ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Київський зоопарк як «неполітична» справа

Так, при вході грає ор­кестр і можна пока­тати дитину на поні. Погожої днини – по­спілкуватися і з моло­дими, і з досвідченими ветеринарами, розпи­тати про все, що ціка­вить. Але тварини за гратами – сумні.

Доля цього культурно­го закладу чи не з пер­ших днів незалежнос­ті хвилює людей по­рядних і небайдужих: кияни добре знали, що звірів недогодовують, недолі­ковують, неналежно утримують. Коли одночасно обвалилися закони, правила та відповідальність, виявилося, що за всієї незалежності в нас у великому дефіциті совість. І, звичайно, це особливо болісно вдарило по тих живих істотах, які мимоволі є повністю залежними...

Виявляється, головний архітектор Києва Сергій Целовальник нещодавно заявив, що Київський зоопарк було б іде­ально розмістити на території Національного комплексу «Експоцентр України» (ВДНГ). Мовляв, там багато землі, чудова природа, є всі умови для створення водних резервуарів. Звучить прекрасно, але як це здійснити на прак­тиці, адже зоопарк у папірець не загорнеш. Скільки знадобиться зусиль, грошей? Та, мабуть, для когось ідея пере­селення важливіша за «технічні деталі».

Наскільки прига­дую, колишній директор зоопар­ку Світлана Бер­зіна була акти­вісткою Партії зелених, проте вміло керувати сер­йозною установою вияви­лося набагато важче. При­наймні ТБ розповідало, що люди при ній «пачками» звільнялися, а тварини ги­нули. УНІАН згадує пого­лос про невипадковість цього мору: територію за­чищали для наступного вигідного використання. Ще б пак, такий ласий шматок у центрі міста! Приміром, директор Київ­ського еколого-культурного центру В. Борейко каже, що переселення зоо­парку обговорювалося ще 2007 року: тоді – під Вишго­род. І називає три причини такої метушні. Головне – прибрати тварин і здати під забудову 30 га в центрі міста. Крім того, є люди, що вчинили розтрати на сотні мільйонів гривень (за цінами 90-х років), виді­лених на облаштування тварин, які цього так і не дочекалися. Нікого не по­карано, а перенесеш звіри­нець – узагалі кінці у воду. Нарешті, зоопарк робить бізнес на тваринах, тобто продає їх. Тож при переве­денні закладу до іншого району хтось із «підопіч­них» таки доїде до місця призначення, а хтось по­трапить на Куренівку чи в зоомагазин.

Наприкінці жовтня 2010-го зоопарк очолив Олексій Толстоухов. І якраз він зая­вив журналістам, що не має інформації про переселен­ня зоопарку. Більше того, за його словами, О. Попов у присутності голів адміні­страцій та начальників управлінь сказав, що пере­будовуватиме зоопарк та облаштовуватиме його саме на цій території.

О. Толстоухов, за освітою ветеринар, сповнений чудо­вих планів і намірів: рекон­струювати слоновник, вед­межатник, житло для мавп. І справді, багато вже робить­ся. Крім того, тварин почали краще годувати. Тобто виді­лені на зоопарк гроші все ж освоюються.

А взагалі можна лише уявити собі, які шалені пристрасті вирували (й ви­рують) навколо такого звичного для киян і гостей міста затишного парку з ба­гатьма «червонокнижни­ми» видами. Але об’єктивно ціла низка факторів: резонансні смерті тварин (бізон, ведмідь, амурський тигр, слон, біла верблюди­ця, зебра, броненосець, ве­ликі пернаті, кінь Прже­вальського) та «зникнення» багатьох особин – призвела до того, що світова спільно­та визнала наш зоопарк од­ним із найгірших, а колиш­ній директор С. Берзіна по­трапила до топ-5 найгір­ших керівників звіринців у світі в рейтингу «Директо­рів цих зоопарків слід поса­дити до в’язниці». Тож ви­ходить, що в нинішнього керівництва міського зві­ринцю просто немає іншо­го виходу, ніж реально та зримо розвивати Київський зоопарк, повертаючи йому втрачене добре ім’я.

ПОВЕРНУТИ ДОБРЕ ІМ’Я

Європейська громадськість настільки обурена без­ладом у Київському зоопарку, що 2007 року його було виключено з Європейської асоціації зоопарків та акваріумів (EAZA), і нині нове керівництво прагне поновити втрачене членство. Та за правилами, по­вторно можна подавати відповідні документи лише через 5 років. Колишній заступник директора, член ініціативної групи порятунку Київського зоопарку Кирило Тарантін переконаний: в асоціації необхід­но поновитися, але можливим це стане лише тоді, коли зоопарк буде приведено в належний стан: «Принаймні чисті вольєри, чисті тварини тощо». Але цього замало, потріб­на також розроблена про­грама розведення та утри­мання тих видів тварин, що зникають. Врештірешт, вважає К. Тарантін, ми по­винні довести Європі, що поновлення зоопарків – це не політичне питання.

ВЕЧІРНІЙ ДЗВІН...

На території Софійського со­бору (а не на дзвіниці) вста­новлено єдину в Україні компо­зицію з 50 дзво­нів, так званий карильйон.

Подібний інструмент, який щогодини тішить киян пере­дзвоном у кілька нот, – на дзвіниці Михайлівського Зо­лотоверхого собору. Але він стаціонарний, подібних у світі є чимало. Той же, що на території Святої Софії, рідкіс­ний, бо – пересувний, і його можна хоч коли передисло­кувати на майдан або навіть у концертний зал. Таких ка­рильйонів відомо лише 15. Молоточки дзвонів запуска­ються за допомогою автома­тики, однак можна грати і вручну, через клавіатуру.

Поява дивовижного інстру­мента в Києві, як повідомляє сайт pk.kiev.ua, – заслу­га і втілена мрія братів Сер­гія та Леоніда Ботвинків, які близько 10 років збирали гроші на свої дзвони. Від­ливали в Голландії, на заво­ді «Петіт&Фрітцен», про що свідчить відповідне тавро на зворотному боці. Загаль­на вага всіх 50 дзвонів – дві з половиною тонни. Кожен точно настроєно на певну ноту, якот клавіші роялю. Октав лише чотири, зате є й основний тон, і півтони.

2 червня відбувся перший дзвоновий концерт на пле­нері, який зібрав десятки меломанів, у тому числі – матерів з немовлятами, і крихіткислухачі на диво одностайно вимовчали весь час, поки лунали дій­сно божественні звуки.

Наступного року брати планують створити меха­нічну клавіатуру, тоді мож­на буде запрошувати майстріввиконавців.

ЦЕ БУЛА ЇХНЯ ВІЙНА

У Києві почалися зйом­ки художнього фільму «Матч смерті».

Цю яскраву й трагічну сто­рінку історії добре знає се­реднє і старше покоління. В окупованому Києві в серпні 1942 року німці зібрали на­ших футболістів, які опини­лися тут волею долі, і нака­зали грати матч із німець­кою командою (Flakelf). Під загрозою смерті їм веліли програти, але радянські спортсмени – фактично 11  приречених – розуміли: ось вона, їхня війна та їхнє поле бою. Рахунок у матчі був для німців розгромним. А героїв цього двобою – розстріляно.

У такому ключі й збираєть­ся знімати режисер-постановник Андрій Малю­ков, про що й повідомив на прес-конференції в УНІАН. Зйомки спільно проводити­муть російська кінокомпа­нія «Рекунсінема» та укра­їнська продакшнстудія «Пронтофільм», досвід співробітництва вони вже мають. Головні ролі зігра­ють Сергій Безруков та Єлизавета Боярська. У філь­мі зайняті також Остап Ступка, Олександр Кобзар та інші.

На жаль, цілком суголосно з «класикою жанру» (що­йно хтось починає щось робити, на нього накида­ються ті, хто нічого не ро­бить), цей проект не лишив байдужими деяких журна­лістів, а з ними й істориків, які тут же почали копирса­тися в історичних деталях, запевняючи, що стосовно матчу смерті багато плута­нини, перекручень і неточ­ностей. І головне: навіщо нам російський погляд на українську історію, ми, мов­ляв, і самі з вусами.

Але чим поганий шляхет­ний і, поза сумнівом, патріотичновиховного ха­рактеру задум? І зрештою: що ми самі представили світу такого кінематогра­фічно величного, солідного й незабутнього за 20 років? У тімто й річ.

16.06.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини