Олексій Петруня, прес-центр Федерації профспілок України
ДІТИ БАБИНОГО ЯРУ
Я торкаюся ручки дитячої.
Ні, не вбита вона. Тільки спить.
Чую шепіт гарячий, тремтячий,
Очі я закриваю на мить.
Чую голос, що рветься на волю.
Він над Бабиним яром пливе.
Там відгомони відчаю, болю.
Попіл стукає в серце моє.
На руках свою ляльку тримала,
Як сестра вона поруч моя.
Я до себе її притискала,
Разом слухали трель солов’я.
Те, що буде зі мною, не знала.
Ти пробач, що взяла я тебе.
Ляльку стільки разів рятувала.
Так врятуй же сьогодні мене.
Не змогла врятувати. Я вбита.
Нас вони поливали свинцем
Моє серце металом пробито.
Шлях завершився рано кінцем.
І під постріли якось здалося,
Що з’явилась у ляльки сльоза.
Раптом тиша і безголосся...
Чорний день нас навік пов’язав.
Ваші кроки сьогодні над нами,
Над дітьми, що пішли в нікуди.
Нас немає. А все-таки з вами.
Залишаються наші думки.
Я прошу генерала, зброяра,
Я благаю дорослих людей:
Не потрібно вам нового Яру
Не вбивайте, будь ласка, дітей!
ЯК
ВИМАГАЄ ЗАКОН
Як часто, коли плюють на закон,
Ми чуємо у виправдання:
Дитинство не те, кримінальний район,
Пізнав він велике страждання.
Але бачимо ми, як нахабно вони,
Хто має хоч трішечки влади,
Принижено клянчать у вищих панів,
Для них головне – це посади.
Зігнулась спина, чекаючи знак.
І топче нога тих, хто нижче.
Так хочеться, щоб це було не так,
Той час становився все ближче.
Щоб мали би ми єдиний закон,
І тільки закон був диктатор:
І правив завжди виключно він,
А не його імітатор.
ЛІТНІЙ
ДОЩ
Дощ по Києву пройшов.
Погуляв собі на волі.
Він добро таке знайшов
Нашій фауні і флорі.
П’ють дерева літній дощ,
Краплі струшують в калюжі.
Підставляє спину хвощ.
Літній душ потрібен дуже.
Дощ пройшов, пішов до жнив.
Сонце хмари розганяє.
Я б в житті так само жив:
Позитив хай процвітає.
СПОГАДИ
Гори. Світанок променем в очі.
Нібито не було темної ночі,
Все не здавалося чорним чорно.
Сонце загляне в ранкове вікно.
Змінить нічну прохолоду тепло.
Стане відразу все ясно, світло.
Будемо мріяти про позитив.
Ми заспіваємо кращий
мотив.
25.06.2018
|
