СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Культ моди– це комфортно

Кажуть, в української моди є «мама». Її ім’я – Ірина Данилевська. Сьогодні вона – одна із співзасновників і голова оргкоміте­ту Ukrainian Fashion Week – добре відома професіоналам і всім, хто покладається на їхню думку стосовно модних напря­мів, течій, тенденцій в Україні і світі. Свого часу Ірина Данилевська була редактором престижного паризько­го журналу в Україні – «L’Officiel –Україна». Саме вона колись приду­мала й розкрутила модний жіно­чий журнал «Єва».

Тепер Ірина Данилевська та її чо­ловік Володимир Нечипорук випус­кають журнал «Сезони моди». Назва видання утвердила й зміц­нила бренд, раніше створений Іри­ною та її колегами.

Серед «модної» термінології дуже часто зустрічається поняття «от кутюр» (фр. haute-couture – тобто високе шитво, кра­вецька майстерність, висока мода). Цей термін не можна перекладати українською як «від кутюр», хоч, на жаль, така по­милка трапляється часто. Насправді слово «от» означає «високий». «От кутюр» – це унікальний авторський одяг, зроблений практично вручну і здебільшого в одному екземплярі. Своєю появою мода «от кутюр» зобов’язана Чарльзу Вор­ту, англійському модельєру, який у ХIХ ст. відкрив у Парижі власний Будинок моделей і першим розподілив колекції за сезонами. Після нього з’явилися такі зірки, як Габріель (Коко) Шанель, Ів Сен-Лоран, Крістіан Діор та інші.

 Саме І. Данилев­ській належать слова, що культи­вувати моду – комфортно. Мода дозволяє скористатися нею в такий спосіб, щоб на­очно й демонстративно за­явити про власний стиль. Зовнішній вигляд уже най­меншим штрихом може натякнути на певні риси характеру чи уподобання. Взяти хоча б найочевидні­ше: неформальні молодіж­ні об’єднання – панки, емо, готи тощо – як ми всі знає­мо, пред’являють себе сві­тові передусім через ха­рактерне вбрання й макі­яж, котрі вирізняють їх з-поміж інших. Так само можна зумисне ввести ото­чення в оману, вдягнувши романтичне чи народне вбрання, за яким насправ­ді – вольова чи навіть жор­стока натура.

Зате більш-менш легко визначити, чи комфортно людині в обраному одязі. Коли очевидно, що образ для неї явно некомфорт­ний – отже, вона або пога­но вдягнена й комплексує, або щось приховує. Неда­ремно французи кажуть, що добре вдягнена жінка впевнена у собі.

За всієї різноманітності більше чи менше прийнят­них варіантів вбрання І. Данилевська твердо пе­реконана в одному: можна бути романтичною, спор­тивною, зухвалою, стрима­ною – будь-якою, але в жод­ному разі не вульгарною. Їй шкода тих жінок, які во­ліють одягатися епатажно: вони привертають до себе увагу, але зовсім не так, як їм хотілося б. Не набагато краще бути геть байдужою до свого зовнішнього ви­гляду. Взагалі українська мода емоційна й позитив­на щодо жінки, завжди враховує її статус і психо­логію – вікову, соціальну. Створюючи свої колекції, українські дизайнери на­самперед формулюють психологічний портрет майбутнього споживача.

Але й споживач теж має бути на висоті: лише по­чуття міри та власний стиль допоможуть жінці не перейти межу, що відді­ляє чарівливість від посмі­ховиська.

HALSTUCH– «БАТЬКО» КРАВАТКИ

Хай там як, а в діловому світі без краватки не обійтися. Слово «галстук» перекладається з ні­мецької як шийна хустка. Тоді що ж таке кра­ватка? Вона – «дитина» шийної хустки.

Історія дуже давня. Як до­слідив В. Васьковський (сайт Велика епоха), назва «краватка» прийшла від хорватів. Виявляється, 1660 року хорватські вояки при­були до Парижа й були представлені королю Луї ХIV, який був небай­дужий до всього модного. Він негайно зауважив на шиях хорватів яскраві шовкові хустки – да­нину стародавній на­родній традиції. Ко­роль був у захваті й замовив кілька хусток для себе. Незабаром і англійський джентль­мен не дозволяв собі вийти з дому без шийної хустки. А в середині ХIХ століття з та­ких хусток з вільними кін­цями виникла й краватка (хорватка) в її сучасному розумінні, ставши голов­ною окрасою чоловічого костюма. Цікаво, що в ті часи науці зав’язування краватки присвячувалися спеціальні підручники. Ав­тором одного з них був Оноре де Бальзак.

СТРАСТІ ЗА ДЕСЯТИННОЮ

Однак поки що найкращої концепції так і не обрали, а тим часом дехто вже наки­нув оком на це місце. Тим більше, що, як пише LB.ua, згідно з легендою, той, хто захопить Старокиївську гору, володітиме всією Рус­сю. Тож Українська право­славна церква Москов­ського патріархату активно намагається побудувати на фундаменті Десятинної лише свій храм, а захисни­ки історичної ідентичності Києва протестують проти цього, сподіваючись на реставрацію культурної пам’ятки, та жартують: мов­ляв, церковники справді хочуть тримати в кулаці «всю Русь».

Напередодні святкування Дня Києва, у середу, до ба­гатостраждального фунда­менту на Старокиївській горі під’їхали шість вантажі­вок із будівельними вагон­чиками, які й було встанов­лено поряд із дерев’яним храмом Різдва Богородиці УПЦ МП, збудованим тут іще 2009-го року. Хто має оселитися в тих вагончи­ках? Хіба монахи.

27 травня активісти захисту історичного Києва зібрали­ся на Старокиївській горі на мітинг протесту. Почався він спокійно й толерантно. А завершився протистоян­ням і суперечками зі свяще­никами. Останні запевняли журналістів, що Президент уже дав дозвіл на будівни­цтво їхнього храму. Мовляв, сам Господь благословив цю справу («Є документи божії»). Проте доказів не представили. Одним сло­вом, у суботній акції всі один одному не сподобалися. Заспо­коює лише те, що Президент ніякого дозволу не давав, а глава КМДА О.  По­пов пообіцяв збе­регти недоторкан­ність Десятинної церкви.

Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

02.06.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини