ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Гірко, як рветься струна...

Так написав Анатолій Матвій­чук у зв’язку з трагічною за­гибеллю Андрія Кузьменка – «Кузьми Скрябіна».

Страшно й гірко щодня чути і читати повідомлення з фронту на сході України про загибель наших вояків та мирних мешканців міст і селищ. І водночас наче уявна бомба розірвалася в середовищі шануваль­ників української культури. Адже впродовж усього лише п’яти днів Україна втратила двох справжніх зірок вітчизняної естради та шоу-бізнесу: не стало Віктора Шпортька й Андрія Кузьменка. Як написав у ФБ Сергій Стадник, «викликає жах те, що за один лише тиждень загину­ли три відомі особистості для україн­ців: спочатку, хто не знав, помер від раку відомий серед молоді співак, лі­дер гурту «Хорта» та автор пісні «Ра­бів до раю не пускають» Андрій Лобо­да, потім народний артист України, дійсно незаслужено забутий співак Віктор Шпортько та, навпаки, добре відомий, популярний в нашій краї­ні виконавець з гурту «Скрябін» Ан­дрій Кузьменко. Я не пам’ятаю тако­го, щоб за такий короткий час один за одним йшли відомі співці...».

Віктор Шпортько – м’який лі­рик, Андрій Кузьменко – полум’яний трибун. Перший раптово помер 29 січня, другий трагічно загинув у страшному ДТП 2 лютого.

...Незабутній і чарівливий Віктор Михайлович Шпортько, яскравий представник золотого фонду укра­їнської естради, народний артист України (1994 р.), лауреат і перемо­жець низки міжнародних конкурсів, кавалер орденів «За заслуги» третьо­го й другого ступенів. Його голос – те­нор – мав діапазон у дві з половиною октави, відзначався глибоким ліриз­мом, виразною тембральністю, був технічно досконалим. Знову цитую: «Елегантний, із своїми, лише йому притаманними, помахами руки під час виконання пісні, з характерним поворотом голови, з теплим, розум­ним і спокійним поглядом... А ця його манера якось по-особливому примружувати очі – пам’ятаєте? Не­доспівав, недонавчив, недосказав, недостворив, недожив! Коли й каза­ти про когось як про зірку (хоча це визначення звульгаризовано, зне­цінено, повсюдно розтиражовано й найчастіше – безпідставно), то Віктор Шпортько саме й був Зіркою, що світила й зігрівала слухачів усього світу впродовж десятиріч. Його го­лос не сплутаєш із жодним іншим, бо володар цього голосу – яскрава індивідуальність. Є кращі, є гірші, є співаки з іншими тембрами, іншим репертуаром. Але Віктор Шпортько був цілком самодостатній, прекрас­ний, високопрофесійний. Рідкісно талановитий, він, попри звання, по­пулярність, заслуги перед Вітчиз­ною, до кінця лишився якнайскром­нішою й демократичною людиною...

Послухали всією сім’єю три піс­ні з його репертуару – «Усміхнися, доле» («Доленько моя...»), «Не вспо­минай о прошлом, не говори о буду­щем» (блискучий блюз) та «Нет, не прошла любовь». І втисячне подумки зняла капелюха перед майстерністю Співака, його вмінням не просто ви­конувати музику й текст, а жити в кожній конкретній пісні, розповіда­ти її немов власну біографію... Тепер час для Віктора зупинився. Недоспі­вана пісня, вічна пауза, перерваний політ – можна як завгодно назвати цю смерть, несподівану, раптову. Нехай же тепер, дорогий Вікторе Ми­хайловичу, для Вас співають ангели. Так само щиро, натхненно, як співа­ли Ви. Будемо слухати Вас, цінува­ти, любити ажніяк не менше, ніж за життя! Вічна пам’ять!» (Олена Мор­гун, музикознавець і журналіст).

Із свого боку, й я пишаюся тим, що особисто знала Віктора Шпортька. За­хоплювалася його яскравим талан­том, справжньою інтелігентністю, непідробною доброзичливістю. Й так само, як і чимало небайдужих людей, котрі відгукнулися на його раптову смерть, сумую з того, що останніми роками він як митець практично не був затребуваний. Молоді «акули пера й сюжету» поспішають за сенсацією, на жаль, ми втратили багато цінного в культурологічному сегменті нашо­го інформпростору, передусім ті гли­бину й професіональність, що вміють не переривати зв’язок часів...

• У серці, в піснях...

Андрій Кузьменко міг «не влаштовувати» ко­гось із естрадних гур­манів з естетичних мір­кувань, проте він, власне, й не був співаком у класичному сенсі слова. Та не в тім річ. Кузьма був речником правди – правдорубом, абсолютно безстрашним. Він не боявся вимовляти вголос те, що для багатьох його співгромадян було традиційною «дулею в кишені» і, між іншим, про «мовчання ягнят», навіть у простих життєвих ситуаціях, він теж казав. З обуренням.

Телеведуча Маша Єфросиніна, розповідає tabloid.pravda.com.ua, виклала в мережу інтерв’ю з Андрієм Кузьменком, яке випало оприлюднити вже по смерті артиста. Про це вона написала у ФБ: «Наприкінці грудня 2014-го щосили йшла робота над моїм новим теле­проектом. Редактор запропо­нувала записати невеликий коментар Кузьми для однієї з наших програм. Аргументува­ла вона це просто: «Він не буде брехати. Скаже все як є, та йому й є що сказати»... Го­ворили про країну, про життя і про людське. І, звичайно ж, йому як завжди було «по ба­рабану», що ввімкнена каме­ра – він казав, що думав. Сьо­годні ми з моєю командою прийняли рішення, що його ці слова поза рамками якого-небудь проекту... Кузьма вза­галі заперечував рамки... Його ці слова всім нам... На про­щання… І я з тобою прощаю­ся, пряма, весела, яскрава, та­лановита людина», – написа­ла Маша Єфросиніна.

Андрій Кузьменко постійно й дуже відчутно допомагав фронту, зокрема й через день після його смерті на Донбас, зусиллями волонтерів, виру­шили позашляховики, а серед них і джип, куплений співаком. Машина називається «Кузь­ма». Він брав до себе додому поранених бійців і доглядав їх, а відвідуючи поранених у шпи­талях, як ніхто вмів піднести дух наших хлопців. Юна Ксенія Негрей написала у ФБ: «Ти, Ан­дрію Вікторовичу, робив усе задля того, аби ми й наша кра­їна стали кращими. А мирити­ся з тим, що ти пішов, ми не будемо. Ти живий. У серці, піс­нях, книжках...».

Від усього серця

Як повідомляє Український держав­ний центр позашкільної освіти (УДЦПО), з 5 лютого діти почали готу­вати привітання для бійців Збройних Сил України, котрі нині на сході нашої держави протистоять агресору, об­стоюючи її свободу та незалежність. Дитячі подарунки вже стали тради­ційною підтримкою для наших за­хисників, вони із задоволенням роз­дивляються та зберігають виготовле­ні маленькими руками малюнки-обереги, святкові привітання.

Юні вихованці УДЦПО вже півроку в такий спосіб підтримують бойовий дух українських військових. Ось і до 14 лютого, Дня всіх закоханих, вони вирішили підготувати сюрпризи для наших воїнів: кожен виготовив листів­ку у формі серця, а розмальовували й писали в тих листівках те, що підказу­вало юному авторові його власне сер­це. Щодня число охочих виготовити власну листівку – і дітей, і педагогів – збільшувалося. Поздоровлення та по­дарунки через волонтерів передано бійцям добровольчого батальйону «Донбас» та до інших військових під­розділів, щоб наші захисники відчули тепло, любов, турботу дітей.

Педагоги Українського державного центру позашкільної освіти, повідо­мляє pedpresa.ua, вбачають своє за­вдання у громадсько-патріотичному вихованні учнів. Тому дітей система­тично долучають до глибокого ви­вчення історії України, причому в різ­них формах – традиційних і нових. Це квести, флешмоби, реконструкція й відтворення реальних історичних подій, посильна участь у допомозі тим, хто цього потребує й хто також особисто вписує незабутні рядки в іс­торію України, тощо.

Про необхідне й достатнє

Тетяна Моргун

спеціально для «ПВ»

Згідно з ухваленим 5 лютого Верховною Радою за­коном про захист інформаційного телерадіопрос­тору в Україні, заборонено прокат усіх фільмів та серіалів російського виробництва, починаючи з 2014 року, і всіх фільмів, що пропагують діяльність пра­воохоронних органів та збройних сил держави-агресора, з 1991 року. А відтак зрозуміло, що згадане рі­шення Ради вже десь у підтексті містить відповідаль­ність як держави, так і вітчизняного бізнесу за якісне наповнення, зокрема, телевізійного прайм-тайму, пере­дусім уподобаним домогосподарками, серіальним «милом» (хотілося б, щоб «запашним» і добротним), яке, за цікавим зауваженням (ZN.UA), «відмиває їхню душу».

Наступного дня «Дзеркало тижня» відгукнулося на зга­дану тему статтею Олега Вергеліса й Катерини Констан­тинової «Мильна» спецОПЕРАція. Серіал як спосіб бо­ротьби...». «Як зробити, – пишуть, між іншим, автори, – аби плани партії з перевиробництва українських телесе­ріалів (як способу боротьби проти іноземної агресії) було реалізовано швидко, ефективно, бажано якісно? Не варто даремно чухати потилицю, намагаючись зна­йти відповідь. Нехай її шукають ті, хто занурився в цей бізнес – вже дуже давно й помітно успішно».

А й справді, ще в 90-ті роки українські телеглядачі із за­хватом дивилися, до прикладу, серіал Олега Бійми «Ост­рів кохання», Бориса Небієрідзе «Роксолана», обидва – якісний вітчизняний продукт. А скільки чудових вітчиз­няних стрічок – короткометражок, фільмів, серіалів – ви­йшло потому! Тож прецедент, поза сумнівом, є, й побо­юватися порожнечі аж ніяк не варто. Це підтвердила в коментарі ZN.UA і генеральний директор продакшн-компанії Front Сinema Тетяна Гнєдаш (автор не одного десятка сценаріїв до українських фільмів, схвалених гля­дачами), зауваживши, що Україна в змозі забезпечити в повному обсязі національний телеефір суто власним се­ріальним продуктом, причому вже найближчим часом (там же). З нею погоджується й генеральний продюсер серіалів та фільмів «1+1» Олена Васильєва.

Деякі інші гравці в сфері вітчизняного теле- й кіновироб­ництва більш стримані в оцінках, маючи на увазі передусім вразливість та хисткість класичного тандему «ціна – якість», оскільки зрозуміло, що роль фінансів у цьому питанні як не головна, то визначальна. Водночас Васи­льєва запевнила, що «вже 2015 року в нашому ефірі стартують вітчизняні телефільми – «Останній москаль», 60-серійний «Центральна лікарня», 24-серійна мелодра­ма «Хазяйка», 4-серійний фільм «Все одно ти будеш мій» та комедійний серіал «Кандидат» тощо (там же).

А тим часом, сподіватимемося, буде успішно розв’язано питання фінансування нових вітчизняних проектів. Ось і міністр культури України В’ячеслав Кириленко, уточнюючи свою позицію з цього приводу, зокрема, за­уважив: «Наше кіно нам ближче! Однак ЛИШЕ заборо­ною ми його не піднімемо: потрібен збір на підтримку вітчизняного кіно. І це має бути наступним кроком ВР...» (blogs.pravda.com.ua).

19.02.2015

Тетяна Моргун спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини