ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

НЕВИДИМЕ: ЗВОРОТНИЙ БІК КАРТИН МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО

Не схожа ні на кого – із своєю неповторністю і справжністю, хіба що трохи на її сучасниць Катерину Білокур і мексиканку Фріду Кало, Марія Примаченко стала цьогорічним символом Нового року не лише в київському новорічному містечку на Софійській площі, а й у музеї Шевченка.

Н аціональний музей Тараса Шевченка вирішив по­казати зворотний, потаємний бік робіт художни­ці, які нещодавно отримав для своєї колекції від Дирекції художніх виставок України.

Марія Примаченко завжди підписувала свої полотна просто «М. П.», проте на звороті розгортала ще один не­видимий світ, який доповнював і надавав нових смислів її картинам. Це фантастичні назви-підписи, які малоос­вічена (а за плечима Марії усього 4 роки навчання) ху­дожниця витворювала народною говіркою у вигляді приказок-приповідок, часто римованих. Дуже прості, жартівливі, по-дитячому наївні, вони звучать влучно, яскраво й актуально.

У рамках виставки в атріумі Національного музею Та­раса Шевченка функціонуватиме інтерактивний простір Prima Maria: величезні розмальовки із зображеннями звірів і птахів Марії Примаченко та яскрава фотозона з дивовижними персонажами художниці.

Історичний роман у віршах видатної Ліни Костенко про легендарну українську пое­тесу Марусю Чурай вперше покажуть на сцені Київського національного академіч­ного театру оперети.

І нсценізація ліро-епосу «Маруся Чурай» – своєрідна відповідь українських митців на естетичний запит сучасного суспільства про єдину можливість духо­вного відродження нації, як порятунку, як збережен­ня української ідентичності. Завдяки точності змалюван­ня авторкою цілої епохи роман «Маруся Чурай» став, по суті, художньою енциклопедією історії українського наро­ду ХVII століття.

В основі твору – відома балада «Ой не ходи, Грицю…», сю­жет якої має чимало інтерпретацій. Ліна Костенко розпо­відає живою, проникливою поетичною мовою про долю ре­альної української дівчини Марусі Чурай, чиї пісні та ві­рші надихали козацькі загони на подвиги в ім’я України.

За вбивство свого коханого Маруся засуджена до жорсто­кого покарання. Дівчина не винна, отрута, що згубила Гри­ця, була призначена їй самій. Але судді невблаганні. На­віть полум’яна промова Івана Іскри не рятує піснярку:

«Ця дівчина не просто так Маруся. Це – голос наш. Це – піс­ня. Це – душа…».

Крізь пожежі і страшні бої козак Іскра вирушає до самого гетьмана шукати заступництва для Марусі. 3 довгих дні перед стратою Маруся пригадує своє життя, наче сповіду­ється. Втомлена, безвинна і знесилена чекає на страту як на звільнення. Гетьман Хмельницький пише указ про по­милування, і гонець за мить до страти встигає визволити дівчину.

Маруся вирушає за прощею до Києва. Контрастні картини бачить вона на своєму шляху. Бачить безмежну красу при­роди і сплюндровану війною землю. Дівчина забуває про особисте горе, пише пісні, розмірковує:

«Колись нащадки будуть одмивати

оцю печаль од крові і глупот.

Бо можновладці – тяжко винуваті.

А що зробив народові народ?!».

Звучання вистави створене автентичним співом, піснями, музикою, які мало хто чув. Жанрова спрямованість поста­новки, за визначенням режисера, близька за образністю до поетичного театру – це поетична драма.

Художній керівник Національної оперети, народний ар­тист України Богдан Струтинський починав свій шлях ре­жисера з постановки творів Ліни Василівни Костенко, ба­гато спілкувався з поетесою. Нова постановка «Маруся Чу­рай» за Ліною Костенко в репертуарі Національної опере­ти України з’явиться з лютого 2018 року.

31.12.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини