ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

З ВІДКРИТИМ СЕРЦЕМ ДО ТИХ, ХТО ПОРУЧ

Безмежна долина полів розсте­ляється килимом і сягає туди, в далекий край дитинства. А там – мама, Ніна Михайлівна, і тато, Юрій Миколайович, який уже пішов у невідому далечінь, всім добрим людям насіявши так багато щедрості, що вистачає її на багато-багато років...

Р одину Бернацьких щиро шанували у Стріхівцях, що на Ярмолинеччині, йшли до них по добре слово і пораду. А вони щедрі й привітні не тільки до родичів, а й до всіх, хто до них звертався. І батьки вони ідеальні. Купали ревно своїх ді­тей у любові та достатку. Ще змалечку за­своїв Віктор від батьків істину: «Ми всі вчи­мося не для школи, а для життя».

Ось так і вирушив на широку життєву стежину директор Хмельницького музич­ного училища ім. Владислава Заремби Ві­ктор Бернацький. Ніколи не зраджував ні маминій, ні батьковій пораді, завжди те­плим і добрим словом згадує всіх жителів Стріхівців, які дотепер щиро вітають його як сина Бернацьких.

Було в житті у Віктора Бернацького всього багато: і Стріховецька школа, і здо­буття музичної освіти, і служба в Зброй­них Силах. Та найбільше спогадів, коли заочно навчався у Київському університе­ті культури і мистецтв та Хмельницькому університеті управління та права, працю­вав артистом у Київському театрі опере­ти, викладачем у Хмельницькій школі мистецтв, співав у муніципальному хорі обласного центру. А опісля працював 12 років поспіль у Хмельницькому музично­му училищі викладачем музичного співу. Коли декілька років тому постало питан­ня, кому очолити колектив училища, двох думок не було: тільки Віктору Юрійовичу Бернацькому – ініціативному, цілеспря­мованому та наполегливому, «тертому» в освітянських буднях.

«Наше училище – єдиний академічно- мистецький заклад на Хмельниччині, за­вданням якого є музично-педагогічна ді­яльність та інтеграція у Європейський культурно-мистецький простір, – розпові­дає Віктор Бернацький. – І я дуже радий, що з року в рік воно посилює свої лідер­ські позиції у музично-педагогічній освіті та виконавстві України».

Про це також свідчать результати участі студентів у музичних конкурсах різних рівнів. Зокрема, всеукраїнських та міжнародних, де вони виборюють призові місця. Навчальний заклад мож­на назвати, без перебільшення, центром особливо обдарованих молодих людей. На видному місці в училищі грамоти й почесні грамоти обласної ради, міського голови, управління культури тощо за сумлінну працю в галузі педагогіки, роз­виток музичного мистецтва, підготовку та виховання студентської молоді.

Душу і серце віддають своїм вихован­цям викладачі від Бога, ветерани учили­ща Марія Кульбовська, Евеліна Широко­ва, Антон Шандра, Валерія Разумова, Елеонора Левіатова, Віктор Супрунов, Раїса Рашина, Олександр Левчук та ін.; молодші педагоги Тетяна Круліковська, Ганна Панкова, Михайло Добринчук, На­талія Бородавко, Ігор Галкін, Олександр Гуцал та ін. Директор називає їх своєю родиною. Гордістю училища є його ви­пускники – відомі композитори, лауреа­ти Шевченківської премії, народні ар­тисти України Володимир Тройський, Віктор Камінський, Ірина Алексійчук, Олександр Яковчук, Микола Балема, Ва­лентина Степова, Михайло Дідик та ін. Віктор Юрійович не боїться відповідаль­ності, вимогливий і справедливий, його серце завжди відкрите до тих, хто з ним працює поруч, – так характеризують його колеги. В успіхах колективу учили­ща велика заслуга профкому, який очо­лює Наталія Леонідівна Малютіна.

Валерій МАРЦЕНЮК

«ЖАР І ХОЛОД»: ЦІКАВЕ ЖИТТЯ НЕОРДИНАРНИХ ОСОБИСТОСТЕЙ

Нещодавно вийшла з друку книга «Жар і холод» нашого колеги з м. Вінниці Олександра Сітара – заступника голови Вінницької об­ласної профспілки машметалобу­дівного комплексу та суб’єктів різних форм власності і підприєм­ництва (ВОП «Машметалбізнес»).

О лександр Сітар пропрацював на посаді голови профспілкової орга­нізації більше 30 років, створивши обласну організацію профспілки.

У книзі, за словами самого автора, йдеться про його рід, рідні хутір, село і місто, близь­кі й далекі краї, куди його закидала доля, життя тодішнє і теперішнє. Насамперед, варто зазначити, що спогади автор виклав мовою простих людей, а тому вони зрозумі­лі і легко сприймаються читачем.

Автор цікаво оповідає не тільки про себе та своїх рідних, а й про широке коло людей, різних за займаними посадами, професія­ми, з якими йому випало працювати, спіл­куватись. Характерною рисою цих спілку­вань було не вирішення особистісних ко­рисливих інтересів, а, частіше, допомога іншим у життєвих колізіях.

Анатолій Подолинний, член Національної спілки письменників України, кандидат фі­лологічних наук, пише у передмові книги: «Не будемо тут переповідати зміст усіх цих спогадів, скажемо лише, що на крутих віра­жах життя, з його напівпригодницькими і напівфантастичними подіями, Олександр Сітар продемонстрував фізичну та духовну витривалість і як селянський син добре «тримав удар», почуваючи себе здебільшо­го переможцем».

У післямові Леонід Пастушенко, заслуже­ний журналіст України, член Національної спілки письменників України так відгуку­ється про цей твір: «Коли читаєш цю книгу, то здається, що сама Доля вибрала саме його, щоб провести крізь сутінки тієї влади й способу життя, і щоб згодом він із чистою совістю зміг усе розповісти і нам. Єдине, чого не можеш уникнути, читаючи його живу образну мову, це жаль за тим, що він узявся за перо уже на схилі віку. У ньому жив і живе письменник високої духовної проби. Тож прошу цей відгук на рукопис його книги «Жар і холод» вважати моєю ре­комендацією Олександра Сітара для всту­пу до обох творчих спілок України».

Іван АРТЮХ,

голова Луганського обкому профспілки «Машприлад» України,

заслужений працівник профспілок України

20.08.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини