ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Ірреальний світ Фандикова

...Отже, повертаємося до справді прецікавої експозиції робіт харківсь­кого художника Олександра Фанди­кова, яку було презентовано під час березневої арт-акції «Любов, комсо­мол і весна» в Українському домі.

Невеличкий зал утягує в себе майже містич­ною силою: проходиш повз і мимохіть відчуваєш теплий струмінь разом із потоком чарівливого світла – і ступаєш туди, звідки «це» виникає. А ступивши, опиняєшся в оточенні просто-таки ди­вовижних картин, напи­саних олією. Передусім – колористика. Яскра­ві червоний, жовтий, темно-брунатний, жовто­гарячий, теплий зелений кольори і створюють, ніби сплавляють, диво­вижне тепло й світло, що притягує до себе, відда­лено нагадуючи роботи Архипа Куїнджі, котрий майстерно створював фарбами ілюзію справж­нього джерела світла. 

Якби такими фарбами і в такому їх поєднанні скористався і найбільш незрозумілий авангар­дист, однаково можна було б сказати, що лю­дина має добре душевне здоров’я і сприймає світ як подарунок. А Фанди­ков створює кумедні й зворушливі сюжети. Ге­рої його картин – химер­ні й невигадані казкові персонажі: маленькі тро­лі, гноми, тварини й пта­хи, феї, гобліни, ельфи, які живуть у власному (але впізнаваному) світі серед своєї (однак впізна­ваної) природи. Заклопо­тані, діловиті й щасливі, вони цілом занурені в просте й мудре життя, добре їм знайоме і звич­не. А от для глядача воно є певною загадкою, яка інтригує, – дверцятами, до яких треба підібрати ключ.

РЕМБРАНДТ: ПСИХОЛОГІЧНА ЗАГАДКА

Керівник наукової групи до­слідників Стів Ді Паола каже: «Голландський майстер до сьогодні є ніби екскурсово­дом для кожного глядача».

Звісно, у XVII столітті ще ні­кому не були відомі закони сприйняття, котрі є засадни­чими для цього прийому. Отже, винахід митця був чи­сто інтуїтивним. Але – гені­альним. Мабуть, до справи тепер візьмуться мисте­цтвознавці, які фахово й остаточно сформулюють причину невмирущої притя­гальності картин старого майстра.

БІДНИЙ БАГАТИЙ ПЕНСІОНЕР

П’єр Ле Геннек упродовж трьох років, аж до самої смерті Пікассо у 1973 році, встановлював охоронну сиг­налізацію в його будинках у Франції. Тепер старому вже за сімдесят, і він стверджує, що одержував ці твори без­посередньо від самого Пі­кассо – як подарунки. У ве­ресні 2009 року Ле Геннек звернувся до сина художни­ка Клода Пікассо, який не знав про існування такої збірки, з проханням, щоб він виписав сертифікати справ­жності батькових творів. У колекції виявилася 271 кар­тина майстра. Нині цей скарб оцінюють у 60 млн євро. Тут і літографії, і дев’ять колажів у стилі кубізму, і ак­варель так званого «блакит­ного періоду» та багато ін­шого. Проте Клод Пікассо за­явив, що батько ні за яких обставин не віддав би одній людині стільки своїх творів, не став би розбазарювати те, над чим працював усе жит­тя. Спадкоємці художника подали на пенсіонера судо­вий позов, звинувативши його в незаконному заволо­дінні мистецькими творами.

Урешті-решт французька по­ліція таки вилучила картини в П’єра Ле Геннека, а фахівці підтвердили справжність цих робіт. «Увінчала» історію судова тяганина, що логічно і, найнеприємніше, – типово в подібних випадках. При цьому відомо, що Пабло Пі­кассо створив понад 20 ти­сяч творів, сотні з яких вва­жаються загубленими.

07.04.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини