ГЕНОТИП ВОЛЬНОСТІ
У Києві в Національному культурно- мистецькому та музейному
комплексі «Мистецький Арсенал» триває ретроспективна виставка одного з найвідоміших
у світі українських художників – Івана Марчука.
За версією британської газети The Daily Telegraph, його ім’я
віднесено до сотні геніїв людства, які створюють багатовимірний образ сучасного
світу і, випереджаючи час, визначають напрямки і перспективи розвитку постіндустріальної
цивілізації.
Іван Марчук – народний художник України, лауреат Національної
премії України імені Тараса Шевченка, почесний громадянин міст Києва та Тернополя,
член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва.
У доробку майстра близько 5 тисяч картин, які можна зустріти
на всіх континентах світу. За півстоліття творчої діяльності відбулося понад
150 його монографічних та 50 колективних виставок. Протягом останніх трьох років
полотна художника експонувалися переважно за кордоном (Литва, Німеччина, Польща),
виконуючи функцію народної дипломатії, – утверджували місце України в європейському
просторі.
Прихильники його творчості довгий час намагаються збагнути
секрет феномена Марчука і притягальної сили його таланту. Вплив його полотен на
глядача можна порівняти з дією 25-го кадру, що передусім впливає на підсвідомість.
І творить художник полотна, окрім пейзажів і портретів, виключно на підсвідомості.
Сам митець говорить про це так: «Наперед я не знаю, що малюватиму. У мене виникає
один образ, другий. Рука мене сама веде. Картини мені нібито являються… Іноді мені
на виставках кажуть про мої роботи, що такого ще ніколи не бачили. А я кажу – коли
б ви таке бачили, то не бачили б мене. Бо цінується те, чого ще ніколи не було».
Марчук винайшов цілком оригінальну техніку «пльонтанізм» (від
слова пльонтати – плести, переплітати), яка балансує на межі рукотворного і технологічного
і через складність філігранного виконання й трудомісткість практично не підлягає
повторенню.
Художник систематизував свої роботи в 11 творчих циклах. На
виставці представлено 150 полотен із циклів «Голос моєї душі», «Пейзаж», «Біла
планета 1», «Біла планета 2», «Натюрморт», «Нові експресії», «Погляд у Безмежність».
ВСІМ, ХТО МАЄ В ДУШІ ВИШИВАНКУ
Віктор Єганов народився 1963 року на Миколаївщині в родині
газетярів. За фахом лікар, за покликом душі – митець (поет, актор-аматор). Вірші
писав з дитинства. Друкувався в періодиці на Миколаївщині, згодом у журналі «Дніпро»,
талліннській українській газеті «Струни» (Естонія), деякі поезії увійшли до фінської
збірки «Divaani» (українською та фінською мовами).
Мешкає у Гельсінкі (Фінляндія), працює як лікар-геронтолог і
перекладач. Свої акторські здібності виявляє в аматорському театрі «Майдан», яким
керують режисери Віктор Древіцький та Ігор Фрай. Зокрема, грав роль Василя Стуса
у виставі про життя і творчість поета. Активіст Товариства українців, волонтер
місцевих доброчинних організацій, які допомагають Україні.
ПІСЛЯ БОЮ НА ІНСТИТУТСЬКІЙ
Слова скінчились, сльози лиш течуть,
в душі – бажання здохнути скажене,
бо я провів в останню вічну путь
людей, що були кращими за мене!
Перед очима – щит, як решето,
яким прикрив товариша блідого
юнак, що, видно, волю як ніхто
любив, і стяга синьо-золотого.
І вже до них не буде вороття! –
кричи… ридай... чи ріж у дурці жили...
Я щось зробив не так, не до пуття,
тому вони мене й не пережили.
Лютий 2014 року
ВСІМ, ХТО МАЄ В ДУШІ ВИШИВАНКУ
Нині слово із шаблею схоже,
А поети є слова солдати,
Тож послухайте всі, хто ще може
Самотужки цей вірш прочитати.
В колі друзів веселий, як мім,
Говіркий, ніби шофер професора,
Я роблюся німим і глухим,
Де вживається мова агресора.
Нею хай белькотять шпигуни,
І беруть інтерв’ю в полонених...
Я німий від кошмарів війни!
Я глухий від стенань убієнних!
Стань з Героями й ти пліч-о-пліч,
Якщо маєш в душі вишиванку.
Будь нескореним!
«Доброго ранку!»
«Красно дякую!»
«Прошу!»
«Добраніч!»
8 липня 2015 року
29.01.2016
|
