ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Гетсбі... який стверджує

 Тетяна Моргун

спеціально для «ПВ»

Шедевральний роман Френ­сіса Скотта Фіцджераль­да «Великий Гетсбі» (1925) з його прицільно точним нюансуванням психоло­гії, мотивів, почуттів персонажів водночас цілком кінематографічний (мінімум п’ять екранізацій). Для ре­жисера просто-таки «ельдорадо» на­явність багатьох надзвичайно яскра­вих, динамічних і скрупульозно ви­писаних сцен «епохи» джазу, золотої лихоманки, активності «королів» контрабандного алкоголю, запамо­рочливих кутежів... І ось – одноймен­ний балет. У кожному разі музична громадськість, зокрема й України, ще з минулого року знала, що Денис Матвієнко, один із найвидатніших у світі майстрів балету, разом зі своєю творчою командою готує до поста­новки балет, а точніше – хореогра­фічне шоу, або ще хореомюзикл «Ве­ликий Гетсбі». Фактично проект – проривний, жанрово симбіозний і з погляду естетики, пластики просто-таки унікальний саме для України, де зокрема в такій елітній сфері, як балет, все-таки мислять консерва­тивно й побоюються стати на стезю кращих сучасних театрально-музичних стандартів, почуваючися наба­гато спокійніше та комфортніше у звичних традиційних рамках.

Тим не менш сотні меломанів із нетерпінням очікували на світову прем’єру згаданого балету в Києві, на сцені Національного палацу «Україна». Квитки на дві вистави на­прикінці жовтня розхапали вмить! Пишуть, що «з рук» продавали уп’ятеро дорожче за їх номінальну вартість. Тож у залі яблуку ніде було впасти. Й постановники та виконав­ці буквально підкорили публіку (звісно, теж елітну й підготовлену, інакше не зацікавилася б) захопли­вим, яскравим видовищем, таким не­звичним і вражаючим для україн­ської балетної сцени, з неймовірним, фантастичним, неперевершеним Де­нисом Матвієнком у головній ролі.

Зрозуміло, далеко не останню «роль зіграли» й гучні імена: передусім Фіцджеральда, авторів вистави – композитора Костянтина Меладзе, хореографа зі світовим ім’ям Дуай­та Родена, зрештою самого Дениса Матвієнка, єдиного в світі володаря чотирьох Гран-прі міжнародних конкурсів артистів балету. Він – сві­това зірка, працював солістом у Ма­ріїнському та Михайлівському теа­трах Санкт-Петербурга, запрошений соліст у Большому театрі (Москва), Teatro alla Scala (Мілан), Grand Opera (Париж), ABT (Нью-Йорк), New National Theatre (Токіо).

Як розповіла балетний продюсер Альона Матвієнко, сестра танцівника, попервах прем’єра балету планувала­ся на базі Маріїнського театру: щойно розпочалася робота над проектом, творча група дістала від них запро­шення. Проект – незалежний і, звісно, музиканти мали вибір. «Однак, – ска­зала Альона Матвієнко, – на момент початку постановочного процесу ста­лося стільки подій у нашій країні, що ми зрозуміли: створення балету і його перший показ мають відбутися лише в Україні» (ivona.bigmir.net).

Дуже до слова згадати тут про те, як негарно, підступно вчинили сто­совно Дениса Матвієнка у Київській Національній опері. Цей кадровий скандал у НОУ став торік узагалі го­ловним культурним скандалом, про нього писали дуже багато. Ще 2011 року тодішній міністр культури України Михайло Кулиняк запропону­вав Денису Матвієнку, зірці світового класу, очолити балетну трупу Київ­ського оперного. Денис погодився, хоча дирекція театру з якихось мірку­вань попросила його попрацювати «поки що» як в.о.: мовляв, офіційне призначення не забариться. І він пра­цював, формально лишаючись про­стим солістом балету. Як художній керівник Денис Матвієнко за півтора року спромігся налагодити дисциплі­ну в трупі, завоювати величезний ав­торитет у танцівників, вивести балет НОУ на дуже високий рівень. Він складав репертуар, проводив гастро­лі, виписував склади на вистави, під­писував заяви. Маючи величезний досвід роботи у славетних трупах, Де­нис запрошує до співпраці видатних балетмейстерів, зірок світового бале­ту й ставить на сцені Київської опери блискучі (нетрадиційні для неї) ви­стави. Він зробив усе можливе, аби ба­летна трупа НОУ вдосконалила про­фесіоналізм та була гідна викликати захоплення світової балетної громад­ськості. Однак напередодні прем’єри «Баядерки» Денис дізнався, що його й не збиралися затверджувати на поса­ді художнього керівника балету. Взя­ли іншу людину. А все, що Денис Мат­вієнко робив до того, де-юре не мало під собою жодних підстав...

•  «Зорепад», запізнілі жалі, оплески...

 У зв’язку з цим відбулася прес-конференція, на якій Денис Матвієнко сказав зокрема: «Зі мною так не вчиняли в жодному теа­трі світу. Я щиро вірив у те, що зможу піднести рівень балету в Україні, повернути наш театр на світову балетну карту. Я знаю, що моя праця необхідна артис­там і глядачам. Але, на жаль, не потрібна керівництву театру» (Lb.UA). Він також заявив, що не бачить для себе можливості в будь-якому статусі далі працю­вати в НОУ, бо не хоче й не гра­тиме за правилами «сірості».

Відомо, що Київська опера вже втратила й продовжує втрачати багатьох талановитих людей, котрі не бачать тут розвитку й можливостей для творчого зростання. До речі, за період ке­рівництва балетною трупою Де­нисом Матвієнком не звільнив­ся жоден!

Але він подарував світову прем’єру «Великого Гетсбі» саме Україні. В цьому – справжній па­тріотизм, мужність, широта душі, розуміння того, що Мистецтву не личить змагатися з буденністю, в якій навіть найвищі чиновники – здебільшого саме апологети сі­рості – ще не дотяглися навіть до зав’язок на пуантах.

 Плем’я. Молоде. Втрачене?

 Про повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького «Плем’я» заговорили ще задовго до його презентації навесні цього року в Каннах, де стрічка дістала головний приз у паралельній конкурсній програмі «Тиждень критики». З того часу, фігурально кажучи, лавровий вінок режисера набуває дедалі нового золота­вого листя: Гран-прі фестивалю ім. Ан­дрія Тарковського, фестивалів у Сербії та Вірменії, почесне місце у позаконкурсній програмі «Особливі події» в Карлових Варах (Чехія), нагорода на Лондонсько­му міжнародному фестивалі, визнання як кращого повнометражного фільму на міжнародному Міланському кінофести­валі... Стрічку закупила для прокату, як зазначив сам Мирослав Слабошпицький, рекордна кількість країн – Швейцарія, Японія, Данія, США, Ісландія, Гонконг. Про цей фільм пишуть і пишуть, причому по-різному (від «тренд на продаж» до «таке кіно, котре набагато вище за стан­дартний мейнстрим»).

Тобто нормальний «кінематографічний шум» навколо талановитої, нестандартної й успішної стрічки дедалі гучніший. Але от герої фільму ніколи його не почують, бо вони – вихованці інтернату для глухоні­мих. Упонад двогодинному фільмі не ви­мовлено жодного слова – лише мова жестів. Разом із тим кримінальна драма Мирослава Слабошпицького, як пише Михайло Коронкевич, кожним кадром буквально кричить про те, що людям слід терміново щось змінити в собі, якщо хо­чуть лишатися людьми. І передусім по­збутися байдужості, перебуваючи поряд із молодим «племенем», котре засвоїло й практикує закони джунглів у прагненні са­моствердитися. В цьому плані інтернат для глухонімих обрано режисером безпо­милково, бо підлітки, позбавлені слуху й голосу, набагато активніші за ровесників у бажанні довести, що вони нічим не гірші тих, хто природою не обійдений.

Абайдужі дорослі в кожному разі свідомо чи несвідомо стають причиною як окре­мих драм, так і великої соціальної біди.

 УНІКАЛЬНА ВИСТАВКА ЗАКАРПАТСЬКОГО МИТЦЯ

 Сергій Баранчиков

завідувач відділу організаційно-гуманітарної роботи Закарпатської облпрофради

Персональна виставка робіт Валерія Федурці у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту – унікальна. Адже ці роботи репрезен­тують один з найоригінальніших видів декоративно-прикладного мистецтва – коренеплас­тику. Як стверджують фахівці, в будь-якого виробу, виконаного у стилі коренепластики, два автори – природа й майстер. Природа створює вихідний мате­ріал із «впізнаваними» своєрідними формами, а майстер, довіряючи своїй творчій уяві та фантазії, формує з цього матеріалу завершений художній об­раз або сюжет.

Виходець з гірської Рахівщини, патріот Закарпаття Ва­лерій Федурця, голова Закарпатської обласної ради голів профкомів працівників лісового господар­ства, вперше представив близько сорока своїх робіт, і жодну з них не можна по­вторити, а такого зазвичай побоюються автори й колекціонери художніх ви­робів. Укожну з них самобутній ми­тець вклав душу й серце, високу май­стерність, оригінальне мислення, по­літ фантазії, а водночас продемонстрував і підкреслив велич та багатства карпат­ської природи. Тут лісова мавка і мисли­вець, лісовик і трембітар, вівчар з полонини, гуцул з люль­кою, чарівні карпатські сюже­ти... Жоден глядач не лишить­ся байдужим!

На презентацію виставки до обласного Музею архітектури та побуту завітали чимало ша­нувальників мистецтва, серед яких відомі художни­ки, колеги, друзі та знайомі Валерія Івановича. Із вдалим творчим дебютом його привітали начальник управління культури Закарпатської облдержадміні­страції Юрій Глеба, голова обласної ради профспілок Іван Король, голова обкому профспілки працівників культури Наталія Товтин, заступник начальника об­ласного управління лісового та мисливського госпо­дарства Василь Кій, голова спілки професійних ху­дожників Закарпаття Василь Брензович, заслужений художник України Степан Шолтес та ін.

Кожен, хто вже відвідав виставку робіт Валерія Фе­дурці в Ужгороді, дістав неабияке задоволення від побаченого.

14.11.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини