Ірреальний світ Фандикова
...Отже,
повертаємося до справді прецікавої експозиції робіт харківського художника
Олександра Фандикова, яку було презентовано під час березневої арт-акції
«Любов, комсомол і весна» в Українському домі.
Невеличкий зал
утягує в себе майже містичною силою: проходиш повз і мимохіть відчуваєш теплий
струмінь разом із потоком чарівливого світла – і ступаєш туди, звідки «це»
виникає. А ступивши, опиняєшся в оточенні просто-таки дивовижних картин, написаних
олією. Передусім – колористика. Яскраві червоний, жовтий, темно-брунатний,
жовтогарячий, теплий зелений кольори і створюють, ніби сплавляють, дивовижне
тепло й світло, що притягує до себе, віддалено нагадуючи роботи Архипа
Куїнджі, котрий майстерно створював фарбами ілюзію справжнього джерела світла.
Якби такими
фарбами і в такому їх поєднанні скористався і найбільш незрозумілий авангардист,
однаково можна було б сказати, що людина має добре душевне здоров’я і сприймає
світ як подарунок. А Фандиков створює кумедні й зворушливі сюжети. Герої його
картин – химерні й невигадані казкові персонажі: маленькі тролі, гноми,
тварини й птахи, феї, гобліни, ельфи, які живуть у власному (але впізнаваному)
світі серед своєї (однак впізнаваної) природи. Заклопотані, діловиті й
щасливі, вони цілом занурені в просте й мудре життя, добре їм знайоме і звичне.
А от для глядача воно є певною загадкою, яка інтригує, – дверцятами, до яких
треба підібрати ключ.
Так, це казкова
країна, це невгамовна фантазія! Личка героїв, звісно ж, негарні, але сповнені
такої приязні та душевності, що мимоволі всміхаєшся. Вони ніби трохи
легковажні, начебто несерйозні, принаймні для такої солідної художньої
техніки, як олійне малярство. Проте їхній світ є переконливо гарним,
бездоганним і притягальним. Тому що художник любить їх і працює з очевидною
насолодою, з радістю, випустивши свою крилату фантазію на волю: літай, музо,
приєднуйся до смішних маленьких істот. І муза не заперечує, що теж очевидно. І
якщо глядач у принципі не проти жанру, він негайно відчує себе запрошеним до
такого світу й способу життя, у якому для кожного є і сонце, й місце під
сонцем. До справді казкового світу, де ВСІМ добре.
РЕМБРАНДТ:
ПСИХОЛОГІЧНА ЗАГАДКА
Портрети, які
написав славетний голландець ще на початку XVII століття, можуть керувати
увагою глядача! Як виявилося, такий ефект відбувається завдяки вмілому
чергуванню на картині зон із розпливчастим і деталізованим зображенням.
Ми нізащо не
здогадалися б про це, якби не науковці з університету Британської Колумбії.
Вони зрозуміли секрет полотен Рембрандта за допомогою сучасних приладів,
здатних стежити за напрямом людського погляду, та завдяки програмному забезпеченню
створення зображень. Відомо, що око людини зосереджується передусім на
найбільш значущих точках предмета, який розглядається; одне слово, те, що ми
бачимо, – загалом розпливчаста картина, майже позбавлена деталей, плюс
невеликі ділянки з чіткими деталями. Коли йдеться про обличчя, – це, зрозуміло,
очі, ніс, рот. Саме на такому принципі й базується творча манера Рембрандта:
примусити глядача зосередитися на головному, що, власне, якнайкраще передає
характер і настрій людини на портреті.
Керівник наукової
групи дослідників Стів Ді Паола каже: «Голландський майстер до сьогодні є ніби
екскурсоводом для кожного глядача».
Звісно, у XVII
столітті ще нікому не були відомі закони сприйняття, котрі є засадничими для
цього прийому. Отже, винахід митця був чисто інтуїтивним. Але – геніальним.
Мабуть, до справи тепер візьмуться мистецтвознавці, які фахово й остаточно
сформулюють причину невмирущої притягальності картин старого майстра.
БІДНИЙ БАГАТИЙ
ПЕНСІОНЕР
Французький
пенсіонер Ле Геннек, колишній електрик іспанського художника-модерніста Пабло
Пікассо, заявив, що має сотні невідомих світу робіт метра.
П’єр Ле Геннек
упродовж трьох років, аж до самої смерті Пікассо у 1973 році, встановлював
охоронну сигналізацію в його будинках у Франції. Тепер старому вже за
сімдесят, і він стверджує, що одержував ці твори безпосередньо від самого Пікассо
– як подарунки. У вересні 2009 року Ле Геннек звернувся до сина художника
Клода Пікассо, який не знав про існування такої збірки, з проханням, щоб він
виписав сертифікати справжності батькових творів. У колекції виявилася 271 картина
майстра. Нині цей скарб оцінюють у 60 млн євро. Тут і літографії, і дев’ять
колажів у стилі кубізму, і акварель так званого «блакитного періоду» та
багато іншого. Проте Клод Пікассо заявив, що батько ні за яких обставин не
віддав би одній людині стільки своїх творів, не став би розбазарювати те, над
чим працював усе життя. Спадкоємці художника подали на пенсіонера судовий
позов, звинувативши його в незаконному заволодінні мистецькими творами.
Урешті-решт
французька поліція таки вилучила картини в П’єра Ле Геннека, а фахівці
підтвердили справжність цих робіт. «Увінчала» історію судова тяганина, що
логічно і, найнеприємніше, – типово в подібних випадках. При цьому відомо, що
Пабло Пікассо створив понад 20 тисяч творів, сотні з яких вважаються
загубленими.
Сторінку підготувала
Тетяна МОРГУН, «ПВ»
07.04.2011
|
