На щастя, на долю
 Обидва сини в сім’ї Іларіона Майбороди народилися 1 грудня. Тільки з різницею у п’ять років. Старший, згодом відомий оперний композитор, Георгій – 1913-го, молодший, непосидющий та задерикуватий, Платон – 1918 року. Їхня мала батьківщина – хутір Пелехівщина на Полтавщині. Прадід братів, чумак Федір Майборода, та запорозький козак дід Іван прославилися як чудові виконавці народних пісень. Надзвичайно обдаровані музично були й батьки Георгія та Платона.
Платон Майборода написав чимало творів великої форми – кантати, ораторії, увертюри, музику до численних кінофільмів. Це – золотий фонд нашого музичного мистецтва. Але саме його пісні (понад сто!) справедливо названо музичним генофондом українців. Передусім це – «Пісня про рушник», створена у співавторсті з поетом Андрієм Малишком. Над нею ні часи, ні простори не владні, нею вітаються й прощаються, її знають у всьому світі. Борис Олійник каже про неї: «Гербова пісня України».
У 1958 році почалися зйомки фільму «Літа молодії». Режисер Олексій Мішурін звернувся до Платона Майбороди, який писав музику до стрічки: «Платошо, а якби вкласти в уста героя пісню про рушник, що мати йому дала в дорогу?» Поки Платон Іларіонович дійшов додому, мелодія вже майже склалася, навіть два перші поетичні рядки: «Рідна мати моя, ти ночей не доспала, в тихім шелесті трав ти мене сповила». Негайно зателефонував Малишку до санаторію, де той відпочивав: «Андрію, терміново потрібна пісня!» І продиктував так звану «рибу», тобто метроритм. Отак «по телефону» за кілька годин і народилася безсмертна «Пісня про рушник». Кому дати її заспівати? – замислились автори. І майже одразу зійшлися на кандидатурі теж незабутнього Олександра Таранця.
Коли в Українському фонді культури урочисто відзначали 50-річчя цього твору, лунало багато прекрасних, улюблених народом авторських пісень. «Але тільки одну, – писали «Сільські вісті», – лише одну-однісіньку-єдину співала разом із виконавцем геть уся зала. Стоячи. Плачучи. Думаючи. Згадуючи. Зайве казати, яку...»
02.12.2010
ТЕТЯНА МОРГУН
|
