СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Увесь цей джаз...

110 років тому народився і 40 ро­ків тому помер Луї Деніел Армстронг (сце­нічне прізвисько Сач­мо), який назавжди ввійшов до історії му­зики як король джазу.

Л. Армстронг народився 4 серпня 1901 року в бідному кварталі Нового Орлеана. Батько покинув сім’ю, мати підро­бляла прачкою і, як додатковий заробіток, приводила додому чоловіків. Однієї новорічної ночі 12-річний Луї само­чинно взяв пістолет такого відвідувача-полісмена і, вибігши на вулицю, заходився стріляти в повітря. Хлопця зааре­штували й відправили до закритого виховного будинку «Уэйф’с Хоум» для чорних підлітків. Тут він трубив «ранок» і відбій на корнеті, співав у хорі та вдосконалював гру в оркестрі. Навіть вивчився добре писати, читати й рахувати.

Один із колег Арм­стронга казав: «Яким не був би стиль джазового музиканта, він не зіграє й 32 тактів, не від­давши музичної данини Луї Армстронгу. Все зробив Луї і зробив усе першим». Саме тому слово «джаз» у всьому світі асоціюється передусім з Армстронгом, і все, за що люди люблять цей жанр, утілено в цьому імені: сво­бода й зухвалість, чарівли­вість та енергія, любов до прекрасного світу («What a Wonderful World» – його останній хіт), доброта, чут­тєвість. Він – душа джазу, його найбільш знакова фі­гура, геніальний джазовий імпровізатор.

До слова, з приводу ку­медного прізвиська. Сачмо – скорочення від англій­ського «satchel mouth», що перекладається, як «рот ру­кавицею». Чому? Поширена версія, що Армстронг, ще будучи маленьким хлопчи­ком, танцював за подаяння на вулицях Нового Орлеана і, аби старші діти не відібра­ли в нього зароблені копій­ки, ховав їх до рота. Ось і дістав собі ймення Satchelmouth. А коли вже відомим музикантом багато гастро­лював, у тому числі в Євро­пі, один англійський жур­наліст, достоту не розібрав­ши дитячого прізвиська Луї, назвав його «Сачмо». В журналіста вочевидь була «легка рука».

Звільнившись із виховно­го дому, Армстронг, який уже твердо вирішив стати професійним музикантом, почав ходити по клубах та грати на позичених інстру­ментах у місцевих орке­страх. Спочатку його вчите­лем був кращий корнетист міста Кінг Олівер, а після від’їзду Олівера до Чикаго, сімнадцятирічного Луї па­тронував вельми авторитет­ний тромбоніст Кід Орі. Зго­дом Олівер запросив Арм­стронга до себе у Чикаго, аби грати на корнеті в орке­стрі Creole Jazz Band у ресто­рані на 700 місць «Лінкольн Гарденс». Саме праця в «Кре­ольському джазбенді» й по­клала початок майбутньої яскравої кар’єри Луї Арм­стронга, і саме в складі цьо­го колективу він здійснив свої перші записи.

На тому, аби Луї нарешті розпочав самостійну кар’єру, наполягла його дру­га дружина, піаністка згада­ного ансамблю Ліл Харден, з якою музикант одружився 1924 року. Тож Армстронги вирушили до НьюЙорка, де Луї швидко здобув чималу популярність з оркестром Флетчера Хендерсона: при­хильники джазу приходили спеціально задля того, аби послухати «гарячі соло» Л.  Армстронга. Він став Со­лістом з великої літери. Крім того, в НьюЙорку, за­вдяки роботі в театрально­му шоубенді, Армстронг ви­явив і неабиякі акторські здібності (що потім допомо­гло йому з успіхом знятися в кількох кінострічках).

Через рік він повертаєть­ся до Чикаго, вже будучи ві­домим і затребуваним музи­кантом з іменем. Дослідни­ки стверджують, що істо­ричне рекордування з його кращим студійним складом Hot Five за участю, зокрема, й Ліл Харден, є шедевром джазової музики. Маючи 25 років, Армстронг сам стає «бендлідером» і певний час керує власним оркестром, який називався Louis Armstrong And His Stompers.

У 1947 році його мене­джер Джо Глейзер збирає для Армстронга ансамбль All Stars («Усі зірки») – блискучу джазову коман­ду, орієнтовану на вико­нання в стилі диксиленду.

Лишається додати, що за життя Маестро вийшло понад 30 альбомів, він на­писав кілька книг, активно знімався в кіно, гастролю­вав цілим світом. Луї Арм­стронг залишався незапе­речним королем джазу до самої смерті, ані на хвили­ну не вичерпувався його та­лант, не тьмянішала сила впливу на слухачів.

І все ж, скільки б не пи­сати про музикування Луї Армстронга, найрозумні­ше і найкраще просто «про­йтися» по треках – і насоло­дитися його яскравим, імп­ровізаційним, заворожую­чим, інтимнодовірчим, щирим, безперечно гені­альним виконавством.

MY DREAMS CAME TRUE...

Луї Армстронг, крім того, був унікальним і неповтор­ним джазовим співаком, його спів нагадував його ж гру на трубі з її яскравими атаками і вражаючим соло. У співі він так само блискуче імпровізував, по-своєму розставляв акценти, змінював фразування, примушував голос вібрувати. Власне, Армстронг розробив школу джазового вокалу, довівши, що емоційне значення ліричного тексту можна вислови­ти за допомогою вокальних модуляцій та імпровізу так само ефективно, як і чисто вербально. Арм­стронг відчував найрізноманітніші жанри – шлягери, блюзи, спірічуелс – і вони завжди звучали в нього по-джазовому, маючи шалений успіх у публіки.

НОСОРІГ-ЖИВОПИСЕЦЬ

Як повідомляє Сегодня.UA, у зоопарку Мескер, що в американському штаті Індіана, утриму­ється носоріг Мечі, який пише картини у стилі Пікассо. Його мало не всерйоз вважають одним із найбільших сучасних художників.

Тварина справді надзви­чайно обдарована від при­роди. Ріг у Мечі невеликий, тож він воліє не його вмо­чувати у фарби, а свою верхню губу, яка в нього надзвичайно чутлива. Ре­шта – справа техніки.

До цього зоопарку носоріг потрапив три роки тому – з Непалу. Його мати вбили браконьєри, однак малюка вдалося врятувати й виго­дувати. А малювати він призвичаївся у довгі зимові місяці, коли не міг купатися в басейні та грітися на со­нечку. Працівники закладу намагалися підтримати в ньому добрий гумор. Вияв­ляється, що першою робо­тою самобутнього маляра став натюрморт: Мечі тяг­нувся мордочкою, вимаза­ною у різнокольоровій фарбі, до моркви, банана й картоплини, розкладених на полотні. Нині в доробку талановитого носорога де­сятки картин, які успішно продаються у місцевому магазині. А одержані гроші допомагають утримувати в неволі інших носорогів та рятувати їхніх братів у жи­вій природі.

НЕ ЛЮБИТИ ЦИРК НЕ МОЖНА

8 серпня у Мюнхені відкрилася 34-та Єв­ропейська конвенція жонглерів. Передусім це – грандіозний па­рад віртуозів цирку, що відбувся на Коро­лівській площі.

Йдучи майданом, жонглери майже переконали городян у справедливості свого жар­тівливого девізу: «Сила ваги – у відпусканні». Фестиваль тривав тиждень, і більшість вистав була безплатною.

Загалом подібні фестивалі відбуваються щороку в од­ній із країн світу. Хоч Мюн­хен зустрічав жонглерів уперше, мер міста Крістіан Уде сказав, вітаючи гостей: «Наше місто має тривалу циркову історію. Найбіль­ший у Європі цирк – Кроне – засновано саме тут». А лі­тератор Зігі Соммер писав: «Цирк завжди був улюбле­ною дитиною Мюнхена».

У фестивалі взяв участь і та­лановитий український ар­тист цирку, 21-річний Олек­сандр Кобликов, випускник Київської муніципальної академії естрадного і цир­кового мистецтва. Два роки тому він здобув перемогу на фестивалі «Цирк майбут­нього» у Парижі за унікаль­ність номера: жонглював одразу десятьма кулями. Нині Олександр відпрацю­вав номер із чотирнадцять­ма кулями – це справжній рекорд. Тренер хлопця Юрій Поздняков розповів «Фактам», що більшість учасників конвенції платять за право взяти у ній участь, адже там можна багато чого навчитися, обмінятися до­свідом. А вони із Сашком, навпаки, заробляють – одержують гонорари за проведення майстер-класів.

Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

21.08.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини