STANKOVYCH FEST: ВІДКРИТТЯ НОВИХ ЗІРОК
На Закарпатті завершився перший Міжнародний конкурс-фестиваль
мистецтв Stankovych fest, мета якого – підтримка творчо обдарованої молоді та
відкриття нових зірок.
Урочисте відкриття фестивалю відбулося в санаторії «Квітка
Полонини» – ТОВ «Сузір’я». Його учасників привітав голова журі, наш земляк,
всесвітньо відомий композитор, голова Національної Спілки композиторів
України, народний артист України Євген Станкович. У числі почесних гостей фестивалю
присутніх також тепло привітали голова Закарпатської облдержадміністрації
Геннадій Москаль, президент Національної академії мистецтв України, народний
художник України Андрій Чебикін, народний художник України, академік
Володимир Микита, голова Закарпатської обласної організації профспілки
працівників культури, член Ради Федерації профспілок України Наталія Товтин та
ін.
Фестивальні майданчики були обладнані на базі санаторіїв
«Квітка Полонини» – головного спонсора конкурсу (головний лікар – депутат Свалявської
районної ради Павло Ганинець) і «Поляна» (директор Любов Бурак) ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»,
що в Свалявському районі – на батьківщині Євгена Станковича.
Урочисте нагородження та гала- концерт переможців
конкурсу-фестивалю мистецтв Stankovych fest пройшли в атріумі будівлі
Закарпатської облдержадміністрації та облради й стали справжнім мистецьким
святом.
За підсумками творчого конкурсу, Гран-прі в номінації «Юний
композитор» виборов Іван Несходовський – учень Київської дитячої академії
мистецтв. Гран-прі в номінації «Музичне мистецтво» дісталося піаністці Едері
Бондарук – студентці Волинського державного училища культури і мистецтв ім.
І. Стравінського. В номінації «Образотворче мистецтво» Гран-прі здобула
учасниця молодшої вікової категорії Анастасія Бобрик з Київської дитячої
академії мистецтв.
Сергій БАРАНЧИКОВ
Фото: «Закарпатський кореспондент»
ГОЛОВНЕ, ЩОБ НЕ БУЛО ВІЙНИ...
Олексій ПЕТРУНЯ
Ми завжди пили для інтересу.
І, почувши інколи вдалечині,
Ми не розуміли в тості сенсу:
«Головне, щоб не було війни».
За вікном – все начебто без зміни,
Ті ж будинки, вулиці, лани,
Як тоді, коли нам говорили:
«Головне, щоб не було війни».
Багатьох ми саваном накрили.
Гинуть люди в пеклі боротьби.
А колись вони теж говорили:
«Головне, щоб не було війни».
Прийде мир, війна не безкінечна,
Але в тості, чули щоб сини,
Говорити буде нам доречно:
«Головне, щоб не було війни»...
* * *
А ранок починався як завжди,
Сходило сонце, розквітало поле.
І легких хмар химерних табуни
Не віщували поворот у долі.
Чіплялось сонце за сосновий ліс
Світило нам і їм світило.
Здавалось – повний світ чудес.
Але щось все-таки нудило.
Зимовий день хилився в ніч.
Я дякував за те, що вижив.
І думав: як там моя піч?
Про те, як я знімаю лижі.
Під серцем мак розкинув пелюстки.
Не встиг я навіть здивуватись,
Ні, не дарма страждав я від туги
В передчутті, що треба вже збиратись...
Спіткнувся, впав обличчям у траву.
Та так, що не побачу побратима.
До мене смерть влетіла наяву
Від снайперки з холодними очима.
А згодом мене хлопці підберуть.
Внесуть туди, де заночують.
І наді мною прогримить салют,
Який, звичайно, я вже не почую.
Як не почую там, на горизонті,
Як дикторка з екрану скаже вам:
«Звичайним був цей день на фронті:
Один загиблий, поранених там – два».
25.02.2017
|
