОК БЕЗМЕЖНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ

Так можна охарактеризувати експозицію Київ­ської міжнародної книжкової виставки-ярмарку, що тривала в Українському домі з 16 до 18 серпня і була присвячена 20-річчю неза­лежності України.

Маю на увазі безмежжя тем і творчого потенціалу ви­давців (інша річ – можли­вості видавництв). Тут було представлено дитячу, ху­дожню, навчальну, історич­ну, медичну, науково-популярну літературу, а та­кож альбоми про мисте­цтво, періодику, дорогі й гарні подарункові видання, антикваріат – десятки при­вабливих стендів понад со­тні видавництв.

Левова частка видань – це українська продукція. Крім того, на ярмарку експону­валися видання Білорусі, Росії, Ірану, Азербайджану. Цього разу (подібні вистав­ки – традиційні) почесним гостем заходу була Болга­рія, яка презентувала зде­більшого історичну літера­туру. Щодо України, то свої з любов’ю видані естетичні новинки представили Хар­ківська, Волинська, Полтав­ська, Сумська, Чернігівська, Запорізька, Луганська об­ласті, Буковина. Недаремно один з організаторів експо­зиції, перший заступник го­лови Держтелерадіо Анато­лій Мураховський заува­жив: «Нинішня виставка де­монструє, що українські ви­давці вистояли у період економічної кризи й пра­цюють над цікавими проек­тами». На відкритті побував і виступив Прем’єр-міністр України Микола Азаров, який запевнив, що наступ­ного року уряд має намір спрямувати на книговидан­ня вдвічі більше коштів.

Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

26.08.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини