СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Життя гріховне і святе

Венеціанський бієнале – одна з найславетніших арт-акцій у світі. У червні Україна презен­туватиме тут проект Post VS Proto-Renessans. Назва чітко вказує на його художню ідею: «змагання», або між «прото» і «пост». Річ у тім, що в основі проекту, на який наша держа­ва виділяє близько 2 млн гри­вень, – фрагменти відомого тво­ру «Гентський олтар», створе­ного фламандськими художни­ками, братами Яном та Хубер­том ван Ейками. Тож певний реверс таки простежується.

Слово «бієнале» з італійської перекладається як «дворічник», тобто фестиваль, який відбувається раз на два роки. Загалом у світі налічується близько трьох десятків різноманітних бієнале. У нашому випадку у Венеції кожного не­парного року, нині вже у 54-те, збираються елітні представники сучасного мистецтва. З червня до жовтня на бієна­ле можна побачити 500 найактуальніших художніх полотен мінімум із 76 країн. На кілька місяців їх зібрано в одно­му місці, а згодом представлені тут ідеї та образи розійдуться галереями всього світу. Це своєрідний «fashion and cut» для поціновувачів і ділків від образотворчого мистецтва.

Кожен зі згаданих фрагментів (а їх буде кільканад­цять) має розмір 6х6 метрів. А на виго­товлення одного потрібно близько 12 800 елементів. Ці «елементи» – дерев’яні яйця (з бука), розписані на кшталт писанок. Їх склада­тимуть у загальну картину за принципом «конструкто­ра» чи «пазлів». Але цього разу розпис не має нічого спільного з традиційними народними орнаментами та візерунками, якими українці зазвичай прикра­шають великодні писанки. Якраз навпаки: на «яйцях» зображено гріхи, фобії, комплекси, пороки – все темне, чуже, огидне, що ка­лічить людину, вбиває в ній голос Душі та прагнен­ня до душевного очищення. Інакше кажучи, на кожній писанці зображено певний «страшний гріх», який вва­жає таким конкретний оформлювач. У розписуван­ні фрагментів узяли участь представники 50 націй із 80 країн світу. І виявилося, що люди практично одностай­ні у класифікації сил зла. Вся композиція (92 метри заввишки і 134 – завдовжки) може стати найбільшою ін­сталяцією на згаданому фо­румі сучасного мистецтва. Автор цього проекту, його муза – відома у світі україн­ська художниця Оксана Мась. Вона справедливо за­уважує, що творіння ван Ейків – щось цілком уні­кальне, оскільки, всупереч сакральним настановам і традиціям, показує рай на землі, тобто те, до чого люди так прагнуть іще за життя.

Отож за задумом, із «пе­кельних» розписів на де­сятках тисячах дерев’яних писанок перед очима гля­дачів – як дивовижне пере­творення – постане захо­плива «ванейківська» кар­тина омріяного раю. Цей «оптичний фокус» можна порівняти з артпсихотера­пією або структуруванням молекул води. Свого часу олтар ван Ейків став «ви­буховим проектом». І нині своєрідний мистецький епатаж із «постепохи» має бути для людей певним уроком та застереженням. Цікаво, що дерев’яні яйця натхненно розписували студенти, монахи, ув’язнені, працівники правоохоронних органів, пенсіо­нери та діти – від малих до тінейджерів.

«ТАК, ЯК ЗМІГ»

Славетний олтар братів ван Ейк було створено на за­мовлення. Вперше він постав перед враженою публі­кою у травні 1432 року в генті, столиці Фландрії. Відто­ді не закінчується потік цінителів мистецтва, які праг­нуть його побачити, адже гентський олтар – найбіль­ший та найскладніший з усіх олтарів світу. Напис на ньому повідомляє, що роботу розпочав Хуберт ван Ейк – «найвеличніший з усіх», а завершив Ян – «другий у мистецтві». Це не просто слова. Колорит картин ван Ейків навдивовиж свіжий та барвистий, їхні глибокі тони доти не зустрічалися навіть у славетних італійців. Це була таємниця й гордість братів ван Ейк, їхнє від­криття: вони винайшли хімічну суміш для виготовлен­ня олійних фарб, а до її складу входили лляні або го­ріхові олії. Та при всьому тому Ян ван Ейк, приміром, відзначався дивовижною скромністю, а на своїх по­лотнах митець підписувався: «Так, як я зміг». І не біль­ше. А тим часом художники в ідейному, концептуаль­ному сенсі випередили свій час.

Олтар являє собою грандіозний багатоярусний поліп­тих, що складається з 26 картин, на яких зображено 258 людських фігур. Картини поєднано у два образотворчих цикли – щоденний (живопис із зовнішнього боку олтарних стулок) і святковий (центральна части­на та внутрішні боки стулок). Коли стулки розчиня­ються, поліптих збільшується вдвічі, а картина щоден­ня миттєво змінюється на видовище земного раю. Просторий ландшафт, яскраві барви, торжество пере­твореного світу, яке настане після Страшного суду.

Цікаво, що під час усіх воєн, які відбувалися на тери­торії Бельгії, олтар викрадали, проте щоразу він по­вертався на своє законне місце.

ВЕСНЯНЕ ЗМІШАННЯ ЖАНРІВ

В Українському домі впродовж десяти березне­вих днів відбувався мистецький проект, точні­ше, як оголошено, – спецпроект під назвою «Лю­бов, комсомол і весна» (О. Пахмутова і М. Добро­нравов, мабуть, були б приємно вражені, що 2011 року комусь знадобився цей рядок).

Але ніде правди діти, на­звали вельми влучно, адже на всіх чотирьох поверхах культурно-мистецького центру – знизу догори і злі­ва направо – експонували­ся мистецькі твори найріз­номанітніших жанрів і сти­лів. І різних епох. Примі­ром, портретні фоторари­тети початку століття, схо­плені миттєвості ударних трудових буднів середини ХХ століття й авторські ляльки японських май­стрів; бронзові скульптури-модерн і не вельми презен­табельні інсталяції, що від­творюють повоєнні радян­ські службові приміщення; ідеологічно бездоганні й художньо слабкі полотна художників 50–60-х і сучас­на колекція сміливих фото­графій у стилі «ню»...

Серед організаторів – ме­режа галерей «Раритет-Арт», що зібрала чимало ці­кавих колекцій, і журнал «Muza.UA». На мій погляд, спецпроект продемонстру­вав певну кволість чи рад­ше нерозбірливість «музи експозиції», яка особливо не переймалась ідеями-концепціями, а звалила до купи все, що потрапило під руку. Звідси – еклектика й хаотичність, відсутність ху­дожньої цілісності.

Найцікавішими з-поміж усього представленого мені видалися картини Олександра Фандікова. Але вони заслуговують на окре­му розповідь...

ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ, ЩО...

...картину «Запорожці пи­шуть листа турецькому сул­танові» Ілля Рєпін написав за порадою Дмитра Івано­вича Яворницького. Під час роботи митець використав матеріали та колекцію вче­ного. Адже Д. Яворницький – славетний український археолог, етнограф, фоль­клорист, лексикограф, письменник, відомий до­слідник історії українсько­го козацтва.

До речі, саме він також на­дихнув і Миколу Лисенка на створення опери «Тарас Бульба».

Сторінку підготувала Тетяна МОРГУН, «ПВ»

31.03.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини