ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

163. ОДНА ЛЮДИНА – ОДНА ЗЕРНИНА

У Національному му­зеї «Меморіал жертв Голодомору» презен­тували авторський мистецький проект «163. Одна людина – одна зернина».

Коли ми говоримо про Голодомор, то вжи­ваємо безліч цифр: за червень місяць 1933 року в Україні помер­ли 840 тис. осіб, від голоду в Україні вимерла чверть се­лянства – не менше 7 млн осіб, надсмертність внаслі­док Голодомору становила 3942500 осіб, 1122 тис. осіб не народились через гено­цид. Але йдеться не про цифри чи підрахунки, а про людські життя. Чи можна уявити 3942500 смертей, 7 млн смертей?

Автор проекту, архітек­тор, митець Ростислав Бортник, який родом з Бе­режан, але вже багато років живе у Відні, за допомогою зерна (найбільшого багат­ства України) та творчих методів (сучасного мисте­цтва) наочно представив масштаби втрат України внаслідок Голодомору: скільки українців депорту­вали під час колективізації і Голодомору, скільки їх проживало в Радянській Україні до геноциду і скіль­ки після, про яку кількість жертв штучно створеного голоду писали у звітах іта­лійські та німецькі консу­ли, яке число невинно вби­тих називали сучасники тих подій, скільки україн­ців стали жертвами голоду в 1932–1933 роках.

Перебуваючи у Залі пам’яті музею, людина сам на сам опиняється у примі­щенні з мільйонами зерен, де кожна зернина символі­зує життя.

Як повідомляє прес- служба Міністерства куль­тури України, презентація авторського мистецького проекту відбулася 23 верес­ня, а експозиція триватиме до 30 січня 2017 року.

Фото з Facebook- сторінки Національного музею «Меморіал жертв Голодомору»

• ІЗ ПЕРШИХ ВУСТ

Євген НИЩУК,

міністр культу­ри України:

«Радянська вла­да, комуністич­на машина у 1932–1933 ро­ках вдарила по найголовнішій цінності – людському життю. Зерно, яке забирали продза­гони у простих українців, ста­ло справжнім символом ни­щення нації. Ця інсталяція є яскравою ілюстрацією того, наскільки збіднів наш народ, як багато ми втратили».

МАПИ СТРАХУ / МАПИ ІДЕНТИЧНОСТІ

На фестивалі сучасного мистецтва «ГогольFest», що проходив 16–25 верес­ня на Арт-заводі Платформа в м. Києві, відбулася прем’єра польсько-україн­ської вистави, створеної у рамках поль­сько-українського перформативного проекту «Мапи страху / Мапи ідентич­ності» – «Мій дід копав. Мій батько ко­пав. А я не буду».

П’ятеро акторів з України та Польщі дослі­джували спільне та особисте минуле і пам’ять своїх країн крізь призму індиві­дуального досвіду.

Чи є прямий шлях від індивідуального досвіду і спогадів до колективної пам’яті? Чому колек­тивні спогади іноді пригнічують індивідуальні? Хто нам диктує, що треба пам’ятати, a що – забу­ти? І чи є історією те, що не виставлено в музеї і що не потрапило до шкільних підручників?

З минулим треба щось робити, але що? Як не до­зволити минулому диктувати сьогодення, або ж, як не дозволити сьогоденню – наприклад, націо­нальним інститутам пам’яті – монополізувати минуле й заново його конструювати? Як бороти­ся з таким образом минулого, який наказує пам’ятати виключно кривди, зазнані від інших? З таким типом пам’яті, який прагне перетворити нас на жертв?

«Ми працюємо з власним досвідом не лише як те­атральні митці, що створюють чергову фікцію, а й як громадяни (України та Польщі), як політич­ні суб’єкти, які мають право публічно ставити складні запитання собі, державі, своєму місту або ж сім’ї та розмірковувати про свою професію, театральну освіту і театр як такий. Слід визнати, що цей досвід (наш і не тільки), сповнений трав­мами, є важливою частиною нашої ідентичнос­ті», – ділилися думками учасники вистави.

Після столиці постановку «Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду» вже показали в Одесі (28 вересня), на черзі – Херсон (1 жовтня), Львів (4 жовтня) та Харків (7 жовтня).

Виставу створено в рамках проекту «Мапи страху / Мапи ідентичності», під час якого польські та українські митці і теоретики, за допомогою перформативних засобів, різних майстер-класів і презентацій досліджують культурне та суспільне життя східної части­ни Європи. Проект реалізує Stowarzyszenie Praktyków Kultury (Об’єднання практиків культури, Варшава) у співпраці з українськи­ми організаціями зі Львова, Києва, Харкова, Одеси і Херсона.

01.10.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини