ОЗБРОЄНІ...ПОЕЗІЄЮ
Нині в Українському державному медико-соціальному
центрі ветеранів війни (с. Циблі Переяслав- Хмельницького району на Київщині) лікуються
й перебувають на реабілітації 580 осіб. Найстаршому з них – Іванові Федоровичу Нечаєву,
який пройшов фронтами Другої світової війни, 95 років, наймолодшому Сергію Терещенку
– 25. Останній, як і ще 82 його побратими з-поміж нинішніх пацієнтів центру, втратив
здоров’я вже у наш час, через агресію сусідньої держави та її найманців-сепаратистів.
Н
апередодні всенародних свят Покрови й захисника
України до ветеранів війни завітали гості – учні довколишніх сіл із концертною
програмою та активісти Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська
ініціатива». Сто книжок сучасного поета Віктора Єганова «Всім, хто має в душі
вишиванку» (автор збірки патріотичних віршів – українець, який живе у
Фінляндії) стали подарунком воїнам-захисникам і також черговим поповненням
бібліотеки медичного закладу. За дорученням поета його сестра, заслужений
журналіст України, головний редактор всеукраїнського журналу «Аграрний тиждень.
Україна» Наталія Черешинська прочитала присутнім кілька віршів із збірки, а
охочим вручила книжки з дарчим підписом.
До вечора тривало спілкування воїнів і журналістів
у кімнаті медсестер неврологічного відділення відновного лікування. Неговіркі
чоловіки, скупі на усмішки й жарти, поволі змінювалися під час розмови, коли
говорили про найдорожче – сім’ї, дітей... Сергій Володимирович Лясота з м.
Дніпра не приховує гордості за своїх студентів – 21-річного сина й 18-річну
доньку. Настя навчається в Запорізькому державному медуніверситеті й хоче в
майбутньому бути фахівцем з фізичної та психологічної реабілітації хворих. «Це
тепер ой як потрібно багатьом моїм побратимам!» – схвалює вибір доньки Сергій
Володимирович, який ще рік тому мав позивний «Старшина».
А ось у
кадрового офіцера Анатолія Леонідовича Гетьмана позивний був «Стройбат», і
пов’язано це з тим, що закінчив Сімферопольське вище військово-політичне
будівельне училище. Після служби жив у м. Українка на Київщині. «Коли
розпочалися військові дії на Донбасі, ходив у військкомат як на роботу, поки не
домігся свого, – згадує капітан. – Були Мар’їнка, Вуглегірськ, Волноваха...».
Як і «Старшина», в Циблі приїздить уже втретє. «У центрі до нас чудове
ставлення. Лікарі, медсестри роблять свою роботу не лише професійно, а й з
душею. І ще – з розумінням: директор тут – Юрій Олександрович Гріненко –
проблеми вояків знає, а чоловік нашого лікаря Юлії Петрівни Войцях півтора року
був механіком-водієм 72-ї бригади…».
«Моє прізвище
– як назва відомого болгарського коньяку, – з гумором каже високий симпатичний
чоловік Олексій Анатолійович і уточнює: Плиска. Моя мати росіянка, батько –
болгарин, а сам я – українець. Двоюрідних братів у Росії про всяк випадок попередив,
щоб не рвалися в мою країну захищати «рускій мір»...».
«Ви знаєте, –
долучається до розмови Петро Григорович Василевич з Києва, – шкода, що таке
ставлення до людей з війни, як у цьому центрі, радше виняток у наших
митарствах, коли зустрічаємо деяких чинуш від медицини. Мене починає за кілька
днів тіпати, коли збираюся на засідання МСЕК (медико-соціальна експертна
комісія. – Авт.). Там іноді на нас дивляться, як на аферистів і самозванців, а
не на тих, хто здебільшого добровільно йшов на війну, навіть не думаючи про
наслідки від поранень. Я ж у 18 з половиною добровольцем відправився в
Афган...».
У руках цього
худорлявого чоловіка із сумними очима – папка документів на фірмових бланках,
завірених печатками військово-медичних центрів. Із «свідоцтва про хворобу»
дізнаюся (дослівно): «17.01.2015 у районі Донецького аеропорту в складі
батальйону «Донбас» дістав вогнепальне кульове поранення лівої половини
грудної клітки. Протягом 6 діб перебував без медичної допомоги на території
аеропорту. 21.01.2015 евакуйований до Красноармійської ЦРБ Донецької області.
23.01.2015 доставлений у Дніпропетровський військовий госпіталь, де зроблено
операцію. 26.01.2015 авіаційним транспортом евакуйований до м. Києва, звідти
переведений в Ірпінський ВГ; 8.05.2015 – у Дніпровський військовий госпіталь з
діагнозом: новоутворення в лівій легені».
У столичній
МСЕК Петру Григоровичу Василевичу сказали: «З однією легенею можна жити». І з
квітня 2017-го пенсію, яку одержував, уже не одержує. А між тим самопочуття
чоловіка погіршується: задишка під час руху, запаморочення...
Поки ми
розмовляли з вояками, господарки кабінету – медичні сестри, які тієї доби
чергували у відділенні, виконали доручення директора центру й запросили всіх
учасників АТО на урочистості в будинку культури медичного закладу. Звірили
списки тих, хто в день свята Покрови одержить відзнаки з рук першого заступника
секретаря Ради національної безпеки і оборони України, генерал- полковника
Михайла Коваля.
Отож
наступного дня залу будинку культури переповнили емоції від теплих привітань,
запальних виступів танцювальних ансамблів і співаків – учнів Київської
середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. М.В. Лисенка.
А бібліотека
центру прийняла чергове книжкове поповнення від Всеукраїнського благодійного
фонду «Журналістська ініціатива». Він у партнерстві з Національною спілкою
журналістів проводить доброчинну акцію «Книжки – захисникам України». Її перший
етап відбувся у переддень серпневих свят – Дня прапора й Дня незалежності
України. Тоді журналісти зібрали й передали для бібліотеки медико-соціального
центру 111 книжок.
А цього разу, крім подарунка українського поета з
Гельсінкі (Фінляндія), свої книжки передав для бібліотеки й ветеран журналістики,
письменник, у минулому працівник газети «Урядовий кур’єр», Микола Махінчук. Це
такі твори, як «Незамулені джерела» (видання 2016 року) «Твердь землі» (2015), тритомник
«Мереживо мінливого часу» (2012–2014). Збірку оповідань «Колесо часу» презентував
також письменник, у минулому газетяр «Сільських вістей», Олександр Карпенко. А головний
редактор тижневика «Культура і життя» Євген Букет (також автор низки книжок) передав
для вояків центру упаковку святкового випуску цього видання.
Людмила МЕХ,
заслужений журналіст України,
президент ВБФ «Журналістська
ініціатива»
Фото автора
Коли стаття
готувалася до друку, колектив «Профспілкових вістей» зробив і свій літературний
внесок у журналістську акцію «Книжки – захисникам України».
СИМФОНІЯ ТАЛАНТІВ
Дивовижний і різнобарвний
простір захоплень освітян представила виставка рукоділля й творчості у Музеї історії
м. Бердичева, присвячена 80-річчю Бердичівської міської організації Профспілки
працівників освіти і науки України. Побувавши на ній одного разу, відчуваєш бажання
повернутися, щоб відчути справжнє свято душі...
Д
о музею завітали освітяни Бердичева, представники
міської влади та мистецьких і культурних кіл, голови профспілкових організацій шкіл,
дитячих садків і позашкільних закладів міста. Серед численних шанувальників мистецтва
– начальник управління освіти і науки Бердичівської міської ради Світлана Басюк,
начальник відділу культури Валентина Кузьменко, педагоги та вихованці художньої
школи на чолі з директором Миколою Яцюком, а також приїжджі гості.
У Бердичеві живуть, навчають,
виховують і творять надзвичайно талановиті педагоги, і кожна робота, представлена
на виставці освітян-профспілчан, без перебільшення, є витвором мистецтва. «Відвідувачі
вражені красою, яку нам подарували золоті руки вчителів, викладачів, вихователів
і технічних працівників, – зазначив під час відкриття виставки директор Музею історії
м. Бердичева Павло Скавронський. – Назвати кращих неможливо, настільки чудові всі
представлені роботи».
Присутні аплодували ідейній натхненниці
та ініціатору виставки – голові Бердичівського міськкому профспілки працівників
освіти і науки Анжелі Цвєтковій, яка звернулася до колег та колективу музею із словами
щирої вдячності: «Ви не тільки професіонали своєї справи, які майстерно передають
знання, а й творці прекрасного – мудрі, натхненні і талановиті».
Словами не передати вражень і
захоплень від пережитого та відчутого. Зазвичай на гостини запрошують духмяним хлібом.
Отож відвідувачі побачили уквітчаний коровай на вишитому рушнику, спечений руками
освітян. Виставка відкрилась у день, освітлений сяйвом свята Різдва Пресвятої Богородиці,
чимало робіт були наповнені духовним змістом. Оновлюєшся душею перед вишитими іконами
та картинами з обрисами храмів. Милуєшся розмаїттям ляльок-мотанок у різних образах:
неньки України, чотирьох пір року, дівчат-красунь і двох кумась-подружок – вони
приносять у родину добро, злагоду, мир, любов та достаток. Забуваєш про плин часу
перед портретами, пейзажами і натюрмортами, виконаними в багатьох техніках: ліплення
із солоного тіста, бісероплетення, аплікацій із витинанок, декупажу і топіарію.
На картинах освітян можна побачити
геральдичні символи України та Бердичева, Шевченківські мотиви і міські краєвиди.
Вчителі та вихователі – люди з творчим підходом до життя, нестримною фантазією і
добрим почуттям гумору: вони створюють цілі казкові галявини з добрими персонажами,
квітучі сади з бісеру, зелені діброви, симпатичні соняхи, що підморгують дитячими
очима, текстильні ляльки Тільди, плетені та вишиті сукні, варті модних подіумів,
ексклюзивні годинники з трояндами і навіть грошові дерева.
Бердичівська міська організація профспілки
працівників освіти і науки,
Житомирська обл.
23.10.2017
|