ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

У кадрі – Лазурний берег

Українське кіно втретє пред­ставлене у Каннах – на най­престижнішому міжнарод­ному кінофестивалі, який відбувається вже 64-й раз. У рамках основного кон­курсу короткометражок до вирішального відбору включили дев’ять фільмів з-понад півтори тисячі. І серед них – «Крос» 29-річної киянки, випускниці театрального інституту Марини Вро­ди. Торік режисер Сергій Лозниця представляв тут свою стрічку «Щастя моє» і, до речі, Марина Врода була в нього режисером масовки.

Як пишуть журналісти Н. Коваленко та О. Лащенко (Радіо «Свобода»), в ексклюзивному інтерв’ю режисер розповіла, що її фільм є спогадом авто­ра про заняття з фізкультури. Тобто – крос буквально. Але вона закла­ла до своєї стрічки й таку думку: крос – це своєрідний натяк на Україну, яка... біжить. Куди? Для чого?

Сама Марина Врода коментує: «Це – сучасний фільм. Діти біжать крос. Я так само його бігала у школі, потім в інституті, а тепер я розповідаю про це. Така поетична штука, її важко перекладати. Тобто є певні внутрішні рухи, є зовнішні. І цей стик мені дуже подобався. Було дуже цікаво, коли, використовуючи конкретні образи, можна створювати абстрактні».

Утім, розповідати про фільм – річ не­вдячна. Його тре­ба побачити. Як з’ясувалося, ко­роткометражка «Крос» – це спільний проект України і Франції. Зйомки відбува­лися восени минулого року й тривали менше тижня. У фільмі зайняті лише не­професійні актори, і зага­лом він – малобюджетний: обійшовся у 3,5 тис. євро. Причому половину суми надала сама режисер: «З фінансуванням було все дуже просто. Ми склалися по кілька тисяч». А з держ­бюджету на фільм не ви­трачено жодної копійки.

І річ, мабуть, не у держ­бюджеті, а в ентузіазмі мо­лодого завзятого митця. Ви­никає інше запитання: «Чому Франція, до чого тут вона? Знову-таки, виявило­ся, що це – щасливий випа­док, а хто ж не знає, що щас­ливому випадку в будь-якій людській чи професійній долі ціни не скласти! Звісно, участь українського режи­сера в основному конкурсі Каннського кінофестивалю – не просто приємний для України факт, а й констата­ція таланту Марини. А на «випадок», за інф. Радіо Сво­бода, вказав Олег Вергеліс, оглядач «Дзеркала тижня»: «Режисер товаришувала з продюсером, тому що вона працювала у французькому культурному центрі. Це, швидше за все, випадок... не правило, а якийсь рух проти правил. Можете мене кри­тикувати, але я вважаю, що у мистецтві дуже часто все виникає поза правилами, поза якимись змодельова­ними ситуаціями». Кумед­но, що мудрий О.  Вергеліс раптом вдався до кокету­вання: як же можна крити­кувати за визнання очевид­них речей?!

Українська кінофунда­ція не без підстав очікує на успіх нашого фільму. Ху­дожній керівник кінофес­тивалю «Молодість» і вод­ночас голова згаданої фун­дації Андрій Халпахчі вва­жає закономірним те, що другий рік поспіль україн­ський фільм потрапляє до основної конкурсної про­грами кінофестивалю. Він сподівається, що «це все ж таки початок підняття українського кіно».

Як-то кажуть, – свята правда, особливо якщо взя­ти до уваги, що нинішньо­го року держава виділить на розвиток українського кіновиробництва 111 млн грн (торік – лише 24 млн). Із них 61 млн грн – держза­мовлення, а 50 млн – дер­жавна підтримка фільмів. Про це повідомила голова Державного агентства з пи­тань кінематографії Кате­рина Копилова. На прес-конференції в Києві вона також поінформувала жур­налістів, що у рамках 64-го Міжнародного Каннського кінофестивалю буде підпи­сано міждержавну угоду між Україною та Францією про спільне кіновиробни­цтво. Термін угоди – два роки. К. Копилова зауважи­ла, що Україна зацікавлена в доступі до європейської кінематографічної спіль­ноти задля піднесення кон­курентоспроможності ві­тчизняного кінопродукту. З іншого боку, вітчизняні фільми повинні мати яскраво виражені націо­нальну приналежність та ідентичність. Копилова на­голосила, що їй, як пред­ставниці нашої держави, хотілося б, аби нове україн­ське кіно глядач одразу міг ідентифікувати саме з українською кіноестети­кою, з українським націо­нальним характером.

Міжнародний кінофестиваль щороку відкривається 11 травня на французькому Лазурному березі у ку­рортному містечку Канни. Кінофорум позначений категорією А – тобто один з найпрестижніших у сві­ті. А свою офіційну назву – «Каннський фестиваль» – захід дістав 2002 року.

Уперше його планували провести ще 1939 року і зробити гідною альтернативою відомому Венеціан­ському кінофестивалю. Тоді почесним головою журі було призначено метра Луї Люм’єра, винахідника кінематографа. Відкриття мало відбутися 1 вересня. Але, як відомо, саме того дня розпоча­лася Друга світова війна. Тож «прем’єра» кінофоруму в Каннах від­булася лише в 1946 році.

Цьогоріч президент журі (саме так називається ця почесна посада) – славетний роберт де Ніро. На церемо­нії відкриття у середу, 11 травня, його появу на сцені зал зустрів такою бурхливою овацією, що в артиста несподівано з’явилися сльози.

СВІЙ СТИЛЬ

Кольоровий офорт – одна із найскладніших і рідкіс­них технік друкованої гра­фіки, коли використову­ються кілька гравіруваль­них дощок, кожна з яких накладає свою фарбу. Про­те відома ще з часів Дюре­ра. Це, можна сказати, сим­біоз ювелірного мистецтва й малярства, і можливо, саме завдяки цьому офорт здається магічно-таємничим. Більше того, кожен вражає численними дета­лями, які при уважнішому погляді виявляються додат­ковими окремими сюжета­ми або портретами.

Недавно виставка творів Галини Бодякової з вели­ким успіхом відбулася у Мінську. На прохання ко­лег, художниця провела майстер-класи.

Галина Бодякова закінчила Київський художній інсти­тут. Член Спілки художни­ків України. Позаду понад десять персональних ви­ставок, а щодо приватних колекцій, то твори Г. Бодя­кової розійшлися букваль­но по всьому світу.

ДЮССЕЛЬДОРФСЬКА «КАРДІОГРАМА»

Цікаво, що цього разу, як ні­коли, не було явного фаво­рита, тому навіть досвідчені букмекери та журналісти зі своїми припущеннями та прогнозами виглядали дещо розгубленими. Вся ат­мосфера змагання безпосе­редньо стосувалася й нашої фіналістки, яка могла рів­ною мірою як перемогти, так і поступитися кращим – із точки зору Європи. Як пише Worldru.ru, «дуже по­радувала глядачів українка Міка Ньютон, чий номер ви­різнявся оригінальністю пі­сочної анімації. Дівчина по­сіла четверте місце, хоча букмекери не пророкували їй навіть потрапляння в «де­сятку». Так, Ксенія Симонова – блискучий майстер, її кар­тини з піску вражають, але для співачки – це не краща оцінка. А взагалі в нашому естрадному виконавстві чо­мусь помилково вважаєть­ся, що форсування голосу – це і є вираз драматизму та пристрасності. На жаль...

Переможцем – доволі неспо­дівано для багатьох – став дует Ell/Nikki з Азербайджану.

Слоган цьогорічного «Єв­робачення» – «Відчуй, як б’ється твоє серце». Тож фактично ми й побачили, як б’ється серце Європи: вона вочевидь хоче спо­кою, тиші, ніжності, любові, умиротворення...

19.05.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини