ГРИГОРІЙ ЗАБРОДА: «І ЛЕГШЕ ЖИТИ В БІЛІМ СВІТІ, КОЛИ У СЕРЦІ ПІСНЯ Є»
14 лютого відсвяткував свій
82-й день народження поет-пісняр Григорій Климович Заброда, трудовий шлях якого
тісно пов’язаний із профспілками. Його творчість привертає увагу як аматорських
митців, так і широкий загал високим почуттям патріотизму і безмежної любові до
рідного краю, неньки-України. Його вірші, багато з яких стали піснями, проникають
у найпотаємніші глибини людської душі.
Н
ародився Григорій Заброда 14 лютого 1936 року в
с. Трипіллі Обухівського району на Київщині. Після школи і військової служби закінчив
театральну студію при Українському академічному драматичному театрі ім. І. Франка
та Вищу Ленінградську школу культури.
Працював актором в столичному театрі ім. І. Франка та Хмельницькому
обласному музично-драматичному театрі ім. Г. Петровського, директором будинку культури
Київського трамвайно-тролейбусного управління, заступником директора обласного
будинку художньої самодіяльності профспілок, завідувачем відділу Київської облпрофради.
У 1981 році став заступником голови Київського обласного комітету
профспілки працівників агропромислового комплексу, і більше 20 років його життя,
праця і творчість були тісно пов’язані із селом та його нелегкими соціальними проблемами.
Григорій Заброда очолював обласний штаб профспілкових організацій працівників
АПК із ліквідації аварії на ЧАЕС, безпосередньо брав участь у ліквідації її наслідків.
Вірші Григорія Заброди друкувалися в альманасі «Пам’ять серця», газетах
«Сільські вісті», «Сільський час», «Профспілкові вісті», «Товариш», «Обухівський
край», декламувалися ним по радіо в творчих передачах «В суботній гостині», «Рідний
край» та ін.
1999 року вийшла його перша збірка поезій «Пам’ять», 2005-го – збірка
пісень «Я милішого краю у світі не знаю».
На вірші Григорія Климовича написано більше 50 пісень, які широко
ввійшли до репертуару аматорських хорових колективів Київщини та окремих виконавців,
лунали на обласних та Всеукраїнських фестивалях самодіяльної народної творчості,
включалися до збірки «Співає Київщина», яку видає обласний центр народної творчості
Управління культури Київської обласної держадміністрації.
Григорій Заброда є автором Гімну Федерації професійних спілок України,
нагороджений грамотою Президії Верховної Ради Української РСР та вищими нагородами
Федерації профспілок України: нагрудними знаками «Профспілкова відзнака» та «Заслужений
працівник профспілок України», Подяками Голови Федерації профспілок України, голови
Київської облпрофради та голови профкому ППО апарату ФПУ, багатьма грамотами.
Після
виходу на пенсію ще 8 років працював в обласній виконавчій дирекції Фонду соціального
страхування з тимчасової втрати працездатності. Загальний трудовий стаж сягає більше
50 років, з яких 40 пов’язані з профспілками.
НАРОДНА
ПІСНЯ
З глибин віків до серця лине
Народна пісня, мов весна...
Ця пісня ніжно-солов’їна
І вічна, як саме життя.
В ній радість, смуток і надія,
Народу мудрість і душа.
Про щастя споконвічна мрія
І біль, і гнів, і каяття...
В ній дух свободи
незборимий,
Як сонця незгасимий світ...
Ніяка сила в цілім світі
Не обірве її політ!
Вона об’єднує народи,
Дола кордонів перепони...
У світлий день і в непогоду
Йдемо до неї на поклон.
Пісня, як чистая криниця,
Що спраглим сили додає,
І легше жити в білім світі,
Коли у серці пісня є.
ГАНЬБА
...О, Україно, моя ненько,
Хто ж тебе, рідна, захистить?
Так звані «нові українці»,
Награбувавши, п’ють, гуляють,
Народ свій рідний зневажають,
Немов не бачать і не знають,
Як зубожілі старики
У злиднях свій вік доживають...
Руки простягнуті тримають,
Пляшки, як жебраки, збирають,
Щоб на шмат хліба нашкребти.
Це ж ваші ріднії батьки,
Що Україну боронили,
Її з руїни підняли.
Чесно життя пропрацювали,
А ви за це – в багно втоптали.
Ганьба! Ганьба!
А твої діти, Україно?
Що їх чекає? Як їм жить?
Немов голодні пташенята,
Де світлофори, на шляхах
Поміж машинами снують,
Бруд з «мерседесів» витирають
Та в ситі очі заглядають...
І це – майбутнє України?!
Чим вони, бідні, завинили?
Що їх батьки на світ родили
І думають лиш про одне:
Як їх, малих, прогодувать,
Щоб не пішли жебракувать
По нашій вільній Україні...
Ми бідували та учились,
А вони й цього лишились,
Бо за все треба заплатить.
Що ж нашим дітям ви дали?
Щоб в нашій вільній Україні –
Вільно жебракувать могли?
Ганьба! Ганьба!
Є в нас і «успіхи» на диво:
Багато партій наплодили,
Сягнуло вже за п’ятдесят!
Тусуються поміж собою,
Відгородившися стіною
Від бід людських, і все кричать,
Що за народ уболівають...
Брехня! Не вірте словоблуддю!
Вони нас хочуть ошукать.
Їх ціль – народ розмежувать,
Добратись швидше до корита,
Аби безкарно грабувать
Та Україну продавать.
Лишилось землю ще продать,
Щоб не було, де й закопать
Старих батьків, що вимирають...
Дійшли до того, що кричать:
«Бідних в Парламент не пускають!
Бідні не можуть інтереси
Свого народу захищать!»
О, демократія!
Та ще нікому не вдалося
Народу мудрість спростувать:
«Багатий – бідному не брат!»
Ганьба!
Ганьба!..
18.02.2018
|