ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Манери роблять людину

Саме такий вислів прикрашає фрон­тон Оксфордського університету. Із погляду людини з гарними мане­рами, чимало наших співвітчизни­ків, навіть високопоставлених, пово­дяться, немов печерні люди, бо не лише не мають поняття й уявлен­ня, що то за манери, а й відверто уникають відповідного навчання. Більше того, гадають, що правила етикету обмежують та пригнічу­ють вільний самовияв, ускладню­ють спілкування. Але без правил не­має нормального життя. І при­стойність – це теж правило, тим більше, що саме етикет надає мож­ливість вільно поводитись, уникаю­чи незручностей, а то й ганьби.

Неоціненними знаннями в галузі етикету володіє радник із протоколу Галина Науменко. Журналісти не дають їй спо­кою, повсякчас просячи про хоча б коротеньке інтерв’ю. Міністри й президенти завжди були її слухняними учнями. Серед тих, із ким спілкувалася Галина Науменко, – найвідоміші люди планети. королева Швеції Сильвія піднесла їй золоту брошку, що надає право відвідувати королівський палац. А Індіра Ганді свого часу зняла з руки й подарувала чудовий перстень...

Весь величезний багаж знань Га­лини Олексіївни стосовно етикету я розділила б на дві, так би мовити, кате­горії: те, що ми знали, але не вміли цим користува­тися, і те, чого ми взагалі не знали.

ДРЕС-КОД

Це «друге» стосується радше саме протоколу, тобто дрес-коду або специ­фічного варіанта костю­ма, нюансів поводження, аж до міміки й жестів, високих офіційних осіб. Надто коли зустрічають­ся керівники різних кра­їн. Приміром, відсутність краватки в президента чи міністра означає його наміри зустрітися з ко­легою неофіційно, по-дружньому відкрито, його налаштованість на відверту й щиру бесіду. Якщо ж офіційна особа при краватці, в строгому костюмі, застібнутому на всі ґудзики, – отже, діалог буде так само офі­ційний, суто діловий, не обов’язково приязний, із цілком «дипломатични­ми» усмішками.

Галина Науменко роз­повідала й такий цікавий сюжет. Свого часу, ще за існування СРСР, до Михай­ла Горбачова приїздила з візитом, як писали тоді, великий прем’єр-міністр Великобританії і велика жінка Маргарет Тетчер. Її на той період щось не влаштовувало в політиці Горбачова, хоча відомо, що суто по-людськи Тет­чер йому симпатизувала. Тож вона прибула з ясною усмішкою на вустах, у чарівному, не надто офі­ційному костюмі – нібито як найдобріший, миролюб­но налаштований друг. І лише люди втаємничені зауважили на лацкані її нарядного піджака брошку з по-хижацькому зображе­ним орлом. Це належало «прочитати» так: поки що я в доброму гуморі, але пильнуйте, можу чинити й по-іншому. Ті, кому слід було це зрозуміти, – зро­зуміли. До слова, у 80-ті роки неодноразово звуча­ла така фраза: «Велика Британія має два скарби, один з яких нафта, а дру­гий – Маргарет Тетчер».

Загалом прецікавий ба­гаторічний досвід і спосте­реження Галини Науменко як фахівця-протоколіста заслуговують на окрему статтю, і такий матеріал є в нашому розпорядженні. Але час, мабуть, спусти­тися, як-то кажуть, з небес на землю й згадати деякі застереження етикету на повсякдень, про що вона теж неодноразово каза­ла в своїх інтерв’ю. Адже справедливо помічено, що не гроші розділяють суспільство на «білу» й «чорну» кістку – етикет усе розставляє по місцях. Так, є в нас багаті люди, є гроші, але вельми бракує добрих манер, шляхетної стриманості, шарму. По­рушується все, починаю­чи з невміння «тримати стрижень», контролювати емоції, які не мають відво­лікати, а тим більше втом­лювати співрозмовника.

ІМ’Я СПІВРОЗМОВНИКА

Для людини багато ва­жить власне ім’я. Якщо хтось є для вас важливим і ви хотіли б зберегти з цією людиною дружні, довірчі стосунки, добре запам’ятайте її ім’я та по батькові. Коли вас на­зивають чужим іменем або з кимось плутають – це незаперечний знак того, що ви для співроз­мовника нецікаві й не ві­діграєте важливої ролі в його справах. Таким при­йомом, до речі, свідомо користуються бізнесмени, коли хочуть, аби партнер (дійсний чи потенційний) почувався невпевнено. Ще далі можна піти під час спільної трапези, де вона не відбувалася б. Примі­ром, суперника в бізнесі можна доволі легко «роз­хитати», подавши всього-навсього... коропа в смета­ні. Та не варто забувати, що етикет – пластичний, він покликаний служити людині, а не навпаки. Ні­коли й нікого не соромно запитати. Замість вкри­ватися холодним потом і ціпеніти, не знаючи, якою виделкою користуватися, з якого келиха пити, кра­ще стиха поцікавитись у офіціанта, придивитися до дій сусіда.

(Далі буде)

ЧОТИРИ ВИДЕЛКИ – ШІСТНАДЦЯТЬ «ПРОКОЛІВ»?

І все ж таки, що робити, якщо виделок чи ложок – чо­тири? Якими починати їсти? Галина Науменко дотеп­но зауважує: «Як курка гребе до себе, так і користува­тися приборами слід, поволі просуваючись до таріл­ки – до себе. отже, починати треба із зовнішніх – тих, що далі від тарілки. А трапився мимовільний конфуз – не афішувати, не робити драми! Помилка – це кра­ще, ніж скута жахом людина. Згадаймо Чехова: плями на скатертині ніхто не має помітити. до ресторану, в компанію ви приходите, аби розважитись, відпочити. Будьте природними, розкутими, лишайтеся собою й нікого з себе не вдавайте. Але тримайтесь у межах пристойності. Адже етикет – це мистецтво уникати гострих ситуацій або виходити з них переможцем, приваблювати потрібних людей і красиво позбувати­ся непотрібних».

...І МАЛЕНЬКА ЧОРНА СУКНЯ

Прийом – не релакс після трудового дня, а вирішення ваших проблем в іншій об­становці. Тут немає дрібниць, включаючи й те, як слід одягтися. Якщо прийом – типу «фуршет», тоді чорний костюм для чоловіка і вечір­ня сукня для жінки – це і є правильне вбрання. А крім того, у гардеробі будь-якої ділової жінки має бути й так звана «маленька чорна сук­ня». Проте слід пам’ятати, що «міні» – це довжина до колі­на, аж ніяк не вище: не мож­на вдягати на будь-який при­йом те, що закінчується рані­ше, ніж починається. Недо­речними вважаються й спід­ниці типу «стрейч».

Що ближче до ночі подія, на яку вас запрошено, то мен­шим має бути розмір дамсь­кої сумочки. А от що ніколи не зайве, то це гарні, зі смаком підібрані аксесуари.

Проголошення тосту – той рідкісний випадок, коли можна відкрито чи дещо за­вуальовано продемонстру­вати своє ставлення до іншої людини. Якщо хочете сказати тост, віддайте перевагу ко­роткому. Виняток становлять лише деякі – алегоричні, сповнені життєвих істин, не нудні, а з гумором, які вміють розвеселити присутніх. Гідна поведінка, інтуїція й гарне вбрання сприятимуть розв’язанню вашої проблеми.

БУТИ ПРИСТОЙНИМ? ЛЕГКО!

Правила гарного тону, тобто прагнення поводитися при­стойно, існували вже у най­давніші часи. Приміром, у Го­меровій «Одісеї», єгипетських та римських рукописах згадуються правила поведін­ки. Взаємини між чоловіками й жінками, начальниками і підлеглими, засоби спілку­вання, приймання чужозем­них гостей – усе було суворо регламентовано. Порушення цих правил загрожувало виключенням людини із со­ціальної групи.

Найперше зведення правил гарного поводження – дип­ломатичний етикет. уже древні греки надавали неабиякого значення між­державним відносинам і створили доволі складний ланцюг необхідних ритуалів. Згодом виник придворний етикет, і кожна владна динас­тія створювала певний уро­чистий церемоніал. до речі, саме на підставі придворно­го етикету, але, так би мови­ти, адаптованого, спрощено­го формується етикет сус­пільний.

Загалом його пріоритетна мета – зробити життя і співіс­нування людей максимально приємним, безпечним, допо­могти обійти гострі кути, уникнути ненавмисних об­раз, застерегти від випадко­вих претензій і навіть біди. З іншого боку, певні вимоги етикету не є абсолютними, необхідність дотримуватися їх залежить від обставин, міс­ця, часу. Те, що є неприпусти­мим за одних обставин, може бути цілком прийнятним за інших. Найкращий приклад – поява в купальнику. На пляжі – будь ласка. В іншій обстановці – самі розумієте...

07.08.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини