ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

«Вишивала дівчина вишиванку...»

Загалом сорочка-вишиванка, суго­лосно історичній традиції та народ­ним уявленням, несе в собі, сказати б, подвійний символізм: по-перше, це орнамент, котрий неодмінно відтво­рює духовно-культурну, соціальну, ін­телектуальну мотивацію, ерудицію вишивальниці, а отже, є носієм відпо­відного «коду» знань та емоцій, обря­дове й навіть сакральне значення одя­гу з такою вишивкою, а по-друге, осо­бливе релігійно-психологічне наван­таження, котре споконвіку супрово­джувало одяг, вишитий власноруч. І оскільки всі ці міркування пов’язані із жінкою – основним автором виши­вок, – вони додатково мають на увазі ще й життєдайність виробу, адже в ру­ках жінки є особлива енергетика, й те, що вона створює (вишивка, страва тощо), неодмінно має створюватися з любов’ю, інакше замість добра здатне принести зло. При цьому, як відомо, численні техніки, кольори, орнаменти вишивки вельми різняться у різних областях і навіть кутках України, ра­зом створюючи неповторне рукотвор­не диво.

Першу вишивальну школу в Києві, в Андріївському монастирі, пише trud-mukachevo.at.ua, організувала се­стра Володимира Мономаха Анна-Ян­ка (за іншими джерелами – Ганка) ще в ХI столітті. Тут молоді дівчата вчи­лися вишивати золотом і сріблом. За­галом же, як підтверджують археоло­гічні розкопки, у стародавньому Киє­ві вишивання було вельми поширене: на фібулах (металеві застібки для одя­гу) і срібних браслетах XIII століття зображено постаті в сорочках з широ­кими вишиваними манишками (там само).

З давніх-давен (і мало не до сьогод­ні) майже в кожній українській хаті ткали полотно й шили з нього одяг. А вишивка була не лише найпоширені­шим, а й практично обов’язковим спо­собом прикрасити готову річ. Дівчата й жінки залюбки вишивали, викорис­товуючи для цієї відповідальної й приємної роботи будь-яку нагоду: до­світки, вечорниці, осінньо-зимовий відпочинок від польових робіт.

Кожна дівчина повинна була мати таку важливу складову посагу, як ба­гато різних вишиванок. Більш замож­ні дівчата готували собі по 50, 80, а іно­ді й по 100 сорочок з тонкого полотна: на всі випадки життя (там само). Ді­вчата змагалися між собою в доборі узору, загальній композиції елемен­тів орнаменту, вправності вишиван­ня. Одяг був свого роду характеристи­кою майстерності дівчини, її працьо­витості. Саме тому оздоблювали над­звичайно гарно: дівчина нагадувала в такому одязі букет живих квітів. Звіс­но, не всі на той час могли дозволити собі одяг з тонкого полотна, проте сама по собі вишивка в незаможних дівчат нічим не поступалася такій у багатих!

Вишивання в Україні здавна стало традиційним заняттям не лише в кож­ному селі, а й у монастирях, купець­ких і дворянських родинах. Недарем­но повсюдно згадується, що араб­ський мандрівник Павло Алеппський, який у 1654 та 1656 роках їхав через Україну, звернув увагу на те, що до­чки уманських міщан та київських вельмож мають гаптовані золотою ниткою головні убори.

Уславлені центри вишиванок сфор­мувались у XVI–XVIII cтолітті, читає­мо на blog.i.ua/community: Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київ­щині, Велика Бурімка на Черкащині та ін. Дедалі більше поширювалися навчально-кустарні майстерні, ху­дожньо-промислові артілі. Для гапту­вання використовували заполоч (ба­вовняні кольорові нитки), біль (білі нитки), гарус, шовк, золоті й срібні (з металу) нитки, корали, перли, ко­штовний камінь, бісер, металеві плас­тинки, гудзики, намистинки, блискіт­ки, стрічки, монети. Й поступово при­значення таких чудових виробів змі­нилося: вони використовувалися не лише для власних потреб, а й ішли на продаж. Подекуди цілі села жили та­ким промислом.

  СКАРБНИЦЯ КОЛЕКТИВНОГО ГЕНІЯ

  Отже, українська тради­ція й мистецтво оздо­блювати одяг пречудо­вою вишивкою (і не лише одяг, а й різні ужит­кові речі) існує не одну тисячу років. Звісно, що зі століттями змінювали­ся прийоми орнаменту­вання, мотиви, малюнки орнаменту, примножува­лися техніки, врешті-решт у ті чи інші часи більш-менш голосно зву­чали різного роду модні тенденції та напрями, проте українська виши­ванка завжди й незмінно лишається популярною, затребуваною й по сьо­годні сприймається як оберіг.

До речі, поява голки для шиття за давністю похо­дження (близько 20 тисяч років тому) приблизно співвідноситься з появою генерації людей із дру­гою групою крові. Мета­леві голки, звісно, наба­гато пізніші: масове їх ви­робництво розпочалося лише у ХIV столітті. А по­передниками ниток були попервах тонкі жили тва­рин, потім міцні рослинні стеблини, нарешті – во­локна з різних частин рослин (приміром, зі сте­блини льону). Зрозуміло, і голки, й нитки набагато старші за тканини.

  ЗАДЛЯ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОГО ІНФОРМПРОСТОРУ

  Як повідомляє comin.kmu.gov.ua, голова Держкомте­лерадіо України Олег Нали­вайко дав інтерв’ю журналу «Журналіст України», у яко­му підбив підсумки перших 100 днів своєї роботи на по­саді керівника відомства. Високопосадовець акценту­вав, що одразу ж поставив собі два завдання: стратегіч­не (фундаментальна функ­ція Державного комітету) й тактичне – реагування на питання, що виникають. За його словами, один із базо­вих напрямів роботи відом­ства – «підготовка таких важливих документів, як стратегія розвитку інформа­ційного простору, закону про внесення змін до дея­ких законодавчих актів України щодо протидії ін­формаційній агресії інозем­них держав, доктрина ін­формаційної безпеки Украї­ни, концепція державної ін­формаційної політики».

Сфера традиційного опіку­вання Держкомтелерадіо – вітчизняне книговидання. Для його популяризації се­ред широких кіл громад­ськості та відзначення кра­щих періодичних видань, радіо- і телепередач відпо­відної тематики Держкомте­лерадіо України щороку проводить Конкурс на кра­ще представлення україн­ської книги в друкованих та електронних ЗМІ. Нарешті, як стало відомо, до Дня знань у столиці, за підтрим­ки Київського міського голо­ви Віталія Кличка, відбудеть­ся книжкова виставка. Її ор­ганізатором є саме Держ­комтелерадіо України. Ви­ставка працюватиме 28–30 серпня неподалік КМДА. До участі запрошено видавців з усіх регіонів України, повідо­мляє i-pro.kiev.ua, а мешкан­ці та гості української столи­ці матимуть нагоду ознайо­митися з новинками дитя­чої, художньої, науково-по­пулярної літератури, поспіл­куватися з відомими пись­менниками й за бажання взяти в них автографи. Очі­кують на почесного гостя форуму – відомого письмен­ника, лауреата премії ім. Ан­дрія Сахарова «За граждан­ское мужество писателя» Володимира Войновича. Він має взяти участь у презента­ції україномовного видання свого найвідомішого твору «Життя й неймовірні приго­ди солдата Івана Чонкіна. Особа недоторканна», випу­щеного Харківським видав­ництвом «Клуб сімейного дозвілля».

 СПОДІВАТИМЕМОСЯ НА «СИЛУ ТРЬОХ»

Хто дивився серіал «Зачаровані», той мене зрозуміє, але насправді таки йдеться про трьох переможниць національного відбору на Дитячий пісенний конкурс «Євробачення–2014». 10 серпня було опубліковано підсумки фіналу, що відбувся у Карпатах; у конкурсі перемогло тріо «Sympho-Nick» – Софія Куценко, Ама­лія Кримська і Марта Рак – з піснею «Прийде весна». Отже, ці дівчата й поїдуть репрезентувати Україну на міжнародному фіналі на Мальті, що має відбутися 15 листопада ц. р. Як повідомляють українські ЗМІ, за тріо «Sympho-Nick» телеглядачі віддали найбільшу кількість голосів. А крім того, й члени професійного журі поставили дівчатам найвищу оцінку, оцінивши їхній виступ як чудовий.

Дитяче Євробачення відбудеться вже вдванадцяте. Якщо пам’ятаєте, 2012 року юна українка Настя Пе­трик перемогла у столиці Нідерландів Амстердамі з піснею «Небо». Отже, торік міжнародний дитячий пі­сенний конкурс відбувся у Києві, й недосяжною для інших виявилась юна представниця Мальти на ім’я Гайя Каукі (пісня «The Start»).

Як стало відомо, 16 червня ц. р. на офіційному сайті конкурсу (мальтійському) з’явилося оголошення, що співоче змагання талановитих дітей віком від десяти до п’ятнадцяти років, представників мінімум п’ятнадцяти країн, відбудеться на суднобудівному заводі «Мальта Шипбілдінг» (цьогоріч у Копенгагені «доросле» Євробачення відбулося на суднобудівній верфі, тож можна говорити про певну традицію). Арена величезна, складається з трьох ангарів, у яких і відбуватиметься конкурс. Сам же завод розміщуєть­ся в мальтійському місті Марса, як пишуть, зовсім близько від столиці цієї острівної держави – Валетти. Мовником події стане мальтійський національний телеканал PBS. У травні ц. р. на прес-конференції ге­неральний директор PBS і виконавчий продюсер конкурсу Антон Аттард презентував логотип і слоган дитячого Євробачення. Логотип містить елемент Мальтійського хреста, складається із сегментів різно­го кольору й форми, що символізують багатство та розмаїття мальтійської природи: пісок, каміння, море, траву, небо, сутінки, захід сонця (1tv.com.ua/ru). Девізом обрано хештег #Together, тобто «Разом». Організатори конкурсу (які цьогоріч дещо змінили правила його проведення) зацікавлені в тому, аби у світі якомога більше дітей і дорослих об’єдналися під прапорами Мистецтва та Взаєморозуміння.

22.08.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини