ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

Сонечко дитячої літератури

 «Соняхи він дуже любив, тому в нього й герої веснянкуваті, руді. Та й усіх людей довкола, старих і малих, Всево­лод Зіновійович називав «сонечко» (gazeta.ua/ru).

Скільки разів, відклавши справи, я із задоволенням слухала по радіо уривки з творів Всеволода Нестайка, скільки разів збиралася написати про цього чудового письменника, та все очікувала «слушної нагоди». А тепер що ж, хіба навздогін... 16 серпня цей неперевершений майстер слова і, як справедливо сказано, добрий янгол і «беззаперечний класик сучасної укра­їнської дитячої літератури» (ababahalamaha.com.ua) на 85-му році пішов із життя. І це величезна втрата для всієї української літератури, для українського гуманістичного світо­бачення взагалі, непоправна втрата лицарськи світлого й перспективного напряму у вибудовуванні психологіч­но складного соціально-культурного тандему «дорослий – дитина».

Де ж усе-таки ключик від цієї за­гадки? Чому проза Всеволода Нестай­ка заворожує так, що не можна віді­рватися? Є багато дитячих письмен­ників, хтось більш талановитий і щи­рий, хтось – менш, у всіх різні інтона­ція й стиль. Врешті-решт, усі як один працюють з українським словом! Та зрідка бачиш у прозаїка витончений талант особливо «магічного» управ­ління словами і ще рідше суперта­лант – сказати набагато більше ви­словленого. В десятках своїх творів, сповнених чарівливої дотепності, ви­сокої мудрості й веселої простоти, Всеволод Нестайко створював вража­ючий, дивовижний світ, відчутно ба­гатший за вербальний, сповнений зву­ків, ароматів, доторканності, світ, у який читач утягується за казковими законами як реальний учасник запа­морочливих подій і ситуацій, і неодмінно має розібратися в них разом з героями, довести справу до кінця – а інакше ніяк! Справедливо писала сво­го часу (2006) у «Дзеркалі тижня» Ві­кторія Сорокопуд: «Здається, він гово­рить тими самими словами і малює тими самими пензлями, що й сотні ін­ших письменників і казкарів, але чо­мусь його творів не можна випустити з рук, не дочитавши до кінця».

Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року, перші оповідання друкував у журналах «Барвінок» та «Піонерія», а перша його книжка «Шурка і Шурко» вийшла в світ 1956 року. Й пішло – книжки оповідань, по­вісті, казки, п’єси. Пригадаймо: три­логія «Тореадори з Васюківки», «В Країні сонячних зайчиків», «Космо-Натка», «Незвичайні пригоди в лісо­вій школі», «Загадка старого клоуна», «Одиниця з обманом», «П’ятірка з хвостиком»... А загалом за майже 50 років – понад 30 книжок для дітей, і не просто помітних, але непересічних. Його твори виходили величезними накладами в 30–50 тис. примірників.

Книги Нестайка перекладено 20 мовами світу, зокрема англійською, німецькою, французькою, іспан­ською, російською, арабською, бен­галі, угорською, румунською, бол­гарською, словацькою та ін. За його творами знято фільми, котрі завою­вали міжнародні нагороди. А 1979 року, за рішенням Міжнародної ради з дитячої та юнацької літера­тури, трилогію «Тореадори з Васю­ківки» внесено до Особливого По­чесного списку Г. Х. Андерсена як один з найвидатніших творів сучас­ної дитячої літератури.

Відомо, що в нас (надто в творчих колах) уміють недобре заздрити. «На нього багато писали доносів. Так зва­ні дитячі письменники. Тому й твори йшли з боєм: там немає моральних принципів, а там герої не будують ко­мунізм. Нестайко знав про наклепи, проте удавав, що нічого не сталося» (Наталя Павленко, gazeta.ua/ru). Та однак була в ньому – і добре відчува­лася – та особливість СПРАВЖНЬО­ГО, з якою автоматично рахуються й друзі, й недруги. От приблизно так, як добрий Санта із своєю усмішкою й добротою, із своїми незмінними по­дарунками і любов’ю до дітей у на­шій уяві завжди лишається вірним самому собі, письменник Всеволод Нестайко не лише пером створював для юних українців добрий світ при­язні, волі й оптимізму, а й усіляко об­стоював і захищав цей світ власним життям, у всіх своїх виступах і розмо­вах із громадськістю.

  Лише оптимісти збудують вільну державу

  Ще 2003 року («День») він зауважував: «Мене найбільше хвилює, що наш складний час... одібрав, вкрав у наших дітей мрії. Те­пер майже ніхто з дітей не мріє стати капітаном далеко­го плавання, льотчиком, на­віть космонавтом... Усі мрі­ють про гроші – стати бага­тим, «крутим», як тепер ка­жуть. З одного боку, це наче й непогано... Але дуже це не по-дитячому, дуже прагма­тично. Іще хвилює мене став­лення до української дитячої літератури, до видання укра­їнських дитячих книжок. Не­вже не розуміють наші владні структури, що незалежність України, як не дивно, зале­жить від української дитячої літератури? Якщо діти не чи­татимуть книжок українською мовою, вони не знатимуть рідної мови, не стануть укра­їнцями, і їм та незалежність буде до ґудзика. На уроках у школі добре вивчити мову неможливо. Одна справа ви­вчити те, що задано, а зовсім інша – читати iз захопленням книжку, яка подобається. Я про це не раз говорив і пи­сав... Ніде правди діти – наша класична література майже вся сумна й трагічна, бо сум­на доля України. Але травму­вати психіку малих дітей та­кими трагічними переживан­нями не можна ж. Дітям обов’язково потрібні пози­тивні емоції. Тільки оптимісти зможуть будувати вільну не­залежну державу. Дітям обов’язково потрібен гумор, веселі твори». Апорівняно недавно, під час інтернет-конференції з читачами (glavred.info/kultura) пись­менник сказав: «Я вважаю, що у дитячій українській літе­ратурі в сучасній Україні, в часи соціальних та економіч­них землетрусів, коли збива­ються моральні орієнтири, найважливіше завдання – зберегти основні гуманістичні засади. Дитячий письменник повинен берегти психіку ді­тей від негативу... Звичайно, література для дітей повинна показувати справжнє життя, але вкрай важливо, щоб у книжках створювалася атмос­фера доброзичливості, віри в перемогу добра над злом».

До цього практично нічого до­дати, хіба те, що така атмос­фера й така віра не меншою мірою потрібні й дорослим.

 

 «ЖИТТЯ» ЗМІНИЛА«ВІЙНА»

 Як повідомляє i-pro.kiev.ua, вий­шов тематичний випуск тижневи­ка Міністерства культури України «Культура і життя», тема випуску – «Культура і війна». Отже, номер спеціально доповнено матеріала­ми для українських військових. Як розповіла теперішній головний редактор газети Наталя Зінченко, ідея такого випуску вже давно по­рушувалася в творчому колективі редакції. Але коли журналісти «КіЖ» побачили колишнього ре­дактора своєї газети, нині комба­та батальйону «Київ-1», Віталія Саратенка у Слов’янську, виріши­ли, що вже час долучитись і їм. Тож до звичних колонок додали матеріали із зони АТО, а це спога­ди очевидців, спостереження журналістів, котрі там побували, думки наших героїв-вояків.

Оновлений тижневик вперше вийшов друком на 24 шпальтах, а 10 тис. примірників додаткового тиражу благодійно видрукував Видавничий холдинг «МЕГА-ПРЕС», повідомляє джерело. Цей, а також і наступні номери періо­дичного видання оперативно надсилатимуться бійцям Націо­нальної гвардії та батальйонам особливого призначення у зону АТО.

 Книги перетворюються на скульптури

Звісно, до цього факту й процесу можна поставитися по-різному, приміром зробити гримаску й сказати, що так поводитися з книгами не є добре. Аможна, навпаки, пригадати, як часто ми самі в різний спосіб і охоче позбуваємося старих непотрібних уже книжок – і відчути щирий захват від тонкої роботи й великої майстерності талановитої англійки.

На своєму сайті художниця розповідає, що в дитин­стві багато часу проводила у лісі, де створила влас­ний вигаданий світ, де дерева мали імена й захища­ли дівчинку. Згодом Сью Блеквелл закінчила коледж, діставши професію текстильника, далі в тій же галузі одержала ступінь магістра у Королівському коледжі мистецтв у Лондоні. Аз 2003 року захопилася техні­кою роботи з папером. Це сталося, пише на своєму сайті майстриня, після поїздки до Таїланду (udivitelno.com). «Тоді я багато думала про життя, смерть і межу між ними... Мою першу книгу-скульптуру «Тихий американець» було створено в пам’ять про батька». Сью Блеквелл пояснює, чому для роботи обрала саме папір: він пов’язаний з духо­вними ритуалами, котрі їй стали відомі під час пере­бування в Південно-Східній Азії. «З часу своєї появи папір використовувався або як засіб комунікації між людьми, або як засіб спілкування із світом духів. Я використовую цей крихкий матеріал-посередник, аби, зруйнувавши його форму, надати йому нового життя. Це привід замислитися про хисткість світу, в якому живемо, про ефемерність нашого життя, пла­нів та амбіцій» (там же). Ось така філософія.

Художниця-скульптор пакує свої інсталяції у дерев’яні ящики або накриває їх скляними купола­ми. Коли робота в ящику, враження таке, що це кар­тина або, можливо, якийсь особливий ляльковий те­атр. Аскляний купол створює ефект прозорої кулі, яка впіймала й зупинила час. Або ефект стоп-кадру. Й це відбувається тому, що паперові скульптури Сью Блеквелл змістовно дуже динамічні.

Вже пройшло багато виставок її робіт, котрі завжди приваблюють численних відвідувачів. Ідо речі, кож­на скульптура, повідомляла ще 2011 року terra-z.ru, коштує 8 тис. доларів.

01.09.2014

Тетяна МОРГУН спеціально для «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини