ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ОЗБРОЄНІ...ПОЕЗІЄЮ

А ось у кадрового офіцера Анатолія Леонідовича Гетьмана позив­ний був «Стройбат», і пов’язано це з тим, що закінчив Сімферополь­ське вище військово-політичне будівельне училище. Після служби жив у м. Українка на Київщині. «Коли розпочалися військові дії на Донбасі, ходив у військкомат як на роботу, поки не домігся свого, – згадує капітан. – Були Мар’їнка, Вуглегірськ, Волноваха...». Як і «Старшина», в Циблі приїздить уже втретє. «У центрі до нас чудове ставлення. Лікарі, медсестри роблять свою роботу не лише професій­но, а й з душею. І ще – з розумінням: директор тут – Юрій Олександро­вич Гріненко – проблеми вояків знає, а чоловік нашого лікаря Юлії Петрівни Войцях півтора року був механіком-водієм 72-ї бригади…».

«Моє прізвище – як назва відомого болгарського коньяку, – з гумором каже високий симпатичний чоловік Олексій Анатолійо­вич і уточнює: Плиска. Моя мати росіянка, батько – болгарин, а сам я – українець. Двоюрідних братів у Росії про всяк випадок по­передив, щоб не рвалися в мою країну захищати «рускій мір»...».

«Ви знаєте, – долучається до розмови Петро Григорович Васи­левич з Києва, – шкода, що таке ставлення до людей з війни, як у цьому центрі, радше виняток у наших митарствах, коли зустріча­ємо деяких чинуш від медицини. Мене починає за кілька днів ті­пати, коли збираюся на засідання МСЕК (медико-соціальна екс­пертна комісія. – Авт.). Там іноді на нас дивляться, як на аферис­тів і самозванців, а не на тих, хто здебільшого добровільно йшов на війну, навіть не думаючи про наслідки від поранень. Я ж у 18 з половиною добровольцем відправився в Афган...».

У руках цього худорлявого чоловіка із сумними очима – папка документів на фірмових бланках, завірених печатками військо­во-медичних центрів. Із «свідоцтва про хворобу» дізнаюся (дослів­но): «17.01.2015 у районі Донецького аеропорту в складі батальйо­ну «Донбас» дістав вогнепальне кульове поранення лівої полови­ни грудної клітки. Протягом 6 діб перебував без медичної допо­моги на території аеропорту. 21.01.2015 евакуйований до Красно­армійської ЦРБ Донецької області. 23.01.2015 доставлений у Дні­пропетровський військовий госпіталь, де зроблено операцію. 26.01.2015 авіаційним транспортом евакуйований до м. Києва, звідти переведений в Ірпінський ВГ; 8.05.2015 – у Дніпровський військовий госпіталь з діагнозом: новоутворення в лівій легені».

У столичній МСЕК Петру Григоровичу Василевичу сказали: «З однією легенею можна жити». І з квітня 2017-го пенсію, яку одержував, уже не одержує. А між тим самопочуття чоловіка по­гіршується: задишка під час руху, запаморочення...

Поки ми розмовляли з вояками, господарки кабінету – медичні сестри, які тієї доби чергували у відділенні, виконали доручення директора центру й запросили всіх учасників АТО на урочистості в будинку культури медичного закладу. Звірили списки тих, хто в день свята Покрови одержить відзнаки з рук першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України, генерал- полковника Михайла Коваля.

Отож наступного дня залу будинку культури переповнили емо­ції від теплих привітань, запальних виступів танцювальних ансамб­лів і співаків – учнів Київської середньої спеціалізованої музичної школи-інтернату ім. М.В. Лисенка.

А бібліотека центру прийняла чергове книжкове поповнення від Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива». Він у партнерстві з Національною спілкою журналістів проводить доброчинну акцію «Книжки – захисникам України». Її перший етап відбувся у переддень серпневих свят – Дня прапора й Дня незалеж­ності України. Тоді журналісти зібрали й передали для бібліотеки медико-соціального центру 111 книжок.

А цього разу, крім подарунка українського поета з Гельсінкі (Фінляндія), свої книжки передав для бібліотеки й ветеран жур­налістики, письменник, у минулому працівник газети «Урядо­вий кур’єр», Микола Махінчук. Це такі твори, як «Незамулені джерела» (видання 2016 року) «Твердь землі» (2015), тритомник «Мереживо мінливого часу» (2012–2014). Збірку оповідань «Коле­со часу» презентував також письменник, у минулому газетяр «Сільських вістей», Олександр Карпенко. А головний редактор тижневика «Культура і життя» Євген Букет (також автор низки книжок) передав для вояків центру упаковку святкового випус­ку цього видання.

Людмила МЕХ,

заслужений журналіст України,

президент ВБФ «Журналістська ініціатива»

Фото автора

Коли стаття готувалася до друку, колектив «Профспілкових вістей» зробив і свій літературний внесок у журналістську акцію «Книжки – захисникам України».

СИМФОНІЯ ТАЛАНТІВ

Дивовижний і різнобарвний простір захоплень освітян представила виставка рукоділля й твор­чості у Музеї історії м. Бердичева, присвячена 80-річчю Бердичівської міської організації Проф­спілки працівників освіти і науки України. Побу­вавши на ній одного разу, відчуваєш бажання по­вернутися, щоб відчути справжнє свято душі...

Д о музею завітали освітяни Бердичева, представ­ники міської влади та мистецьких і культурних кіл, голови профспілкових організацій шкіл, ди­тячих садків і позашкільних закладів міста. Се­ред численних шанувальників мистецтва – начальник управління освіти і науки Бердичівської міської ради Світ­лана Басюк, начальник відділу культури Валентина Кузь­менко, педагоги та вихованці художньої школи на чолі з ди­ректором Миколою Яцюком, а також приїжджі гості.

У Бердичеві живуть, навчають, виховують і творять надзви­чайно талановиті педагоги, і кожна робота, представлена на виставці освітян-профспілчан, без перебільшення, є ви­твором мистецтва. «Відвідувачі вражені красою, яку нам подарували золоті руки вчителів, викладачів, вихователів і технічних працівників, – зазначив під час відкриття вистав­ки директор Музею історії м. Бердичева Павло Скаврон­ський. – Назвати кращих неможливо, настільки чудові всі представлені роботи».

Присутні аплодували ідейній натхненниці та ініціатору ви­ставки – голові Бердичівського міськкому профспілки пра­цівників освіти і науки Анжелі Цвєтковій, яка звернулася до колег та колективу музею із словами щирої вдячності: «Ви не тільки професіонали своєї справи, які майстерно пе­редають знання, а й творці прекрасного – мудрі, натхненні і талановиті».

Словами не передати вражень і захоплень від пережитого та відчутого. Зазвичай на гостини запрошують духмяним хлібом. Отож відвідувачі побачили уквітчаний коровай на вишитому рушнику, спечений руками освітян. Виставка відкрилась у день, освітлений сяйвом свята Різдва Пресвя­тої Богородиці, чимало робіт були наповнені духовним змістом. Оновлюєшся душею перед вишитими іконами та картинами з обрисами храмів. Милуєшся розмаїттям ля­льок-мотанок у різних образах: неньки України, чотирьох пір року, дівчат-красунь і двох кумась-подружок – вони при­носять у родину добро, злагоду, мир, любов та достаток. За­буваєш про плин часу перед портретами, пейзажами і на­тюрмортами, виконаними в багатьох техніках: ліплення із солоного тіста, бісероплетення, аплікацій із витинанок, де­купажу і топіарію.

На картинах освітян можна побачити геральдичні символи України та Бердичева, Шевченківські мотиви і міські крає­види. Вчителі та вихователі – люди з творчим підходом до життя, нестримною фантазією і добрим почуттям гумору: вони створюють цілі казкові галявини з добрими персона­жами, квітучі сади з бісеру, зелені діброви, симпатичні со­няхи, що підморгують дитячими очима, текстильні ляльки Тільди, плетені та вишиті сукні, варті модних подіумів, екс­клюзивні годинники з трояндами і навіть грошові дерева.

Бердичівська міська організація профспілки

працівників освіти і науки,

Житомирська обл.

23.10.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини