СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Петля часу

Якщо час є понят­тям так само від­носним, як і будь-яке інше, то мав рацію вчений, ко­трий припустив, що час – не видо­вжений ланцюжок без початку й кін­ця, а петля, яка до­зволяє з’єднати по­чаток і кінець. Це підтверджують відкриття остан­нього часу і зрос­тання інтересу до сивої давнини в усьому світі.

Одна з найбільших загадок історії – славетний Стоунхендж у британському графстві Вілтшир неподалік Лондона. Пам’ятці приблизно 5 тисяч років. Стародавні британці називали її «Танок велетнів» і вважали, що це справа рук великого мага Мерліна. Зрештою, ще на початку ІІ тисячоліття всі відомості про походження Стоунхенджа розчи­нилися в міфах. І по сьогодні ніхто напевне не знає, в чому ж полягало справжнє призначення цієї пам’ятки.

Стоунхендж – це кілька десятків майстерно від­шліфованих кам’яних брил заввишки понад 4 метри. Сво­го часу бриликолони були розташовані правильним колом на рівній відстані. Вага кожної колони сягає близько 25 тонн. Століття, звісно ж, наклали свій від­биток, багато що зруйнува­ли в цьому, колись струн­кому, кам’яному ансамблі. Проте сучасних учених, котрі вперто досліджують Стоунхендж, зокрема, хви­лює запитання: як, у який спосіб чотиритонні брили пересували на відстань у майже 300 кілометрів? Адже такого будівельного матеріалу (долерит, ріо­літ, вулканічний туф) ближче ніде немає.

Пекельну, проте техно­логічно загадкову працю давніх майстрів сьогодні намагаються хоч якось «розшифрувати». Англій­ський науковець з універ­ситету Екзетера у Велико­британії Ендрю Янг, як пише В. Лаговський у «Комсомольській правді в Україні», вважає, що буді­вельники використовува­ли підшипники – кам’яні кулі. Багатотонну брилу вкладали на спеціальну платформу, а її – на кулі, дерев’яні чи кам’яні. І ру­хали. Так можна було про­йти до 20 км на день. Ан­глійський дослідник пере­вірив це експерименталь­но й досяг успіху. Більше того: «Одним пальцем я ру­хав вантаж у кілька цент­нерів, – сказав учений, – а кілька людей, природно, зрушать із місця й щось більш важке».

А ісландський інженер Гаррі Лавін висунув гіпоте­зу, що давні будівничі Сто­унхенджа обплітали кам’яні блоки брусками та пружними гілками, отри­муючи коконикорзинки. Їх і перекочували з місця на місце. Він теж перевірив своє припущення на прак­тиці і таки досяг успіху: блок вагою в тонну легко перекочують 2–3 людини.

Однак, річ не лише в конструкції чи технологі­ях, головна загадка все одно лишається нерозгада­ною: заради чого будував­ся Стоунхендж? Яке його призначення?

Певний перелік гіпотез із цього приводу наводить той же В. Лаговський. Сто­унхендж створили інопла­нетяни чи якась високороз­винена цивілізація як та­кий собі комп’ютер для не­обхідних їм розрахунків. Або – хтось створив цей комплекс, використавши мегаліти, дрібніші камені і розташовані по колу 56 ямок, щоб залишити на­щадкам якесь послання. Ще ідеї: це давня астроно­мічна обсерваторія; коло­сальна усипальниця воло­дарів на кшталт давньоєгипетських пірамід; міс­це підживлення людей сконцентрованою каменя­ми космічною енергією...

Усе ж найбільш пер­спективною видається вер­сія, що Стоунхендж – пра­давня обсерваторія.

...У наш час, у день літ­нього сонцестояння, до Стоунхенджа з’їжджається величезний натовп людей – спостерігати за сходом Сонця. Одна з кам’яних ко­лон немовби вловлює пер­ший яскравий промінь і точно фокусує на ньому зір. Так чи інакше, а вихо­дить, що в жодному з тих чудес світу, які виготовле­но з каменю, цей матеріал не було так майстерно ви­користано для інтелекту­ального пошуку наших да­леких пращурів, як у Південно-Західній Англії. У Стоунхенджі.

ПОКЛИК СТОЛІТЬ?

Сенсація вже облетіла світ: учені виявили в Єгипті 17 раніше невідомих пірамід. А також понад тисячу поховань і понад 3 тисячі давніх поселень.

За повідомленням Fakty.ua, американський супутник зробив знімки в інфрачервоному діапазоні з висоти 700 кілометрів. Камери, що при цьому використову­валися, настільки потужні, що здатні ідентифікувати на земній поверхні об’єкти діаметром менше за 1  метр, причому... сховані під поверхнею!

Американські археологи вже розпочали роботи на місці «космічних знахідок» і підтвердили відкриття двох невідомих раніше пірамід. А розкопати неві­дому піраміду – мрія кожного археолога. Вчені пе­реконані: це лише початок!

БРАТТЯ НЕ ПО КРОВІ – ПО ДУШІ

До Черкас завітала культурна делегація Кабардино- Балкарії і в тому числі – творчий склад Кабардино-Балкарського музичного театру.

Черкащани вже мали змогу подивитися вистави музич­ного театру. Скажемо при­нагідно, що Нальчик, столи­ця республіки, завжди ви­різнявся особливим інтер­націоналізмом. Це надзви­чайно мальовниче й бага­тонаціональне місто, де за­вдяки товариськості, взає­модопомозі прекрасно по­чуваються росіяни й осети­ни, вірмени і корейці, німці, євреї, греки та ін.

Щира дружба об’єднує Наль­чик і Вінницю: трупа Кабардино-Балкарського те­атру надовго зберегла теплі почуття до вінничан. А «з на­шого боку» на Північному Кавказі, у Долинську, непо­далік Нальчика, – після Орла, Києва, Чернігова, Санкт-Петербурга – оселила­ся відома українська пись­менниця Марко Вовчок (Ма­рія Олександрівна Вілінська, або Лобач-Жученко). Вона швидко знайшла спільну мову з балкарцями й кабар­динцями, безпомилково пророкувала цьому краю щасливе курортне майбут­нє. Тут вона й спочила та по­хована. У Долинську збере­жено її садибу: нині меморі­альний музей. А поряд – пам’ятник письменниці.

Гості з Кавказу висловили щиру подяку місцевому журналісту Михайлові Калі­ніченку, котрий відвідав Нальчик і привіз до музею Марка Вовчка чимало но­вих експонатів. Українці й черкеси переконані, що їхня дружба й надалі розви­ватиметься і що культурні зв’язки та взаємна повага найкраще сприяють миру й злагоді як у конкретному регіоні, так і між державами.

І ЗАДОВОЛЕННЯ, Й  МОРАЛЬ

Один із співзасновників Ukrainian Fashion Week Олександр Соколовський створив проект під на­звою Kiev Fashion Park. Це означає, що в парках та скверах Києва буде встановлено скульптури й інсталяції відомих митців, а ще – оригінальні лавки для відпочинку, створені за ескізами українських дизайнерів

Перший такий скульптур­ний парк іще навесні цього року було відкрито на Пей­зажній алеї. Спочатку там було кілька робіт Костянти­на Скретуцького – його улюблені «коти», «зайці», «зебри» тощо. Потім дода­лася скульптура Маленько­го принца, й нарешті вся алея заповнилася багато­колірними рукотворними дивами на радість дітлахам та дорослим. А щодо лаво­чок для відпочинку, то одна з них справді чарівна, наче вкрита барвистим килимом-накидкою, друга відтворює очі в окулярах, а третя – справжня гойдалка, бо має лише одне опертя.

До речі, скульптури, інста­ляції та лавки спочатку були запропоновані до продажу на добродійному аукціоні, лише потім їх встановили в затверджених місцях на Пейзажній алеї. Кожна ро­бота супроводжується та­бличкою з інформацією про автора і мецената. А кошти, зібрані на аукціоні, після всіх законодавчо визначе­них виплат, буде спрямова­но на доброчинність.

За задумом організаторів, Kiev Fashion Park примно­жить туристичні маршрути гостей міста і прикрасить столицю, надавши їй сучас­них рис.

09.06.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини