ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Зміна носіїв. І смислів?

Тетяна Моргун

спеціально для «ПВ»

У листопаді за традицією й уже вчотирнадцяте відбув­ся Всеукраїнський радіо­диктант народної єдності. Текст було присвячено юві­лею – 90-річчю Українського радіо. Зазвичай цей традиційний захід проводиться в рамках святку­вання Дня української писем­ності й мови, що припадає на 9 листопада – день пам’яті преподобного Нестора-літописця.

Хто ж сперечатиметься, що все це пречудово – від задуму до втілення, але от цікаво: наскільки грамотно написали диктант його учасники? Повідомлень з цього приводу не зна­йшлось. А чому б не піти далі – про­вести в ефірі роботу над помилками, повідомити про найбільш характер­ні, нагадати правила правопису? Адже, як мовиться, сказали «а»... То­рік, пам’ятаю, довелося почути про результати, щоправда, дуже стисло, однією-двома фразами, й з’ясувалося, що впоралися із завданням хіба дві-три дорослі людини. Й то, як мо­виться, на «четвірочку»... Виходить, головне – вчасно провести захід?

Поклавши руку на серце, зізнає­мося: люди справді грамотні, справ­ді освічені, надто ті, хто має відно­шення до освітянської ниви, просто-таки жахаються через мало не то­тальну неписьменність молодого покоління. Заради справедливості слід сказати, що існує низка радіо­передач щодо мовних норм і пра­вил, зрештою, і в інтернеті за бажан­ня можна віднайти необхідні вказів­ки стосовно правильного написання та вживання слів. Але для цього не­обхідно хотіти знайти – і знаходити. Тим часом саме інтернет, у який «ідуть і не повертаються», як дотеп­но кимось зауважено, якнайбільше спричинився до обвалу грамотності користувачів, передусім, звісно, мо­лодих. Мовними й стилістичними покручами рясніє чи не кожна стат­тя в мережі – щокрок класичні по­милки, недбалість і плутанина, не­хтування розділовими знаками, на­лежними голосними й приголосни­ми, тут навіть виклик, навіть якесь презирство до усталених законів, го­ловне – випередити інших, вкидаю­чи інформаційне повідомлення.

Ознака часу. Вираз сам по собі нейтральний, набуває емоційної на­повненості лише в зв’язку переду­сім із соціокультурною конкрети­кою. Ознака часу те, що інтернет нині – «наше всьо» й зокрема рясніє повідомленнями (ім’я їм легіон) ві­домих політиків, міністрів, мало не президентів у Twitter та Facebook. Надсерйозна й надскладна робота державних мужів – те, що має бути для пересічного громадянина авто­ритетним, успішним, дивовижним, перетворюється на якесь товариське онлайн-спілкування, яке, власне, й не претендує на ефективний соціально-економічний результат. Спа­сибі хіба, як напишуть грамотно з погляду стилістики, орфографії та пунктуації.

Технології, що розвиваються, – ознака часу, й це, вважається, слід вітати. Водночас ці технології є «тех­нічною відповіддю» на сучасні соціо­культурні виклики. А вони вочевидь зазнали мутації за минулі роки, ви­явивши падіння культури – загаль­ної, особистої та комунікативної. Відтак, і відповідних запитів, а це де­формує дорогоцінний, здавалося б, зцементований епохами фундамент, спираючись на який, суспільство може без остраху продовжувати гід­ний поступ. Дозволяючи собі все, ін­тернет за всіх його позитивів роз’єднує старших і молодших, пропонує онлайн і віртуаль­ність, щось приблизне замість міцних спільнот «живих лю­дей» різного віку, замість природного діалогу й полі­логу, «живого звуку» й «жи­вої міміки», замість справж­ньої, а не умовної книги.

Гадаю, книга – ключове слово. Як зауважив свого часу недавно помер­лий відомий соціолог, письменник і перекладач Борис Дубін, ми пере­буваємо в тій ситуації, коли великі максими стають незначущими. Ци­тую: «На мій погляд, це період про­щання з книгою не тому, що книга зникає як паперовий предмет, а тому, що вона зникає як ідея, як зра­зок, як орієнтир, як подія. Безліч лю­дей, як з’ясовується, можуть обійти­ся без неї. Те, що є в інтернеті, – не книга, а текст, а це зовсім інше: текст вставлено в нашу комуніка­цію з такими самими, як і ми, але не призначений для переходу від поко­ління до покоління і не посідає міс­ця у твоїй інтелектуальній біогра­фії. Текст віртуальний. З одного боку, це чудова сила, що дозволяє жити, долаючи час і простір за час­точку секунди. З іншого боку, це не здатне продукувати ті форми, котрі втримують культуру, зразок, і в цьо­му сенсі не працює на виникнення й підтримання еліт» (Політ. ua). Тож стосовно процесу читання ми з вами, здебільшого, не читачі вже, а споживачі продукту. Гарантій – жодних!

•  Не книга, а інформація(!)

 Ще 2010 року головний інженер з автомати­зації Кіровоградської ОУНБім. Д. Чижев­ського Олег Волохін детально й компетентно розглянув тему «Бібліотеки на порозі глобальних змін – небезпечні перспективи, або Чи готові ми до перевтілення книги» (blog.library.kr.ua). Йдеться про шалені темпи зміни носі­їв, масове виробництво й продаж е-рідерів, про те, що світ упевнено й швидко пере­ходить від монополії паперо­вої книги до монополії книги електронної. Традиційним бі­бліотекам загрожує невдовзі перетворитися на «музеї з друкованими матеріалами». Приміром, журнал Newsweek, пише автор, створив ін­фографічний плакат «Паперо­ва книга проти електронної», де хоч і відтворено переваги й вади кожної з платформ, але ясно, котра з них пер­спективніша. Компанія «Май­крософт» ще 1999 року опу­блікувала 20-річний прогноз розвитку електронної книги, й за цим прогнозом 2020 року «90% усіх текстів прода­ється в електронному вигля­ді, а словник Вебстера змі­нює значення слова «книга» на «інформація, що зазвичай відтворюється на комп’ютері або іншому подібному при­ладі». Тож, виходить, проща­вай, книго, як ідея і як подія – привіт, тексте, вставлений у нашу комунікацію?

 Українська вишивка цвіте

 Валерій Марценюк

Хмельницька обл.

Вишиванка – це наша національ­на гордість. Ще із сивої давнини відомо, що вишита сорочка є сим­волом здоров’я та краси, обере­гом щасливої долі. За традицією, вишивка передавалася з поколін­ня в покоління, з роду в рід як ро­динна реліквія. Цей оберіг пройшов крізь століття, він, як і пісня, став знаковим для нашої культу­ри. Без любові до них не будеш справжнім українцем…

Ці слова пригадались мені, коли завітав до бібліотеки ВПУ№ 25 м. Хмельницького, де відбулась відкрита виховна година «Апо­над світом українська вишивка цвіте», присвячена одному з ви­дів народного мистецтва – виши­ванню. Організували захід вихо­ватель гуртожитку Наталія Обер­тюк та бібліотекар Людмила Ро­манова. Убібліотеці експонували­ся творчі роботи учнів училища, їхніх мам та бабусь. Усі, хто ба­жав, знайомилися з історією й традиціями української вишивки, ділилися власними творчими іде­ями. Гостя заходу, юна бандурист­ка Ельвіра Правдинюк, подарувала присутнім українські композиції.

«Вишивання надихає на твор­чість, – сказала Людмила Іонівна, – несе в собі розмаїття кольорів, милує око, дарує оселі красу та затишок». Задоволена заходом й голова учнівського профкому На­талія Пенделюк, адже учні, що представили свої роботи, є члена­ми профкому, який вона очолює.

 ПІДИ НА КОНЦЕРТ –  ВІДБУДУЙ ШПИТАЛЬ!

 Тетяна Моргун

спеціально для «ПВ»

Мужність і патріотизм Святослава Вакарчука недаремно викликають захоплення. Остан­ні новини стосовно громадської й творчої діяльності фронтмена групи «Океан Ельзи» підтверджують це. Так, кілька тижнів тому Вакарчук в ефірі одного з телеканалів пообіцяв допомогти меш­канцям м. Дебальцеве на Донеччині з будівельними матеріалами й обігрівачами. Йособисто привіз до Дебальцевого все обіцяне й запевнив містян, що програма триватиме стільки, скільки буде потрібно. Невдовзі в ефірі «Подробностей недели» співак за­значив, що ця акція не була піаром, просто хотів по­дати приклад впливовим політикам та бізнесменам.

А19 грудня в приміщенні Національного академічно­го драматичного театру ім. Івана Франка відбувся благодійний концерт у рамках сольного проекту Свя­тослава Вакарчука «Вночі», що зібрав аншлаг попри те, що квитки коштували, як повідомляє ТСН.ua, від 2,5 тис. грн на балконі до 10–20 тис. грн у партері. Публіку представляли переважно політики та бізнес­мени. Мистецький захід відвідали та зробили благо­дійний внесок і Президент України Петро Порошенко з дружиною. Були й бійці із зони АТО, які перебува­ють на реабілітації у київських медичних закладах. Частина з них відвідали концерт безплатно, а для ре­шти бійців квитки купили українські бізнесмени.

«Піди на концерт – відбудуй шпиталь!» – з таким за­кликом звернувся співак до меломанів. Зібрано близько 10 млн грн, й усі кошти будуть передані вій­ськовому шпиталю в Запоріжжі, найближчому до зони АТО лікувальному закладу. Він конче потребує оновлення, зокрема сучасної апаратури. Відомо, що вже є два реанімобілі: один подаровано, другий при­дбано на гроші від продажу квитків.

26.12.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини