ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Наскрижалили...

 Більшість загадкових місць на Землі назвали такими через тисячоліття (свого часу їх по­ходження й завдання були сучасникам зрозумілі). А за­раз йтиметься про загадку, що стала нею практично із самого початку, з 1979 року. Це своєрідний пам’ятник під назвою Скрижалі Джорджії (штат на південному сході США), або Georgia Guidestones, або ще – Американський Стоунхендж. Мону­мент заввишки понад шість метрів складається з шести блоків блакит­ного граніту загальною вагою близь­ко ста тонн. Унизу – кам’яна табли­ця, що згадує про якусь «капсулу часу» (time capsule), нібито закладе­ну в підґрунтя пам’ятника. Але вміст капсули (якщо вона справді існує) нікому не відомий.

Дивний монумент орієнтований на чотири сторони світу й на річний цикл переміщення по небу Сонця; через отвір у центральній плиті-колоні в будь-який час можна поба­чити Полярну зірку. А через невели­кий, у два сантиметри, отвір у плиті-кришці денне світло проходить що­дня опівдні й, потрапляючи на цен­тральний камінь, указує день і рік.

Відомо, що влітку 1979 року якась особа, що сховалася за псевдонімом R. C. Christian, замовила від імені анонімної «групи товаришів» спору­дження пам’ятника-монумента від­повідній компанії округу Елберт, що у Джорджії. Власника монумен­та також не встановлено, в путівни­ку місцевої туристичної компанії сказано коротко: «Скрижалі Джор­джії розташовані на фермі Мілдред та Вейна Малленікс». Пам'ятник було доволі урочисто відкрито 22 бе­резня 1980 року в присутності кіль­кох сотень людей.

Повернемося на хвильку до само­го слова – скрижалі. За біблійною ле­гендою, це кам’яні плити, на яких було записано Божі заповіді, котрі Він передав Мойсею на горі Синай. Отже, йдеться про буквальне значен­ня слова скрижалі. А в переносному воно трапляється нам час від часу й означає щось таке, що здобуло довгу пам’ять про себе, увічнене.

Так ось, найприкметніше в згада­ному пам’ятнику – накреслені на плитах тези, названі «Список десяти золотих заповідей Епохи Просвітни­цтва». Нібито ці тези містять знання різних рівнів – філософські, полі­тичні, астрономічні, соціологічні тощо. Написи вигравірувано на ка­мені вісьмома сучасними мовами – по одній на кожній із двох сторін чо­тирьох вертикальних плит-колон. За годинниковою стрілкою порядок мов такий: англійська, іспанська, суахілі, хінді, іврит, арабська, ки­тайська, російська. У горішній час­тині пам'ятника також є написи, цього разу чотирма давніми мова­ми: аккадською, давньогрецькою, санскритом, давньоєгипетською (у вигляді ієрогліфів).

Усіма мовами виписано десять принципів, або заповідей, для тих, хто виживе після глобального ката­клізму (очевидно, ядерного), – як по­будувати цивілізацію. Ось вони – «золоті заповіді епохи просвітни­цтва» в тому порядку, в якому висі­чені в камені.

1. Нехай земне населення ніколи не перевищує 500 мільйонів, перебу­ваючи у постійній рівновазі з при­родою.

2. Розумно регулюйте народжува­ність, підносячи цінність життєвої під­готовки та багатоманіття людства.

3. Знайдіть нову живу мову, здат­ну об’єднати людство.

4. Виявляйте терпимість у питан­нях почуттів, віри, традицій та подібного до них.

5. Нехай справедливі закони й відсторонений суд стануть на за­хист народів і націй.

6. Нехай кожна нація сама вирі­шує свої внутрішні справи, винося­чи на світовий суд лише загально­народні проблеми.

7. Уникайте дріб'язкових судових тяжб і некорисних чиновників.

8. Підтримуйте рівновагу між особистими правами й громадськи­ми обов'язками.

9. Понад усе цінуйте правду, кра­су, любов, прагнучи гармонії з не­скінченністю.

10. Не будьте раковою пухлиною для Землі, природі також лишіть місце!

Нібито толерантно, раціонально, так? То лише здається, адже є від чого вжахнутися.

•   ЗАПИТАННЯ, ЗАПИТАННЯ... І ВІДПОВІДІ?

 Допитливому людству не бракує головоло­мок: Криптос, Фест­ський диск, крипто­грами Бейла... Однак з часу зведення Скрижалів багато людей намагалися провести власні дослідження, прагну­чи дізнатися, чи й справді ці приписи на гранітних плитах безпосередньо стосуються встановлення так званого Нового світового порядку, що сповідує насильницьку депопуляцію земного насе­лення, жорстке втручання в родинні справи, втрату лю­диною особистої свободи, практикування євгеніки тощо. Звісно, найкращий і прямий шлях – поставити за­питання авторам споруди. Проте, як сказано, вони спритно уникли будь-яких контактів. Хоча noworldorder.ru повідомляє, що має заяву анонімних авторів «запові­дей Нового світового поряд­ку», й там, зокрема, сказано: «Ми, автори-створювачі Скрижалів Джорджії – неве­лика група американців, ко­трі бажають якнайшвидшого вирішення всіх ключових проблем сучасного суспіль­ства... Ми виступаємо за єдину релігію та єдину жит­тєву філософію. Однак, по­при це все, наше послання все ж таки містить певні про­тиріччя. Аби уникнути непо­трібних суперечок, ми збере­гли свою повну анонімність. Ви маєте право на власний погляд і можете обстоювати свої переконання».

Останнє звучить по суті зну­щально, надто з огляду на те, що ідеологи антигуман­них «змін» передусім найба­гатші американці, мультимі­льярдери, серед яких, скажі­мо, й Білл Гейтс. Іці ідеологи свої імена й позиції не при­ховують. Мабуть, недаремно один із конспірологів, до­слідник теорії змов, консер­вативний християнин Марк Дайс вважає, що Скрижалі – «сатанинського походжен­ня» та пропонує розбити їх на мільйон шматків. А2008 року на поверхні каменів пам’ятника виявили зробле­ні фарбою малюнки й напи­си «Смерть новому світово­му порядку!». Фарба не зми­вається.

 Краса, захист, зцілення

 Про це, а також про багато чого ін­шого, не менш приємного й важли­вого в житті людини, дбають міль­йони квітів неймовірної краси, котрі водоспадами звисають зі своєрідної «стелі» в Саду квітів японського міс­течка Кітакюсю. Йдеться про гліци­нії (латиною – wisteria). В Японії їх називають фудзі, тож виходить, що символ Країни Сонця, Що Сходить, Фудзіяма, практично має те саме ім’я, що й ці квіти: Гора Гліцинія.

Аріч у тім, що для японців квітка глі­цинії символізує жіночу красу, пое­зію, молодість, захист і зцілення. Ця рослина не просто поширена в країні, вона настільки популярна, що зага­лом не поступається навіть такому славетному символу Японії, як саку­ра. Квіти гліцинії мають безліч кольо­рів, усі веселкові відтінки – вони білі, пурпурові, рожеві, сині, бузкові, фіо­летові або поєднують основний колір та його відтінок. Висота рослини ся­гає п’ятнадцяти метрів, що й дозво­ляє споруджувати величезні каркаси для підтримування гліциній. Такі квітково-листяні довжелезні ліани можна зустріти у багатьох японських парках, проте лише у Каваті Фудзі їх так бага­то й вони такі гарні, що справді ство­рюють відчуття чогось нереального, майже неземного. Пишуть, що саме тут авторам фільму «Аватар» спала на думку ідея про дерево життя.

Найяскравіша пам’ятка самого Ка­ваті Фудзі – славетний Тунель Вісте­рія, котрий, за визнанням багатьох джерел, – одне з найпрекрасніших місць на Землі!

 Нідерландська Венеція

 У Королівстві Нідерланди є дививожне село (тільки не в нашому розумінні) – Гітхорн. Рад­ше – невелике містечко. Й сьогодні воно – вельми затребувана пам'ятка, що постійно приваблює тисячі туристів. Чому? Щоб відповісти, до­ведеться звернутися до історії, а історія поселення роз­почалася ще 1230 року, коли сюди, на південний схід, прийшли біженці з півдня Нідерландів. Знайшовши це місце, лишилися тут жити, а невдовзі виявили, що практично живуть на багатющих покладах торфу. Люди почали викопувати торф для своїх потреб, при­чому копали стільки й там, скільки й де кожному було потрібно та вигідно. В результаті таких «розкопок» з’являлися чималі ями, що заповнювалися водою й згодом стали гарними озерами, а слідом за тим – лан­цюгом каналів. Обійстя для житла місцяни споруджу­вали на численних острівках поміж озерами.

Щодо назви села, то, за ухваленою версією, вона з’явилася «завдяки» козам, чиїми рогами було всипа­не місце, котре вподобали собі для життя голландські південці, адже goat horn означає «козиний ріг» (усе ж, мабуть, це лише чергова легенда). Наприкінці 50-х – на початку 60-х років минулого століття Гітхорн зажив неабиякої світової слави завдяки нідерландському ре­жисерові Берту Ханстра (Хаанстра), який показав його у своїй резонансній комедії Fanfare. Іпочалося!

Гітхорн і справді щось незвичайне. Все транспортне сполучення здійснюється лише за допомогою човнів – по каналах завдовжки сім з половиною кілометрів. Будинки з’єднуються дерев’яними мостами, їх тут по­над п’ятдесят. Уздовж будинків з одного боку тяг­неться єдина в поселенні вузька асфальтована доро­га, якою можна рухатися пішки або їхати велосипе­дом. Авже автомобілям чи атобусам – зась. Майже всі дахи в Гітхорні традиційно вкриті соломою, бо тростини тут досхочу. В різні часи де-не-де з’являлася й черепична покрівля, проте не кожен міг собі її дозволити. Анині – як же все змінюється! – солом’яний дах коштує дорожче за черепичний.

За різними даними, сьогодні у Гітхорні мешкає від 2500 до понад 2600 мешканців. Завдяки «туристичній повені» в багатьох із них не бракує роботи: влаштову­ють для відвідувачів прогулянки блакитними канала­ми на власних човнах. Більше того, в селі є кілька рес­торанів, котрі працюють без збитків. Аще пишуть, що в Гітхорні часто можна побачити чапель, котрі стоять біля води й випрошують у туристів рибку...

07.11.2014

Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини