З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ
Доля звела нас із ним на Майдані. Була Революція гідності,
була чергова спроба «беркутні» «зачистити» центр Києва, чергова спроба московії
знову загнати українців у свою «азіопу». Українці мали свою власну думку. Поруч
із нами, киянами, стояли закарпатці й галичани, чернігівці й харків’яни,
кримці й одесити. Був серед нас і Сергій Мартинюк. Із Балти – є таке місто на
півночі Одещини.
Цими осінніми днями учасники балтського аматорського театру
готуються до постановки нової п’єси «Краще померти стоячи, ніж жити на
колінах», яку цьогоріч написав їхній земляк Сергій Мартинюк – добре знана не
лише на Одещині людина. Для нього як письменника-аматора це новий жанр. Але
сама тема п’єси – події на Майдані, відомі під назвою Революції гідності,
боротьба за незалежність України, любов до рідної землі, справжнього,
непоказного патріотизму, – не просто ненова для автора. Це ще один прояв його
усвідомленої літературної, художньо-публіцистичної й громадської діяльності.
Діяльності повсякденної і послідовної. За словами одного з побратимів, «Сергій
Мартинюк є взірцем нескореності українського духу, гідності та патріотизму.
Він ніколи не грав у гідність, він живе з гідністю!». А перша книжка Сергія
Мартинюка – «Здобули волю – здобудемо долю» вийшла 2007 року, тобто
літературний стаж автора поки що вклався в одне десятиліття. Активний учасник
Помаранчевої революції. З початку 2000-х років розгорнув громадську
діяльність не тільки в своєму районі. Був активним учасником розвитку козацтва
на Одещині, зокрема в Балті – отаманом міського козацького осередку. До 2015
року включно виявляв велику активність як депутат районної ради. 2012-го та
2014-го балотувався в народні депутати України. У березні 2014 року за поданням
Ради громадських ініціатив Майдану став радником Голови ФПУ. Нині Сергій
Мартинюк відомий як голова організації «Благодійний медичний фонд «Лелеко». У
рідній Балті багато хто вважає його націоналістом, на що він з гордістю пояснює
опонентам: «Націоналізм – це любов до свого й повага до чужого!».
Уже перша книжка Сергія Мартинюка викликала чималу
цікавість читачів своєю актуальністю та щирістю. Ще більший успіх у читачів
мала його наступна книга «З Україною в серці» (2008), де головною була
однойменна історико- публіцистична праця, в найближчі роки значно розширена за
рахунок «постскриптумів». Це надало особливої переконливості
історико-публіцистичним роздумам про долю України, нищівній критиці російської
історіографії.
І все ж найбільшим успіхом Сергія Мартинюка як
літератора-публіциста став досить солідний том «Горжусь, что я украинец» (два
видання: 2010 та 2012 рр.). Це не просто своєрідне продовження теми попередньої
книги. Головною тут є та сама праця «С Украиной в сердце» – дещо оновлена,
значно доповнена і розширена.
«З Україною в серці» – це справжня полум’яна публіцистика із
залученням огрому фактів, посилань, документів, сповнена не тільки прагнення
розвінчати московську політику в тривалому історичному часі, а й відчутного зі
сторінок почуття палкого патріотизму щодо рідної України і віри в її прекрасне
майбуття.
За пропозицією деяких громадських діячів і науковців восени
2013 року книгу Сергія Мартинюка «Горжусь, что я украинец» було висунуто на
здобуття Національної премії України імені Т.Г. Шевченка.
Із плином часу в пресі з’явилися й українські твори Сергія
Мартинюка. Особливо ж порадував письменник випуском книжки «Я українець і маю
розум переможця» (2011). До неї увійшли чудова повість «З українським серцем»,
низка оповідань та деякі публіцистичні виступи.
Сергія Мартинюка можна назвати ще молодим прозаїком і
публіцистом, та нині він на творчому піднесенні: у його планах і нова п’єса, й
повість, і нові вірші. Тож хай йому щастить на життєвій і творчій ниві!
Володимир ШОВКОШИТНИЙ,
«Літературна Україна»
КНИГА БАГАТОДІТНОЇ МАМИ- ПРОФАКТИВІСТКИ СТАЛА СВЯТОМ
Здається, не так вже й давно молодий фахівець Марина Провоторова
принесла до редакції газети «Сєверодонецький хімік» свої ще боязкі вірші. Ми
включили їх до збірки «Муза в робочій спецівці», і це дало добрий творчий
імпульс поетесі-початківцю. У «технаря» чудово виходять ліричні образи.
Тепер уже про неї, що стала лауреатом поетичних фестивалів,
кажуть як про автора, визнаного і літераторами, й читачами.
«Натхнення, – ділиться Марина, – мені дає сімейне щастя. Ми з
чоловіком вирішили, що дітей у нас має бути, як-то кажуть, повна хата».
Випустивши збірник для дорослих, Марина вирішила наступний
написати для дітей, насамперед для найменших. Оскільки вона дружить і з
музикою, то деякі вірші перетворила на пісні.
У ПрАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот», де Марина Провоторова
працює провідним інженером-програмістом відділу головного метролога, її знають
і як досвідченого профспілкового активіста.
«Профспілковий комітет, керівництво підприємства підтримали
поетесу, – каже голова профкому Валерій Черниш. – І от світ побачила її дитяча
книга з близькою кожному назвою – «Слово мир і слово мама». Вона вже надійшла в
нашу профспілкову і міські бібліотеки. І одночасно в Палаці культури хіміків
провели її прем’єру – до пари поетичному жовтню».
Радість отримали і діти, і їхні батьки, котрі прийшли на поетичне
свято. Авторка читала вірші, а її старший син Кирило виконував мамині пісні під
гітару. Зрозуміло, не тільки він – із не меншим задоволенням це робили і
учасники дитячих художніх колективів Палацу культури. До презентації
долучилися також місцева художниця Юлія Боярчук, яка барвисто оформила видання,
шанувальники поетичного таланту Марини з усього міста.
«Готували це театралізоване свято цілими родинами, – розповідає
директор Палацу культури хіміків Олена Кисіль. – Одні виготовляли декорації за
тематикою книги – з пісочницями-грибками, гойдалками, велосипедами, навіть із
пароплавами, інші збирали іграшки, малювали улюблені образи з мультиків,
треті розучували нові вірші».
Нові – це, виявляється, ті, що Марина Провоторова написала вже
для наступної книги. Діти ростуть швидко – отже, потрібно встигати за ними.
Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ
03.12.2016
|
